WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Специфіка творчого процесу в мистецтві - Реферат

Специфіка творчого процесу в мистецтві - Реферат


Реферат на тему:
Специфіка творчого процесу в мистецтві
Поняття "художня творчість" охоплює весь процес роботи митця незалежно від будь-якого конкретного виду мистецтва і включає в себе художню діяльність письменника і композитора, художника і актора. Це, безперечно, так. Адже представники кожного конкретного виду мистецтва вирішують спільне завдання - художньо освоюють об'єктивну дійсність.
Водночас поняття "художня творчість" вимагає певної деталізації. Вона допоможе з'ясувати специфіку творчості митця в кожному конкретному виді мистецтва. Це поняття поєднує два види творчого процесу - прямий та опосередкований. Такий розподіл дає можливість побачити, скільки самобутнього з точки зору психології творчості індивідуального має в собі, наприклад, музика як мистецтво композитора і музика як мистецтво виконавця, наслідки творчості поета відрізняються від творчості актора.
Розчленування поняття "художня творчість" дає змогу говорити про літературу, живопис, музику, скульптуру як про види мистецтва, де творчість має прямий, а творчість у театрі, в кіно, в усіх жанрах виконавчого мистецтва - опосередкований характер. Прямий і опосередкований види творчості далеко не рівнозначні.
Митці, творчість яких має прямий характер, яскраво-виражають одну з найважливіших рис мистецтва - його об'єктивно-суб'єктивний характер. Письменник чи композитор використовують єдину об'єктивну основу - навколишній світ, життя в усіх його складності та багатогранності. Пізнаючи об'єктивну дійсність, художник відбирає ті її сторони і прояви, які з найбільшою силою розкрива -ють його власний внутрішній світ, світогляд, смаки, мистецьку позицію. Митець не обмежений у пошуках життєвого матеріалу, повністю вільний у відборі тем майбутнього твору.
Специфіка прямого виду творчості має ще одну важливу рису: незв'язаність митців з виробництвом, індивідуальне планування творчого процесу. Ось чому письменник чи живописець може повністю уникнути часових обмежень у творчому процесі, працюючи кілька років над твором. Такої можливості позбавлені, наприклад, режисери і актори театру, де на підготовку вистави дається певний термін.
Ще у складніші умови поставлені працівники кіномистецтва. Представники творчих професій кіно (режисери, актори, оператори тощо) не тільки мусять знати фільм протягом якогось певного строку, а й кожної робочої зміни давати обумовлений в угоді "метраж" відзнятих епізодів фільму. Все це створює складні умови, ставить творчу особистість, її психологію в залежність від потреб виробництва.
Для представників прямого виду творчості мистецькою лабораторією стає саме життя. Під впливом його фактів, подій і явищ митець починає роботу над твором. Дещо у складнішому, на наш погляд, становищі перебувають представники опосередкованого виду творчості. Справа в тому, що об'єктивна основа творчого процесу тут набуває подвійного характеру. Щоб пояснити нашу думку, проаналізуємо, наприклад, специфіку творчої роботи актора.
Для актора не тільки навколишня дійсність, а й написана драматургом п'єса стають об'єктивною основою його творчості. Специфічна риса професії актора полягає в тому, що його творчість зумовлена існуванням літературної першооснови. Це не тільки обмежує його у пошуках, а й ставить у жорстку залежність від змісту і форми твору, від рівня інтелектуального розвитку та сутності естетичних запитів митця, насамперед письменника. Процес власної творчої праці актор може здійснювати лише в межах запропонованого йому літературного образу. Йому доводиться бути інтерпретатором світорозуміння іншого митця. І тільки потім, погоджуючись або полемізуючи з ним, утверджувати через створений образ власне світосприймання.
Як правило актор позбавлений можливості впливати на процес створення літературної першооснови, без якої неможлива його власна творчість. Отже, творчість актора (як і всіх інших представників опосередкованого виду творчості) має вторинний характер щодо схеми, яку він повинен "одягнути" в правду думок і почуттів. Актор мусить це зробити навіть тоді, коли його власний життєвий досвід, власна мистецька позиція не збігаються з тим, що пропонує йому автор. І постає парадоксальне, але закономірне питання: чи може представник опосередкованого виду творчості впливати на формування і розвиток своєї творчої долі? На жаль, цілком позитивної відповіді на це дати не можна.
Опосередкований вид творчості здійснюється здебільшого колективно. Це, як правило, ставить одного художника у творчу залежність від іншого. Виявляється, що в такому складному процесі, як художня творчість, поруч можуть бути співдружність та авторитаризм. Сергій Ейзенштейн підкреслював, що навіть щиро відстоюючи принцип колективізму в творчій роботі, сама специфіка кіно і театру як виду мистецтва викликає дуже складні стосунки між режисером і актором, оператором чи композитором. Творча співдружність, на думку Ейзенштейна, можлива тоді, коли існує "єдність стилю, стилістичного передбачення та втілення речі". Якщо режисер відчуває "стилістичну неусвідомленість" або нездатність актора охопити всю "композиційну лінію" фільму, він має право на прояв "залізної волі". Акторська чутливість, вважає Ейзенштейн, у сукупності з режисерським поясненням допомагає виконавцеві ролі охопити всю художню спрямованість фільму, бо інакше може статися,, що "інтонаційний лад", властивий "Ведмедиці з ведмежатами" Шишкіна, як дотепно висловився Сергій Михайлович, почне звучати у фільмі, стиль якого тяжіє до сєровського типу.
Проте справа полягає не тільки в існуванні такої риси опосередкованого виду творчості, як залежність (актора і режисера від літературної першооснови, актора від режисера і т. д.), а й у тому складному психічному стані, який породжує у митця ця особливість його творчості.
Процес художньої творчості незалежно від виду її або індивідуальних особливостей роботи кожного окремого митця включає в себе кілька етапів. Стадії творчого процесу, основні етапи роботи митця над окремими художніми образами і цілим твором цікавили психологів і мистецтвознавців давно. На межі XIX і XX ст. склалося кілька своєрідних підходів до цих питань, що й підсумували попередні пошуки науковців. Цікавою нам здавалася позиція російського інженера і психолога П. Енгельмейєра. Він увів поняття "еврологія", тобто вивчення творчості в повному
Loading...

 
 

Цікаве