WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Свобода і детермінізм у мистецтві - Реферат

Свобода і детермінізм у мистецтві - Реферат

егоїстично корисливим; б) сутність існування мистецтва завжди є для митця автономною від буденності життя, бо мистецтво народжується вільною його уявою або реальністю, що вплинула на нього; в) мистецтво - символ та ідеал свободи.
Не можна розглядати і поняття детермінізму, не враховуючи того, наскільки мистецтво може залишатися підпорядкованим історичній епосі у своєму виборі моральних критеріїв і належати до загального процесу в зміні і становленні суспільних відносин, в тому числі і принципів ієрархічної підпорядкованості, наскільки на нього впливає економічна визначеність, позаестетичні корисливі цілі. Не можна лишати поза увагою й аналогічну залежність мистецтва у соціальному його бутті від усієї функціонуючої системи влади, від уявлень про свободу особистості. Ну й, звичайно, питання традиції, що також є визначальним фактором, проти якого незмінне велась боротьба у прагненні нових художніх відкриттів, аби привести їх до адекватності і рівноваги з суспільним прогресом.
Як уже зазначалося, творчості властива свобода в широкому етичному та естетичному значенні. Митець вільний відбирати для себе саме ті ознаки життя, яким він надає перевагу, виражаючи свої уподобання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту. Митець належить усьому світові, а не корпоративним інтересам, так само, як і світ належить йому, бо він покликаний увібрати в себе те, що дає йому право самовиявитись у неповторності часу і власного буття. Макро- і мікросвіт становлять його власне тіло і дух, його єство, а тому будь-які перешкоди, обмеження, стискання простору духу спричиняють біль, що також може вилитись у трагічну мелодію. Над залежністю панує окрилення силою власного духу, внаслідок чого виникає та парадоксальна ситуація, яку можна продемонструвати прикладом створення Томмазо Кампанеллою у в'язниці його волелюбного "Міста Сонця". Отже, багато чого належить не свободі тіла і фізичній свободі митця, а його антирабській непокорі. З неї і викреслювався вогонь, що освітлював та зігрівав стражденних.
Романтичні уявлення про свободу мистецтва, як і водночас свободу самого творця, цікаво висловив у передмові до поетичної збірки "Східні мотиви" Віктор Гюго. Хоч пафос тих суджень спрямований проти некомпетентності критики, однак думки письменника щодо свободи простору в усіх напрямах діяльності поета мають узагальнюючий характер. З властивою естетиці романтизму розкутістю суджень, з осудом будь-яких обмежень дій у власному виборі художника сформулював Віктор Гюго програму того, як має почуватися митець, не підвладний ніяким силам. Ні, автор, мовляв, не належить до тих, хто визнає за критикою право допитуватись поета щодо його фантазії та вимагати від нього відповіді, чого це він обрав такий, а не інший сюжет, розтер саме такі. а не інші фарби, черпав натхнення саме з такого джерела. Темою є все, бо все належить до мистецтва, розмірковує В. Гюго. все має право громадянства у поезії. Мистецтву нічого робити з шорами і кайданами, "воно мовить: іди!- й пропускає вас до великого саду поезії, в якому нема заборонених плодів. Простір і час належать поетові. Хай же поет прямує куди хоче і робить те, що вважає за потрібне: такий закон" .
З приводу сказаного додамо, що тут проглядається гіперболізм полемічного характеру. Мистецтво потратило багато сил на власну свободу, на звільнення від пут, естетика романтизму особливо вирізняється в цьому відношенні, хоч тут можна говорити в основному про показо-вість, а не иро виняток. Мистецтво боролося проти змертвілого академізму, за розширення сфери свого впливу. Релігійні заборони супроводжують усю його історію, на прикладі двох світових релігій - мусульманської і християнської - ми бачимо постійну сувору регламентацію, заборону аж до інквізицій. В той же час у середньовічній сміховій культурі присутня стихія верховенства світського, земного над ригоризмом і забороною. В кожну наступну епоху мали місце елементи свободи, присутності творчого "Я" в мистецтві.
