WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Філософія другої половини XIX ст. (пошукова робота) - Реферат

Філософія другої половини XIX ст. (пошукова робота) - Реферат

митця на шлях народження фантазії, яка, на думку Фрейда, становить сутність мистецького твору. Завдання митця полягає в тому, щоб, користуючись фантазією, створити "штучний світ", "сон наяву", побудувати "надхмарний замок". У статті "Поет і фантазія" він проводить паралель між митцем і дитиною,, яка зайнята грою. Він твердить, що "поет робить те ж саме, що й дитина, яка грається, він створює світ, до якого ставиться дуже серйозно, тобто вносить в нього багато захоплення; у той же час він різко відрізняє його від дійсності".
Появі особливої здатності людини - фантазії передує, за теорією Фрейда, складний шлях розвитку людської психіки. Основою психічного життя людини Фрейд, як ми вже зазначали, вважає "позасвідомі душевні процеси", які виступають як первинні. Сутність їх у тому, що вони підпорядковуються дії принципу задоволення. Проте ці первинні душевні процеси, видозмінюючись і вкриваючись найрізноманітнішими нашаруваннями, починають поступово втрачати свій, у минулому єдиний результат - задоволення. Перед людиною постає завдання повернути душевним переживанням їхню первісну форму. Спочатку робиться спроба за допомогою сну "повернути нам те, що було б подібним до первинних душевних процесів". Але трагедія, на думку вченого, полягає в тому, що "уві сні ми не отримаємо задоволення, на яке сподівалися, нас чекає розчарування. І саме те, що ми не отримуємо реального задоволення, якого бажали, а маємо лише його галюціна-цію, змушує нас відмовитися від форми задоволення шляхом галюцінації". Та, як зауважує Фрейд, відмовившись від такої форми отримання задоволення, "психічний апарат" мусить опанувати "реальні співвідношення зовнішнього світу". Ця необхідність приводить до введення "нового принципу душевної діяльності": перед людиною постає необхідність опанувати не лише "те, що є приємним, а й те, що є дійсним, навіть якщо воно і неприємне".
Поява вторинного душевного процесу - принципу реальності "відкрила для розумової діяльності, вільної від критерію реальності та підпорядкованої винятково принципові задоволення, нову сферу - сферу фантазування, яке починається з дитячих ігор, продовжується у вигляді снів наяву, зовсім відмовляючись від будь-якої опори в реальних об'єктах". На думку Фрейда, "у людини з'являється нова здатність - фантазія, яка створює сутність мистецтва. Два принципи душевних процесів - принцип задоволення та принцип реальності - досягають згоди, "примирення" в мистецтві. Від роздумів про існування двох (первинних та вторинних) душевних процесів Фрейд приходить до ідеї фантазії і малює здійснення процесу творчості таким чином: "Митець,- твердить він,- це людина, яка спочатку відвертається від дійсності, тому що неспроможна примиритися з необхідністю відмовитися від задоволення бажань: митець відкриває простір своїм егоїстичним та шанолюбним помислам у галузі фантазії. Проте з цього світу фантазій він знаходить зворотний шлях у реальність, перетворюючи завдяки особливим здібностям свої фантазії на новий вид дійсності, який сприймається людиною як цінне відображення реальності. Таким чином, він стає дійсним героєм, королем, митцем, улюбленцем, яким він хотів стати, позбавляючись необхідності дійсного перетворення зовнішнього світу".
