WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Принцип антиномічності побудови и аналізу художнього образу. художня умовність - Реферат

Принцип антиномічності побудови и аналізу художнього образу. художня умовність - Реферат

Лукача) утворюють тип. Заетнічними, соціальними, історично зумовленими в часі, психологічними характеристиками об'єктивного формується та сама неповторність, той колорит індивідуального, що допомагає висвітлитися цілому як системі. Справа в тому, що самий акт узагальнення шляхом руху до типового відбувається не автоматично і не як певне підсумування, а з допомогою людської "художниці-природи", здатної утримувати конкретності явищ в їхніх безпосередніх сюжетних зв'язках і своєрідному катарсисі, підняти їх до рівня типового як всеєдиного. "Перш за все,- підкреслює думку про цю єдність Д. Лукач,- не може бути такого типового, яке мало б незалежне існування від свого одиничного... способу вияву". За висловом вченого, підняття на рівень типового ніколи не знімає його одиничності. Навпаки, "ця особливість виступає ще ясніше, ще пластичніше, коли відношення типового в діях і пристрастях, у свідомості одиничного чи в самій логіці ситуації виражається цілком визначено" 23.
Основою основ реалістичного мистецтва як творчого методу є зображення типових характерів у типових обставинах, виявлення історизму і діалектики їхнього зв'язку. Хоч, звичайно, у загальноестетичному трактуванні цього питання стосовно усієї системи мистецтва можна зробити висновок про нерозривність індивідуального і типового у художньому образі, що виражає його родову природу і художність.
Умовність в мистецтві. На художній образ покладається функція узагальнення явищ, наближення зображуваного світу до реально існуючої його предметності в конкретно-чуттєвих формах "присутності". В ньому знаходять своє примирення одиничне, окреме, типове, в ньому також звершується та надзвичайно важлива метаморфоза, без якої мистецтво як художнє зображення існувати не може. Мається на увазі естетичне і художнє перетворення в умовність реально даного в об'єктивній дійсності та свідомості митця. Умовність покладена в основу мистецтва, оскільки не міг би відбутися самий факт відображення дійсності, яким передбачено відторгнення реально або ж уявно існуючих явищ і речей засобом їх зображувального відтворення, а не ототожнення з прототипом.
Вже давно стало звичкою суспільної свідомості уявлення про те, що до мистецтва слід ставитися з урахуванням виробленого ним комплексу засобів, з допомогою яких незмінно тяжіють до свого звершення дві тенденції (їх єдність утворює специфічну художню реальність): мистецтво - це концентрація життя і мистецтво - це надреальний світ духовності, тобто умовність. Виникає запитання: чому ж саме умовність? Адже в моралі, релігії, навіть в науці з її знаковіетю умовність як така неможлива - там існують прийняті норми, віра, об'єктивна істина і реальність. Мистецтво ж віддане на поталу його роздвоєності. Реальність ніби й не реальність в узвичаєному значенні, бо то вже є лише тінь її, знак, нагадування про схожість з нею, наслідування чи повтор у грі форм. Навіть коли це буде зображення життя "у формі життя", то й тоді з усією очевидністю мистецтво виявляється "надреальністю" часу і простору, умовним самоздійсненням природного процесу.
Якщо ж подивитися з іншого боку, то умовність у мистецтві виявляється небезпідставною. Тут є абсолютні критерії реальності, оскільки вони спираються на екзистенцію ідеального, на реальність пам'яті пережитого, на реальність спонукальної мрії та ідеалу. Крім того, у будь-якій умовності присутні бодай якась частка чи елемент певної реальності (природного світу), з якою психологічно, інтелектуально і чуттєво зжилась людина. Та й мистецтво - не єдина форма образів і знаків. У ньому рівно стільки ж способів і шансів скористатись у досягненні найбільшої виразності засобами умовності, скільки їх є у відтворенні реально сущого. Адже якими б не були його засіб самореалізації (з участю, звичайно, творця) і все набуте за віки багатство художньої мови - типізація та індивідуалізація, узагальнення, суб'єктивність світогляду і талант митця, гіпербола, гротеск, метафора, парадокс, фантастичні уявлення картин світу, зміщення часу і багато іншого - у всьому цьому, так чи інакше, символістично проявиться в умовності реальність і навпаки
Слід очевидно погодитися з тим. шо умовність в мистецтві допустима лише до певної грані, вона й справді антиномічна, бо за кожним умовним передбачається обов язковий елемент безумовного. 1 за масштабами, і за генетичною своєю еволюцією, і за формами вияву умов ність, з участю якої створюється художній образ як властивість мистецтва і як його поняття, є полісемантичною.
Чи завжди виконувала умовність у мистецтві однакову функцію? Питання риторичне. Не можна обійти увагою особливість мистецтва історично раннього його періоду. Про його умовність ми можемо говорити з позицій не лише синкретичних, а більш диференційованих, наближених до сучасності форм свідомості. В онтологічному плані значний відрізок часу мистецтво (і в цьому відношенні наявною була нетрадиційність уявлень про нього) належало до реального плину життя і діяльності. Поступово воно зазнавало досить помітних змін, звільняючись від утилітарних першопричин, наповнюючись усе новими ускладненнями проникнення умовності ритуального священнодійства в процес побуту, праці і життя, надання цінностям реального процесу властивостей художньої умовності.
Художня умовність в її загальноприйнятому значенні втрачає себе, як тільки вона включається в реальний світ буття: в різного роду ритуальних діях, вираженні свого ставлення до актуальних подій, у праці, прикрашенні архітектурно-предметного середовища з релаксаційною чи терапевтичною метою. Це не можна кваліфікувати як відхід від справжнього призначення мистецтва - неодмінно бути символом гри і умовності. Дистанція між самим реальним життям, інтересами і переживаннями в ньому по відношенню до художньої умовності може збільшуватись або скорочуватися в залежності від видової специфіки твору, а також від історичних традицій культури.
Тенденція наполягання на докорінних відмінностях щодо мистецтва народів, якщо умовно глобально поділити континенти на Сході і Заході, безумовно перебільшена. Ця тенденція змінює акценти в розумінні умовності в мистецтві. Є загальні закономірності останнього, вияв яких може мати свою специфіку, історичну зумовленість. В. Мириманов у своєму фундаментальному дослідженні звертається до праць спеціалістів, які, вказуючи на особливості африканського мистецтва, однозначно висловлюють думку про нероздільність, одночасність "знака і значення" в мистецтві, тобто відсутність умовності в ньому.
Мистецтво у негро-африканському розумінні, як вважає вчений із Сенегалу Дуду Гейє, не є "окремою філософською категорією", засобом соціального відособлення. Мистецтво - частина всезагального екзистенціального потоку. Кожен твір африканського мистецтва служить провідником міфології, теології і т. ін. Всі його види - фольклор, танок, пісня тощо - пронизують життя. "Те, що ми називаємо мистецтвом,- підкреслює Дуду Гейє,- нерозрізнене в традиційному суспільстві. Воно існує скрізь. Художнє творіння - це
Loading...

 
 

Цікаве