Свобода мистецтва і свобода художньої творчості співвідносяться як загальна тенденція (закон) і її кон^ кретний вияв. У певному розумінні свобода художньої творчості митця має відносний характер, тому що вона залежить від багатьох чинників, включаючи примусове позбавлення волі, матеріальну скруту, нерозуміння середовища, не кажучи вже про певну заангажованість, замовчування або ж ігнорування таланту. Є внутрішня залежність митця, що проявляється в неможливості переступити моральну межу почуття обов'язку. Є також просто несвобода, доведена до крайнощів казарменного тиску. Та річ у тому, що ця несвобода незмінно наштовхується на супротив, відчайдушне відстоювання свободи ціною життя, фізичної залежності, ціною вигнання. І саме тут проявляє себе той незрівнянний ні з чим феномен свободи духу, той високий порив, який освітлює дорогу іншим, додає сил і віри.
Митець вільний і незалежний духовно. Якщо ж він раб, переслідуваний страхом покарання, то можна говорити про знівечення таланту, духовне вбивство митця Але ж свобода духу породжує патетику, яка залишається незбагненною, викликає острах. Аж до того часу, поки митець не змирився у своєму компромісі в двоборстві зі злом, ворожим йому середовищем, поки не зруйнував у своєму серці віру. Є крилатий вислів Сірена Кіркегора про те, що зторгнений з вуст поета крик співзвучний з самою ж піснею. Згадаймо епічного Менджнуна: чим більше випробувань він зазнав у своєму відчаї повернути своє право на кохання, тим мелодійнішою і дивовижнішою була його пісня. Однак романтичні уявлення і співчуття не враховують найважливішого фактора, пов'язаного з тим, що талант художника, зазнаючи тортур і мук. стає прикладом найгостріших суперечностей між свободою і посяганням на неї. Поезія говорить не від імені страждання, а від імені незгаслої свободи в ньому. Мистецтво вільне у своєму незламному протистоянні рабській залежності.
Свобода і несвобода в мистецтві поруч. Але тут може бути особливий збіг обставин. Свобода вибору митця і власних переконань, з одного боку, але неволя морального імперативу, з другого. Як вчинити - альтернатив нема. Є поклик таланту і сумління. Є безкомпромісність перед усвідомленням історичної істини і справедливості, бо справжнє мистецтво - цепродовження переконань митця, втілення притаманних йому думок і дій. Не будемо зараз торкатися питань роздвоєності намірів і кінцевих підсумків. Звернемося до листа Лесі Українки, адресованого М. Павлику в Галичину (1903 р.). Йдеться про умови переїзду письменниці, її праці, а також про попередню пораду їй "скинутись" (тобто позбавитися) всякої політики. "Я хотіла б знати докладніше, як я маю се зробити? - запитує авторка листа.- Невже так, що в Галичині я мала б ще "тихше" жити, ніж на Україні? Коли так, то се страшна жертва душі. Я ще, може, могла б не мішатися до краєвої політики в тім значенні, що не займалась би особистою агітацією, не вступала б в члени краєвих партій ... бо думаю, що яко літератор, я ліпше зроблю, коли виступатиму зовсім незалежно, хоч нехай і одиноко. Але "скинутися всякої політики" в літературі і в моїх зносинах з метрополією ніяк не можу, бо не тільки переконання, але темперамент мій того не дозволяє". Спитавшись по щирості у своєї душі, вона не може обіцяти, що буде жити на "вільній землі тихіше, ніж жила на зовсім поневоленій ... я ще хочу боротись".
"Мені,- говориться далі в листі,- морально неможливо признати політичну прірву (історичну, як казав Куліш) за прірву реальну, і поки я не скинулася спогаду про абсолютно невільну Україну, я не можу, не сила моя скинутися того, чого досі не скинулась при гірших умовах... Тоді треба скинутись мені і моєї поезії, моїх найщиріших слів, бо вимовляти і ставити їх на папері, скинувшись того діла, на яке вони кличуть інших, мені буде сором" 13.
Своє
Loading...

 
 

Цікаве