WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Свобода і детермінізм у мистецтві - Реферат

Свобода і детермінізм у мистецтві - Реферат

розуміння тенденційності і класовості в мистецтві Леся Українка висловила у наукових працях "Два спрямування в новітній італійській літературі", "Замітки про новітню польську літературу" та ін. Звертаючись до аналізу італійської літератури, вона чітко окреслила позиції двох її представників - Ади Негрі і д'Анунціо - особистостей діаметрально протилежних "за ідеями, за симпатіями, за темпераментом і, нарешті, за походженням. Ада Негрі - поетеса, плебеянка; д'Анунціо - поет-аристократ; належачи до двох ворожих таборів, обоє вони володіють сильною класовою самосвідомістю" 14. До речі, володіючи італійською, німецькою, англійською, французькою мовами, письменниця добре орієнтувалася в тому, що відбувалося в сучасному їй європейському мистецтві і літературі, в політичних рухах. В її драмах, неодмінно глибоко філософських, сповнених інтелекту і високої поезії, з фантастично широким часовим і географічним простором ("В катакомбах", "Касандра", "В дому роботи, в країні неволі", "У пущі", "Бояриня" та ін.) невідступною домінантою залишалось співчуття до "тяжких народних ран", ідеалу свободи і позбуття духовного й фізичного рабства. Час і віддаленість простору ставали умовністю, метафорою і алегорією, наближаючись до сьогодення, до найболючіших його проблем.
Існує чимало протилежних міркувань з приводу того, бути чи не бути мистецтву включеним у сферу політичних відносин, чи не краще залишитись у власному бутті поза невластивими йому функціями? Адже мистецтво - царина передусім духовна і поетична, воно є гра, "дитя свободи", як говорив ще Ф. Шіллер. Це справді так. Але ж саме тому мистецтво вільне вибирати свій інтерес до життя в різних проявах - потворних чи величних, тих, що сховані у глибинах особистісних інтересів, психології і відносин моралі, чи тих, що не позбавлені взаємозалежності з більш загальними причинами суперечностей і зв'язку, названими узагальнено соціологізмом. До них належать ідеологічні, класові орієнтири. У будь-якому випадку неодмінно залишаться два важливих критерії: чи є то правдиве з точки зору об'єктивної історії зображення, а також, наскільки воно відповідає законам мистецтва.
Варто прислухатися до думки відомого італійського політика і теоретика мистецтва Антоніо Грамші, який, не приймаючи ідей ізоляції мистецтва від суспільних інтересів, водночас слушно застерігав від будь-яких можливих волюнтаристських утисків. "Під загрозою покарання можна,- писав А. Грамші,- притиснути волю, але не можна змусити до творення мистецтва". І далі: якщо моральний ідеал, за-який точиться боротьба, є істинним і життєспро-можним, то його розвиток стає нездоланним і породжує своїх художників. "Якщо ж,- підсумовує цю думку Грамші,- незважаючи на натиск, такий процес не спостерігається, то це означає, що мова йшла про неправдиву і фальшиву мораль, про паперове корпіння посеред ності" 1&.
Хоч в ареалах мистецтва неодмінним критерієм його що визначає приналежність до художньо вираженого "Я", виступає рівень майстерності і таланту, особливої гостроти набуває світоглядне спрямування та громадянська позиція митця. Ідеологія аж ніяк не залишається поза увагою в ідеологічно наповненій атмосфері боротьби. М. Хвильовий, уособлюючи вищу міру прояву громадянської світог.іядності (політичної, національної, моральної), дає об'єктивну оцінку того, як щирість, чесність ^талант митця можуть бути переведеними у площину соціологізму. Але це й означатиме, що без урахування останнього загальноестетична і загальнохудожня оцінка твору залишиться абстрактною. Особливо ж на зламі епох, коли мистецтво може виявитися заручником тенденційних і суб'єктивістських оцінок, що не беруть до уваги його властивість активно включитися і виражати в собі усю глибину, складність і неоднозначність процесу. Історичний момент і дух епохи стає вирішальним фактором, який визначає буття мистецтва, його місце у загальному світосприйманні; Літературознавство, критика Й ;СТОр;Я мистецтва, соціологія культури, звертаючись до художнього життя пореволюційної епохи, вносять суттєві корективи в оцінку справжньої вартості того чи іншого твору.
