WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Філософія другої половини XIX ст. (пошукова робота) - Реферат

Філософія другої половини XIX ст. (пошукова робота) - Реферат

метафізичного мислення, які не стимулювали творчість ні в поезії, ні в філософії, ні в політиці. І лише в епоху позитивного мислення мистецтво набуло особливого значення, а саме - стало допомагати поєднувати "позитивне знання" з "релігією людства". Конт вважав, що мистецтво може бути інтерпретатором, популяризатором природничих наук та "об'єктивного" знання. Водночас воно існує для ідеалізації реального буття, для створення системи ідеалів, утвердження краси. Але ця спрямованість мистецтва переноситься із сфери чуттєвого світу у сферу науки, промисловості і соціології. "Дивовижні діяння людини, підкорення природи, чудова організація суспільства - ось що повинен оспівувати у наші дні справжній естетичний геній, який знаходиться під активним впливом позитивного духу - дієвого джерела нового могутнього натхнення" 3. Так пише. О. Конт.
Вузькопрагматичний погляд Конта на мистецтво як на естетичний феномен (проблеми естетики лише побіжно розглянуті філософом) дістав подальший розвиток в концепції відомого французького мистецтвознавця Іпполі-та Тена (1828-1893 рр.). Перебуваючи під впливом ідей Ч. Дарвіна, І. Тен, як і більшість англійських та американських позитивістів цього періоду, намагався пристосувати концепцію біологічної еволюції до розвитку суспільства, різних видів творчої діяльності людини. Тен вважав, що гуманітарні науки повинні "вчитися" у природничих чіткості мислення, аргументованості висновків, вони мусять послідовно розробляти понятійно-категоріальний апарат. Як наслідок такого підходу до естетики і мистецтва, Тен вводить поняття факт і ототожнює естетичний факт з конкретним твором мистецтва. Визначивши естетичний факт, слід, на його думку, переходити до описання фактів, пошуків джерел детермінації фактів.
Однією з важливих ідей естетики Тена є ідея про "головний характер", тобто пануючий тип людини, який формується в конкретному суспільстві і відтворюється мистецтвом. "Головний характер" визначається трьома факторами: расою (спадковими ознаками), середовищем (географічним, політичним, соціальним) і моментом (конкретною історичною епохою). Цими ж факторами Тен визначає і творчий розвиток митця. Процес художньої творчості має бути спрямований на створення естетичної цінності, але для визначення останньої він знову звертається до біологічних, моральних і формальних критеріїв. Творчий процес обумовлений здатністю митця зануритися у расові глибини створюваного характеру, а потім обгрунтувати його моральну значущість. Розгляд позицій Конта і Тена дає змогу визначити ті основи, на яких відбулося використання філософії позитивізму в процесі становлення і утвердження у XIX - XX ст. натуралізму в естетиці та мистецтві.
Філософсько-естетичні позиції Конта і Тена мали безпосередній вплив на розвиток натуралізму у французькій літературі другої половини XIX ст. (Гі де Мопассан, Е. Золя, брати Ж. та Е. Гонкур). Зазначимо, що для французької художньої інтелігенції цього періоду властивим був інтерес до філософії, до боротьби теоретичних концепцій, непереборним було бажання відбити активність науково-теоретичного життя в художній творчості, в конкретних художніх конфліктах. Вважалося, що це збагатить мистецьку палітру, залучить до осмислення філософської, морально-психологічної проблематики значну частину суспільства. Подібна тенденція не тільки взаємно збагачувала філософію, естетику і мистецтво, а й популяризувала нові ідеї, безпосередньо впливала на художні пошуки.
