WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Методологічні основи аналізу мистецтва - Реферат

Методологічні основи аналізу мистецтва - Реферат


Реферат на тему:
Методологічні основи аналізу мистецтва
У багатогранному процесі аналізу сутності мистецтва як явища в його численних вимірах і формах пізнання мова може йти у двох аспектах - про мистецтво у його власному розумінні, а також про той теоретично-пізнавальний досвід, який супроводжував художню практику протягом багатьох віків. Звичайно, цим не вичерпуються способи пізнання й осмислення феномена мистецтва, осягнення його сили й утаємниченості. Ще міфологія з прадавніх часів як прообраз синтезу естетичного і загальносві-тоглядного намагалася визначити місце мистецтва в пантеоні найвищих символів і цінностей. Та й у творчості кожного справжнього художника виразно проглядаються зусилля передати в безпосередньо образній конкретності своє прагнення до, так би мовити, самопізнання мистецтва. Митець намагається осягнути своє ремесло або ж власне покликання в ньому, незмінно ставлячи питання, сформульоване Л. Толстим у його відомому трактаті "Що є мистецтво?" Ці пошуки зливаються із загальнотеоретичними спеціальними дослідженнями і мають свою надзвичайну пізнавальну вартість як свідчення неповторної художньої особистості.
Науково-теоретичний - не єдиний спосіб освоєння й оцінки мистецтва; воно пізнається також і на рівні буденної свідомості, до того ж усіма, хто так чи інакше до нього прилучається у повсякденному спілкуванні. Своєрідний демократизм всенародної доступності до мистецтва, а разом з тим відкритість для суб'єктивних оцінок, виявлення міри власного розуміння чи навіть застосування у відповідності з тим розумінням роблять мистецтво неза-хищеним від довільних репрезентацій, вносячи тим самим елемент позаестетичних пристрастей, а нерідко і трагічних ситуацій. Ось чому так часто визнання до митця і його творчої спадщини приходить надто пізно, коли сам він вже не може бут-и свідком належної йому слави. Отже, не лише саме мистецтво, а й ставлення до нього через різного роду судження, оцінки, тлумачення, переосмислювання і навіть відречення, щоб через якийсь час у покаянні повертати митця і його твори із забуття,- все це створює поле духовної напруги, а сама теорія як форма і вияв кристалізації розуміння мистецтва в наукових, об'єктивованих поняттях укупі з процесом художнього життя набуває онтологічного статусу. Це не означає, що теорія мистецтва в усіх її виявах, на відміну від поширеного звичайного побутування смаків й уподобань, залишається позасуб'єктивованою, зведенням незмінних дефініцій, подібно до математичних формул і обчислювальної техніки. Теорія мистецтва завжди концептуальна як і сам історичний процес художнього буття суспільства. Навіть поява одного значного твору додає щось нове у розуміння всього культурно-естетичного досвіду.
Та при всій калейдоскопічності, космізмі того, що включено в незмінний рух набутого людством великого художнього масиву, доведені як важливість, так і реальна здійснюваність утворення певних теоретичних моделей знання про закони, що існують в мистецтві (навіть канони для певних історичних епох і художніх напрямів), розкриті категоріальні узагальнення, що властиві кожній з мистецтвознавчих дисциплін. Мистецтво, як і будь-який інший об'єкт, вивчається багатьма науками, визначає їх зміст власною структурою і первинністю. Первинністю в тому значенні, що не завдяки теоретичному доктринерству та не~ в ньому мистецтво сягає своїх вершин. Хоч, звичайно, вербалізація знання й естетичного досвіду допомагає художній практиці в усьому її універсальному значенні. Розгалужений синтез науки дає вірне спрямування і акумулює досягнуте. І це стосується не лише історичних співставлень, історичної пам'яті всього пройденого шляху в його усе нових художніх відкриттях, а й проникнення в мікросвіт його живої, надзвичайно тонко і складно влаштованої "клітини", одиничності.
