WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Методологічні основи аналізу мистецтва - Реферат

Методологічні основи аналізу мистецтва - Реферат

узагальненням і методологічним орієнтиром в поясненні найбільш глобальних проблем генезису і сутності мистецтва (окремий вид мистецтва, ідея чи проблема також розглядаються у більш загальному філософському контексті). Друга частина стосується саме тих питань теорії мистецтва, які характеризують його як естетичну цінність і довершеність. Власна естетична компетентність в розкритті сутності мистецтва має свій предмет, який, звичайно, не може бути обмеженим лише категорією прекрасного. Фактично в ньому - ядро розуміння, чому естетика як філософська за своєю суттю теорія не є двома частинами залежного співвідношення, як це розуміли представники теорії "естетики і всезагаль-ного мистецтвознавства" М. Дессуар, Р. Гаман, І. Фоль-кельт та ін.
Слід почати з того, що мистецтво, як і будь-яка інша сфера, може становити об'єкт естетичного аналізу. Мистецтво акумулює в собі естетичні цінності й естетичний досвід суспільства за своїми висхідними основами - воно гармонізує світ людини, одухотворює його, пробуджує творчі сили. Будь-яка з основних естетичних категорій (прекрасне, трагічне, піднесене, комічне, гармонія, потворне і низьке як антиподи естетичних цінностей) може включатися в загальну теорію мистецтвознавства. Вплив мистецтва на естетичний духовний стан особистості, естетичний смак, на розуміння "естетичної форми", "естетичної ідеї" (І. Кант) - усі ці питання органічно включаються в естетику як метатеорію мистецтва. Художнє і естетичне взаємозумовлені в своїй онтології духовно-практичними перетвореннями і реальними цінностями життя, що також є предметом аналізу естетики як науки.
З другого ж боку, естетичне в мистецтві способом аналізу може переводитися в інший еквівалент - філософський, соціологічний, психологічний, знаково-інформативний тощо. Для естетики принципово важливо враховувати цю закономірність, оскільки в такий спосіб вона вступає в синтезуючий зв'язок з іншими методологіями і науками.
Філософський і естетичний методи аналізу мистецтва збігаються, хоч самі їх предмети мають свої особливості. І в цьому відношенні існуюче в літературі твердження про те, що естетика - це філософія мистецтва або філософія художньої творчості, може прийматися з певними застереженнями. Адже трапляється такий своєрідний зріз підходу до мистецтва, який визначає саме його філософські сенс, ідею, істину. А взагалі, філософічність властива не лише словесному мистецтву - поезії, драмі, епосу. Нею пройняті музика, пластичні види мистецтва (навіть архітектура), якщо в них втілено світоглядні уявлення, стильові відношення, традиції культурних зв'язків, єдність космічного, вселюдського і особистісного, а також відкритість до всеєдиного цілого, в якому акумулюються суспільна свідомість, гносеологія, ціннісний ідеал, еврісти-ка. Це щодо змісту, сенсу й істини в мистецтві. Вони так чи інакше присутні об'єктивно. Без цього мистецтво втратило б себе атрибутивно.
Але є інший бік справи - філософія мистецтва як методологія. Так само як про естетичний зміст мистецтва в усіх його параметрах можна говорити, вбачаючи у філософських узагальненнях особливе методологічне значення принципів аналізу, так і власне філософія мистецтва акцентує увагу на відповідних належних їй категоріях. Правда, тут натрапляємо на певну складність, передусім щодо формального розуміння синтезу категорій філософії та естетики. Взяти, скажімо, такі традиційно філософські діалектичні пари: об'єкт і суб'єкт; загальне, одиничне (окреме); традиція і якісна зміна в новому; необхідність і випадковість; кінечне і безкінечне; частина і ціле; раціональне та ірраціональне; понятійно-логічне й образно-інтуїтивне; гармонія, міра і ентропійність. Кожна з цих категорій відкриває широку перспективу аналізу мистецтва, але за умови, що категорія набуватиме суто естетичного контексту, цілісного "естетичного бачення" об'єкта. Якщо ж усе зводитиметься до схеми раціоналістичної кінечності і констатації, то у такому випадку взагалі втратиться будь-який сенс пошуку естетичної специфіки мистецтва. Так, кажучи про важливість кроку аби піднестися "до сфери абсолютної науки про мистецтво", Ф.-В.-І. Шеллінг стверджує: "Насамперед я в філософії мистецтва конструюю не мистецтво як мистецтво, як щось особливе, а я конструюю всесвіт у формі мистецтва, і філософія мистецтва е наука про всесвіт в формі чи потенції мистецтва" 2.
