WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Філософія другої половини XIX ст. (пошукова робота) - Реферат

Філософія другої половини XIX ст. (пошукова робота) - Реферат

"ендопси-хічної" сфер свідомість дістає завершеність, цілісність.
Важливе місце в концепції Юнга займають поняття-символи, які допомагають осягнути глибину "колективного позасвідомого": "персона", "маска", "аніма", "анімус". Особливої уваги заслуговує, на думку Юнга, символ "персона" - засіб взаємодії індивіда і соціального середовища. Символи "персона" і "маска" іноді ототожнюються Юнгом і тенденція ототожнення є свідченням замкнутості справжнього образу "персони".
"Особове" і "колективне" позасвідоме у Юнга різняться змістом: "...Особове позасвідоме визначає індивідуальну, інтимну сторону психічного життя. Це насамперед "чуттєвозабарвлені" комплекси. Що ж до змісту "колективного" позасвідомого, то це так звані архетипи 20.
Юнгівська концепція архетипа продовжує теоретичні розробки Платона, Августіна, Дюркгейма, Леві-Брюля, які користувалися поняттями "архетип", "колективні уявлення", "колективна свідомість". Юнг визнавав, що він продовжує певну історико-філософську традицію. Проте слід зазначити, що Юнг вніс чимало авторського як в інтерпретацію вже існуючої до нього термінології, так і у розробку спонукальної і творчо-евристичної функції архетипа. Вчений вважав, що архетипи "входять" у свідомість не безпосередньо, а у формі "колективних образів" і символів.
Серед архетипальних образів Юнг називає і мудреця, і вождя, і Моїсея, і Христа, і Будду. Але архетипальними символами можуть бути мати, батько або древньогер-манський бог війни Вотан. Саме архетипальні образи є основою міфології, релігії, мистецтва, вони проекціюють сновидіння, а також у більш абстрактних узагальнених формах фіксуються у політиці, соціології, філософії.
Загальнотеоретична концепція Юнга відкрила перед ним шлях до певних естетико-мистецтвознавчих модифікацій. Значну увагу він приділив проблемі типології, обгрунтувавши існування двох психічних типів - екстра-вертованого та інтровертованого. Розподіл залежить від ролі суб'єкта або об'єкта в різних обставинах: інтроверто-ваний тип фіксується тоді, коли "суб'єктивне психологічне явище" стає над об'єктом, якщо ж "об'єктові належить переважаюча цінність", тоді мова йде про екстравертова-ний тип. У внутрішній структурі кожного з типів здійснюється більш конкретний прояв їх здібностей у вигляді розумових, емоційних, сенсорних, інтуїтивних. Особливе значення надається Юнгом інтуїтивним здібностям у межах інтровертованого типу. "Інтровертована інтуїція" з її яскраво вираженими позасвідомістю, ірраціональністю, суб'єктивністю стимулює певну орієнтацію характеру, професійної діяльності або якихось людських уподобань, наприклад мрійника, фантаста, ясновидця, митця.
З'єднавши такі ідеї, як "колективне позасвідоме, "ар-хетип", "інтуїція". Юнг намагався обгрунтувати міфоло-го-символістичну сутність мистецтва і стимулював творчі пошуки багатьох митців XX ст. саме у цьому напрямі. Під безпосереднім впливом К. Юнга трудився видатний швейцарський письменник, лауреат Нобелівської премії Гер-ман Гессе (1877-1962 рр.). Герої його романів "Степовий вовк", "Гра у бісер" не є окремими, незалежними особистостями, не є суверенними літературними образами, а виступають як знаки-символи, що репрезентують ті чи інші грані душі самого автора. Певні персонажі у творах Г. Гессе безпосередньо співвідносяться з архетиповими символами: Вовк - проекція образу "тінь", Герміна співвідноситься з "анімою" тощо. А відомий сучасний японський письменник Кендзабуро Ое (1935 р. нар.) у романі еНотатки пічрантера" не лише орієнтується на архетипи, а й цитує Юнга, залучає його ідеї при проведенні "само-сповіді" головного героя.
