WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Принцип антиномічності побудови и аналізу художнього образу. художня умовність - Реферат

Принцип антиномічності побудови и аналізу художнього образу. художня умовність - Реферат

є сума культурних і життєвихцінностей" 24.
Така концепція приваблива тим, що в ній розуміння мистецтва не ставить його над самою реальністю, не ізолює в якусь наджиттєву вартість, а включає як неодмінну умову в усі сфери буття. І тому, звичайно, самий підхід до пояснення особливостей умовності в мистецтві буде відрізнятись, а точніше, уникатиме взагалі того, щоб трактувати мистецтво як умовну гру уяви чи самої по собі розваги.
Можна пояснити подібний феномен мистецтва тим, що воно, мовляв, належить до традиційних прадавніх культур, що воно не позбавлене синкретизму і, на противагу умовності, в ньому домінує міфотворча наївність. Однак цікавим є інше. Мистецтво, утворивши свою умевно-зна-кову систему і злітаючи у вершинні світи духовності й естетичної самозначущості для більш посвяченої еліти, ніж це доступно повсякденності і масам, неодмінно шукає опори у фольклорі, у чистоті і світлій безпосередності почуттів того ж традиційного східного мистецтва.
XX сторіччя, багате на експерименти у сфері художньої культури, включає в себе крайні позиції: з одного боку, доведення до абсолюту умовності форм і, у другого,- ототожнення з річчю, дизайном, не кажучи вже про такі його напрями, як поп-арт, хепенінг, перфор-мізм, які фактично відчахнули одну з найквітучіших гілок традиції мистецтва - його зображувальну умовність.
Якщо взяти світовий досвід мистецтва, а не якогось окремого регіону, то і тоді постане одна і та ж закономірність - наближення мистецтва до його сакрального призначення на ранніх етапах розвитку художньої свідомості (священне поклоніння культам і ритуалам) знімає уявлення про умовність. Не може бути умовним те, в чому утвердилась віра і що рівнозначне самій реальності. В цьому розумінні умовність втрачає свій сенс. Навіть той специфічний засіб, який поступово автономізується в са-мовартісну духовно-естетичну цінність, не можна віднести до умовності, якщо він служить ритуальним цілям мольби і поклоніння, упорядкування життєвого довкілля людей і упорядження знань про нього, допомагає ритмізації праці, служить пізнанню в збереженні і передачі з роду в рід реліктових святинь. Хай то буде ритуальний танок, маска, чи напис ідеографічного характеру - їхнє призначення має не умовний, а безумовний зміст. Віра, так би мовити, в чистому мистецтві принципово відрізняється від "вірую" в релігії своїм специфічним розумінням умовності зображуваного. Ми не говоримо про міру і височину впливу на людину тих, хто був включений у це духовне дійство "доумовного" чи "умовного" періодів мистецького поступу суспільства, але відмінність і справді тут очевидна. Крім того, разом з відмінністю, де ритуал у першому випадку заступає гра у другому, разом з утвердженням знань і усвідомленням природи художньої умовності водночас залишився як неодмінний той елемент життєво важливого, нероздільного з самою ж реальністю об'єктивного світу, без якого умовність перестає бути життєздатною, втрачає свою художню енергію, образно-смислову нескінченність.
Якщо віра і сакральність втрачають у мистецтві свою попередню силу, то поруч з ними піднімається на рівень вищого авторитету достовірність символу, існуючих духовних, моральних, естетичних загальнолюдських цінностей.
Мистецтво не втратило своєї біфункціональності (умовного і безумовного в ньому) не лише в прикладних, ужиткових видах, архітектурі, а й у всій своїй системі остільки, оскільки воно служить стимулятором духовно-культурних процесів, історії, нації, народу, особистості.
Навіть за самою людською психологією художня обдарованість і художня потреба, геній творця не можуть бути названими чимось умовним щодо інших інтересів і форм творчості.
Отже, умовність в мистецтві - це історично змінюваний, специфічно виражений в знаково-ціннісних формах, образно прочитуваний тип самовираження безумовних реальностей культури. Умовність є найбільш універсальним способом використання в художній практиці знакових структур, полісемантики мовних значень, безкінечного багатства смислових перенесень в зображеннях всецілості світу.
З моменту самоусвідомлення умовності в мистецтві ситуація ускладнюється тим, що дедалі опосередковані -шим стає його зв'язок з природою, життєвими, культурно-історичними фактами. Сама художня мова як засіб в умовній формі доносити смисл мистецтва набуває само-вартісних особливостей. Вона потребує уміння прочитувати й розпізнавати її в порівнянні з безпосередністю поза-художніх явищ. Водночас ми стверджуємо, що в умовності - код і присутність не уявної, а реальної культури, реальних людських пристрастей, відгомін самої природи.
Французький композитор Моріс Жозеф Равель на схилі свого творчого життя, сидячи якось на терасі в Марракеші, спостерігав захід сонця з його величною і таємничою "оркестровкою" кольорів. Він сказав тоді: "Я хотів би писати так". Автор балетів "Дафніє і Хлоя", "Болеро" та інших прославлених музичних перлин розумів силу творення, незрівняного з художнім, у самій же реальній природі. Мистецтво дало людям свою образно-художню складність, симфонію кольорів, гам, гармонію смислу і пристрастей, що в якомусь відношенні за своєю досконалістю не поступаються самій природі. Але умовність завжди означатиме дві найважливіші риси: мистецтво - це специфічне утворення людською уявою в образно-упорядкованому моделюванні і художній гармонізації аналогу (в найширшому розумінні) з космічністю і світобудовою, де кожне явище - частка цієї світобудови; друга ж ознака полягає в тому, що будь-яке художнє моделювання в образі реально існуючого далеке від прямого наслідування природи, воно не копіює її первинності і тим самим знімає закостенілість ізольованості речей, включаючи безцінний дар людської рефлексії, поєднання явищ в асоціативній пам'яті і метафоризмі.
Список використаної літератури:
1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.
2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.
3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
5. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
6. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
7. Фонсегрив Жорж. Элементы психологии. М., 1890. С.
8. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
9. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.
10. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984. С. 167.
11. Ильенков Э. В. Философия и культура. М., 1991. С. 235.
12. Костенко Л. В. Вибране. К., 1989. С. 15, 41.
13. Гейзенберг Вернер. Физика и философия. Часть и целое. М., 1989. 81.
14. Дюрер А. Дневники, письма, трактаты: В 2 т. Л.; М., 1957, Т. 2. С. 20.
15. Лукач Д. Своеобразие эстетического: В 4 т. М., 1966. Т. 3. С. 166-167.
Loading...

 
 

Цікаве