Естетика кінця XIX - початку XX ст. не може йти в жодне порівняння з естетикою попередніх епох - методи аналізу і вивчення всієї художньої сфери діяльності значно змінилися. Естетика у свій післякласичннй перюд, тобто той, що був завершений німецькою класичною естетичною думкою кінця XVIII - початку XIX ст., залишалась філософською, проте в неї незмінне проникали інші методи гуманітарних і конкретно-природничих дисциплін, що було властиво для того і подальшого періодів. Стара естетика зазнавала кризи, народжувались її нові ознаки позитивістського характеру. Відбувалось активне вторгнення в методи аналізу психофізіології і психології, соціологічних орієнтацій. На зближенні мистецтвознавства і соціологічної галузі філософії народжувалась нованаука - соціологія мистецтва, про що засвідчила поява цілого ряду спеціальних праць (Е. Дюркгейма, М. Гюйо, В. В. Фріче та ін.). Соціологічний підхід у традиційному розумінні соціальності мистецтва, що мав свою давнішню історію, поступово виокремився у власну методологію, її основи були закладені раніше і пов'язані з іменами І. Він-кельмана, І. Гердера, Я. Буркхарда і особливо Г. Плеханова, який розвивав марксистський соціологічний метод аналізу суспільних процесів.
У соціології мистецтва можуть братися два взаємопов'язаних між собою рівні виведення власне соціологічного змісту ідеї твору і пояснення його як явища певних соціально-історичних передумов. Г. Плеханов сформулював положення про те, що ідея художнього твору може переводитися "з мови мистецтва на мову соціології, аби знайти те, що може бути названо соціологічним еквівалентом даного літературного явища" 3. Ним відзначалася спільність і послідовність завдань як цілісної системи в філософії, яка "прокладала шлях" для естетики і соціології мистецтва. Зокрема, акцентувалось на тому, що соціологічною оцінкою ідеї твору "мав стати аналіз його художніх вартостей", "соціологія повинна не зачиняти двері перед естетикою, а навпаки, навстіж розчиняти їх перед нею" 4. В аналізі твору потрібне "чуття художника", тим більше, якщо йдеться про "визначення соціологічного еквівалента твору мистецтва"5. При будь-якому методологічному підході до аналізу мистецтва, пов'язаному з уже названою соціологією, а також психологією, семіотикою, еврістикою чи культурологією, необхідна точність визначення відповідного "еквівалента" і його співвідношення з системотворчою естетичною цінністю мистецтва.
Список використаної літератури:
1. Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори: П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.
2. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.
3. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.
4. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
5. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
6. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
7. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
8. Лотман Ю. М. Культура и взрыв. М., 1992. С. 236.
9. Базари Джорджа. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих: В 3 т. М., 1963. Т. 2. С. 15.
10. Грасиан Бальтасар. Карманный оракул. Критикой. М., 1984. С. 9.
11. Эккерман П.-И. Разговоры с Гете в последние годы его жизни. М.; Л., 1934. С. 220.
12. Еліот Томас Стернз. Музика поезії // Поезія-91. К., 1991, С. 133
13. Гегель Г.-В.-Ф. Наука логики: В 3 т. М., 1971. Т. 2. С. 79.
Loading...

 
 

Цікаве