Вплив Юнга простежується і більш опосередковано, а саме у тому захопленні міфотворчістю, іномовною формою, міфологічною символікою, яка властива творчим пошукам багатьох митців XX ст. у різних видах мистецтва, таких як Д. Джойс, Ф. Кафка, Т. Манн, А. Камю, Т. Уїльямс, Ю. О'Ніл, Д. Сікейрос, П. Пазоліні, Ф. Фел-ліні, Г. Маркес, А. Ануй та ін.
Слід зазначити, що психоаналіз 3. Фрейда й "аналітична психологія" К. Юнга є фундаментом і багатьох нинішніх теоретичних пошуків. В окремих випадках їхні ідеї представлені у модифікованому вигляді, проте першоджерела простежуються досить чітко. Звернемо увагу на деякі дослідження 70-90-х років, які безпосередньо пов'язані з естетико-мистецтвознавчою проблематикою.
Своєрідною модифікацією фрейдівських ідей позначені праці відомого французького філософа Жіль Дельоза (1925 р. нар.). Серед його теоретичних досліджень виділимо книги "Ніцше і філософія", "Різниця і повторення", "Капіталізм і шизофренія", "Кіно", "Презентація Захера-Мозоха". Написані вони в інтервалі між 1962 і 1985 роками і дають змогу Ж. Дельозу реконструювати пошуки філософської течії, яка була б альтернативною течії Платон - Гегель. Саме течія Платон - Гегель, що є, на думку Дельоза, найбільш впливовою в Європі, обумовила панування метафізичної традиції. Альтернативною їй може бути філософія Епікура, Лукреція, Дунса Скота, Юма, Бергсона, Ніцше. Від аналізу філософіїФ. Ніцше Ж. Дельоз переходить до психоаналізу, звертаючи особливу увагу на такі ідеї 3. Фрейда, як "Едипів комплекс" і "садо-мазохізм".
Частина робіт Ж. Дельоза написана у співавторстві з професійним психіатром Феліксом Гваттарі і має на меті визначити "за" і "проти" класичного психоаналізу. Це стосується, зокрема, першої частини книги "Капіталізм і шизофренія" -"Анти-Едип". Філософ вважає, що а ні до ідеї "Едипового комплексу", а ні до проблем садизму чи мазохізму не можна ставитися упереджено, адже все це важливі культурологічні і філософсько-психологічні проблеми.
80-90-і роки XX ст. пов'язані з подальшою активізацією досліджень психоаналітичного плану з яскраво вираженою естетичною проблематикою: Мішель Кадоре аналізує творчість Райнера Рільке, спираючись на ідею поетизації смерті, Поль-Лоран Ассун робить порівняльні характеристики Фрейда і Ніцше, Фрейда і Вітгенштейна, Івон Брес розробляє психоаналітичну модель трагічного, аргументує страждання як феномен трагедії тощо.
Особливу увагу фахівців привернули праці Моніки Шнайдер, пов'язані з історичною реконструкцією руху окремих ідей Фрейда та його учня Ференці, а також з інтерпретацією понятійного апарату психоаналізу.
Інтуїтивізм і естетика інтуїтивізму. Серед філософських напрямів кінця XIX - початку XX ст. слід відзначити інтуїтивізм - складну і суперечливу теорію, пов'язану передусім з іменем видатного французького філософа, лауреата Нобелівської премії Анрі Бергсона (1859- 1941 рр.). Своєрідним фундаментом, на якому будується теорія Бергсона про керівну роль інтуїції у науковому і художньому пізнанні світу, є його вчення про інстинкт та інтелект.
Список використаної літератури:
1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.
2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.
3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
5. Фрейд 3. Будущность одной иллюзии. М.; Л., 1930. С. 17.
6. Лукач Д. Своеобразие эстетического: В 4 т. М., 1987. Т. 4. С. 498.
7. Бергсон А. Восприятие изменчивости // Собр. соч. СПб., 1914. Т. 4. С. 1.
Loading...

 
 

Цікаве