Натуралісти домагалися безпристрасного, "об'єктивного" відображення реальності, копіткого "нанизування" фактів. Введені І. Теном у теоретичний обіг терміни "факт", "естетичний факт" діставали безпосереднє тлумачення у розробці, наприклад, діагнозів психічно хворих людей, в аналізі генетики "поганої" спадковості, явищ психічної чи сексуальної патології ("Жерміні Ласерте", "Пані Жервезе" братів Гонкур, 20 романів із серії "Ругон-Маккари" Е. Золя, в яких, за словами письменника, вивчені "на прикладі однієї родини питання крові і середовища").
У літературно-критичних статтях "Експериментальний роман", "Романіст-натураліст", "Натуралізм у театрі" Е. Золя наполягає на відмежуванні мистецтва і митця від політичних чи соціальних аспектів життя, проголошує помилковими "метафізичний" і "психологічний" погляди на людину, які, як він вважає, є ознакою реалістичного мистецтва. Е. Золя відмежовує свою творчість і своє бачення мистецтва від Бальзака як мораліста і реаліста. Що ж пропонує натуралістичне мистецтво часів Еміля Золя?
Натуралізм проголошує предметом мистецтва процес спостереження над "усією людиною", про яку слід сказати "всю правду". Проте це завдання мистецтва інтерпретувалося досить обмежено - лише через наголос на сфері фізіології людини, на властивій їй біологічній боротьбі за існування, на фатальній залежності людини від спадкових факторів. Наслідком такого розуміння мистецтва стало руйнування напрацьованої віками понятійно-категоріальної системи його осмислення. Так, натуралісти відмовилися від мистецтвознавчих понять "умовність", "типізація", а аналіз й оцінку зображуваного підміняли фотографічною точністю відтворення життєвих фактів.
Слід зазначити, що натуралізм другої половини XIX - початку XX ст. зазнав гостро критичної оцінки як з боку представників клерикально-містичної орієнтації в естетиці (Брюнет'єр, Гюісманс, Бергсон), так і революційно-демократичної, марксистської (Герцен, Енгельс, Лафарг, Плеханов). Енгельс, зокрема, підкреслював перевагу соціальне спрямованого, морально-психологічного реалізму Бальзака над всіма "Золя минулого, сучасного і майбутнього". Незважаючи на критичне ставлення сучасників, натуралізм знайшов прихильників у багатьох європейських країнах. На основі другого етапу розвитку позитивізму -- емпіріокритицизму Є. Маха, К. Пірсона, А. Богданова, а також третього етапу - неопозитивізму Ч. Огдена, В. Вуда, А. Річардса, Ч. Морріса, С. Лан-гер - натуралізм трансформувався у XX ст. в досить розгалужену, суперечливу, представлену численними теоретичними дослідженнями натуралістичну естетику.
У 20-30-і роки XX ст. представники натуралістичної естетики особливу увагу приділяли проблемі естетичної цінності, яку намагалися поєднати з поняттям естетичний досвід. "Естетична цінність як естетичний досвід" (а саме так зв'язує ці поняття відомий англійський естетик. А. Рі-чардс4) розкривається через біологічні, психологічні і соціальні механізми дослідження естетичного досвіду.Важливе місце в концепціях А. Річардса і Ч. Огдена займають нетрадиційні естетичні поняття: синестезія, імупльс, стимул.
Синестезія як міжчуттєва асоціація, вважає А. Рі-чардс,- це реакція на безпосередній стимул, активізація пам'яті і попереднього досвіду, а на їх основі - прогнозування майбутнього. Своєї завершеної форми синестезія досягає в мистецтві, у процесі художньої творчості, де органічно зливаються часові категорії минулого, сучасного і майбутнього. Щодо поняття імпульс, то стан людини, який воно відбиває, пов'язаний з її віковими ознаками: імпульси дитини, її нахили, уподобання хаотичні, безсистемні. Згодом, відповідно до віку, людина переходить від хаотичного стану й імпульсів до систематизації їх. Здійснити життєво-необхідну організацію імпульсів допомагає мистецтво. Річардс вважає, що "світ поезії не є якоюсь іншою реальністю,
Loading...

 
 

Цікаве