Але незбагненним залишиться пореволюційне мистецтво в його тенденційності -"за" чи "проти", коли не враховуватимуться асимілятивні властивості художньо-образних його перетворень. Аналізуючи збірку поезій Василя Еллана, М. Хвильовий виділяє органічність художнього звучан-ня, переповненого, як він писав, "високим шляхетним трагізмом". За його ж словами, елланівсь-кі вірші революційного бойового циклу зроблені (якщо не всі, то принаймні на 90 відсотків) цілком досконало. "Хіба ми тут не маємо вишуканих асонансів, тонкого верлібру, чудових алітерацій?.." Говориться також про насиченість "соковитими образами, які так хвилювали нашу порево-люцій'ну літературну Молодь". В "соціальній ліриці" В. Блакитного, його поетичній збірці "Удари молота і серця" "як у краплі криничної води... віддзеркалюється епоха громадянської війни - такої жорстокої в своїй реальності".
Отже, справа не в самих по собі тенденційностях, виражених за допомогою мистецьких засобів, не в присутності політичного кредо, а у рівні талановитості досягнення мети. Крім того (а це не менш важливо у порівнянні з висотою художньої довершеності), особливого значення набуває громадянська совість мистецтва, суб'єктивне бачення явищ відповідно до індивідуальності художника, але з розумінням об'єктивних загальнолюдських процесів. У другій половині XIX ст. В. Соловйов закликав творцівмистецтва робити все можливе, аби мистецтво не замикалось в самому собі, а включалося у процеси здійснення усієї повноти сущого, визнання того, що художня діяльність "не має в собі самій якогось особливого вищого предмета, а лише по-своєму, своїми засобами служить загальній життєвій меті людства" 17.
Як з'ясується в ході історичного досвіду, однобічне й прямолінійне розуміння свободи і залежності мистецтва в суспільстві не допомагало розв'язати це теоретичне і водночас ідеологічне питання, а, навпаки, ще більш ускладнювало ситуацію, бо для мистецтва конче потрібен творчий імпульс, який узгоджується з внутрішньою свободою. Незалежно від суспільних інтересів і духовної підтримки мистецтво втрачає свободу власної самоцінності.
Мистецтво вільне від вузького прагматизму. Воно поставлене над суєтністю дріб'язкових інтересів. В цьому його сила. Навіть при врахуванні того, що поруч з основною своєю метою мистецтво змушене виконувати не властиві йому функції, в своїй непорушній силі воно залишається вільним, концентруючи дух і геній людства у най-значніших своїх явищах. Свобода його давала про себе знати і засвідчувала свою неминущість і самовартісність у тому, що найбільш суттєва його ознака бути засобом естетичної гармонізації почуттів незмінно сприяла вільному розвитку духу людини, уяви, почуття, розкріпачення думки і самосвідомості. Мистецтво-над економічним детермінізмом, якщо йому вдається зберегти моральний потенціал. Воно не підвладне часові; кордонам, тимчасовим кон'юнктурним впливам. Мистецтво-символ свободи. Воно має крила трансцендентності, його царина - світ ідеалу та ідеальності.
Список використаної літератури:
1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.
2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.
3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
5. Музикальная эстетика западно-европейского Средневековья и Возрождения / Сост. текстов и общая вступ, ст. В. П. Шестакова. М" 1966. С. 60-61.
6. Маццини Джузеппе. Эстетика и критика. М., 1976. С. 340.
7. Бердяев Н. А. Кризис искусства. М., 1989. С. 46.
8. Шіллер Фрідріх. Естетика. К., 1974. С. 117.
Loading...

 
 

Цікаве