Отже, процес творчості, на думку Фрейда, йде по шляху від фантазії до реальності. Проте новий світ образів, створений мистецтвом, лише приймається як "цінне відображення реальності". У такому трактуванні мистецтво знову втрачає значимість, потрібність, серйозність. Знову продовжується тенденція відмежування мистецтва від життя, від вирішення життєво необхідних проблем сучасності. Напрошується висновок: теорія творчості Фрейда позбавляє мистецтво, а значить і митця, активності, здатності впливати на світ. І якщо можна зрозуміти відсутність у Фрейда будь-якого натяку на суспільний характер мистецтва, його ідейну сутність, то навіть у межах вузького розуміння значення мистецтва, тобто визначення його впливу на життя окремої людини, Зіг-мунд Фрейд, який усе своє життя присвятив дослідженню психології цієї людини, не зміг сягнути вершини. Бо, врешті-решт, суть усієї людської історії, характер загального духовного і технічного прогресу завжди визначалися людськими відносинами, дослідженню характеру яких присвячується мистецтво. Проте Фрейд не визначив навіть цей, найбільш "людський" бік мистецтва, вбачаючи в останньому лише "сурогат задоволення". Єдиною позитивною функцією художньої творчості, яку визнає Фрейд, є здатність мистецтва підняти ті почуття загальності і тотожності, які дають поштовх культурним верствам суспільства "до спільного переживання дорогоцінних вражень". Та навіть таке, дещо розпливчасте положення не може перемогти той суб'єктивістський підхід до мистецтва і до митця, який властивий класичному психоаналізові Фрейда.
Новий напрям у психоаналітичній теорії мистецтва пов'язаний з ім'ям учня і послідовника Фрейда - Карла Юнга (1875-1961 рр.), загальна теоретична спадщина якого складна, багатоаспектна і суперечлива. Підкреслимо лише окремі ідеї теоретика, які вплинули на естетику другої половини XX ст. і внесли певні корективи у класичний психоаналіз.
З ім'ям К. Юнга пов'язана тенденція переведення психоаналізу на більш широке коло загальнокультурних проблем. У 1920 р. Юнг відвідав Алжир, Туніс, проїхавзначну частину Сахари, де з великою зацікавленістю вивчав культуру та фольклорно-етнографічне мистецтво цих народів. У період 1926-1930 рр. Юнг побував у Кенії, а також вивчав життя індійців племені пуебло в Мексиці. 1937 р. він відвідав Індію та Шрі-Ланку, поступово відкриваючи для себе самобутність неєвропейської культури, осягаючи східні філософські і релігійні традиції. В кінцевому підсумку Юнг відіграв значну роль у становленні діалогу культур "Захід - Схід".
К. Юнг запропонував нову модель психіки і нові підходи до розгляду співвідношення рівнів свідомого і позасвідомого. Він вважав, що формування концепції психічного грунтується на тезі: "свідомість - це наслідок позасвідомих умов". Жодна людина, на думку Юнга, не в змозі сказати: п'ята, третя частини чи півжиття її проходить позасвідоме, однак кожен знає, що повністю позасвідомим є його дитинство. Юнг не погоджується з Фрейдом у тому, що позасвідоме "певною мірою породжене свідомістю". Усе, мовляв, навпаки: позасвідоме визначає свідомість.
Відштовхнувшись від твердження 3. Фрейда про те, що існують ідеї, почуття, емоції, враження, повністю сформовані позасвідомим, К. Юнг розробив ідею "колективного" позасвідомого, в основі якої лежать пошуки фундаменту, що визначає специфічні риси людей аж до їхньої "расової приналежності. Ідея "колективного" позасвідомого наголошує на значенні в житті людини позасвідомих психічних процесів. Що ж до свідомості, то, за афористичним визначенням Юнга, "ми втомлюємося від свідомості". Вчений значно ускладнив загальну структуру психіки. Замість фрейдівського поняття "позасвідоме" він дає два самостійних рівні психіки: "колективне" і "особове" позасвідоме. На відміну від Фрейда, Юнг не принижує свідомості, не намагається теоретично вразити її. На його думку, свідомості належать "ектопсихічна" (відчуття, мислення, почуття, інтуїція) та "ендопсихічна" (пам'ять, суб'єктивні компоненти функції, аффекти, інвазії) сфери психіки. Через взаємодію "ектопсихічної" і
Loading...

 
 

Цікаве