Таким чином, усю теорію мистецтва в найзагальніших її рисах можна поділити на дві основні сфери - вивчення мистецтва як внутрішньої самодостатньої системи та дослідження входження мистецтва в зовнішній світ, тобто маються на увазі мікро- і макроструктури мистецтва. Вся складність будь-яких теоретичних методів аналізу мистецтва в його історико-генетичній, морфологічній, функціовальній чи образно-семіотичній формах, у пошуку психологічних, соціологічних, аксіологічних сутностей еквівалентності полягає в тому, що завжди виникає необхідність розщеплення цілого, небезпека інтерпретаційної заданості схеми або редукціонізму, оскільки трансформований на окремі складові твір чи функція мистецтва перестають бути тим, чим вони є в безпосередньому сприйнятті і співтворчості. За частиною бачити ціле, а за загальним не втрачати живий, з усією адекватністю чуттєвої повноти художній процес - покликання теоретика і критика мистецтва. Імператив зближення сутності мистецтва уособлюється в його свободі безпосереднього саморозкриття і філософських пояснень.
Як уже підкреслювалося, пізнанням мистецтва можуть займатися різні науки, маючи спільним об'єктом універсальну сукупність художнього життя суспільства в його безкінечному багатстві частковостей і граней, а також найбільш загальних закономірностей. Естетика входить до числа наук про мистецтво, вона так чи інакше пов'язана з ними, оскільки поза власне естетичним аналізом виконує інтегративну функцію накопичення синтетичного знання про мистецтво. Ця її філософсько-методологічна здатність бути своєрідною метатеорією мистецтва формувалась поступово. Процес не завершений і досі. При цьому підкреслимо, що філософська естетика як відкрита система не замінює собою теоретичні дисципліни мистецтвознавчого циклу, вона лише вбирає в себе їхні здобутки, асимілюючи в узагальненнях отримані знання на рівні філософсько-понятійних структур. Залежно від того, які ставляться завдання, естетика враховує кожен з методологічних підходів, забезпечуючи кожну з окремих дисциплін про мистецтво найзагальнішими теоретичними набут-ками. Разом з тим естетика залишається цілісною філософською дисципліною і не виключає існування самови-значених галузей знань, до того ж не лише похідних від естетичних базисних вчень, а й споріднених з іншими науками.
Процес диференціації й одночасного зближення наук про мистецтво давній і перебуває в постійному русі та предметній самовизначеності. Предмет і метод у пізнанні мистецтва тісно пов'язані і взаємообумовлені. Досить сказати, що з усієї багатогранності і системності мистецтва як цілого може братись його певна сутнісна властивість, стаючи предметом осмислення для спеціальної дисципліни. Так, наприклад, мистецтво можна розглядати як психологічний феномен, як етнографічний фактор з його фольклорними та етнічним," рисами, як елемент історіографії, еврістики, аксіології тощо. В кожному окремому випадку пізнається, як бачимо, та чи інша грань мистецтва. Відповідно сформувались і методологічні, так звані специфічна і неспецифічна, відмінності. До першої відносимо ті науки і методи аналізу, які, власне, й породжені необхідністю досліджень у сфері художньої культури (історія і теорія мистецтва вїхньому безпосередньому значенні, поетика, художня критика, естетика). Другу групу становлять ті предмети, які утворювались на зіткненні різних методологій, тобто психологія, семіотика, соціологія, фольклористика, історія та деякі інші, що тяжіють до гуманітарного профілю. До -вивчення сутності і впливу мистецтва включаються також і дисципліни природничо-технічної чи біологічної орієнтації, такі як теорія інформації (математичний принцип аналізу), голографія, біоніка, психофізіологічні експерименти, космологія, медицина тощо. Кожний з можливих наукових підходів переслідує власні цілі в межах компетенції, міри можливостей і предметного контексту. Поступово доповнюється загальна картина уявлень про мистецтво, його походження, специфіку форми буття, а також про те, яке місце відводиться йому в духовно-практичному світі людини. Кожне з наукових спостережень щодо мистецтва об'єктивно зумовлене самим художнім розвитком (буттям) людини.
Не
Loading...

 
 

Цікаве