WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зміст і форма в мистецтві: діалектика зв'язку - Реферат

Зміст і форма в мистецтві: діалектика зв'язку - Реферат

творів. І кожен з них - це сама в собі суща константа форми і змісту ("Прометей" - опера Г. Форе за трагедією Есхіла, "Творіння Прометея" - балет Л. Бетховена,
"Поема вогню" - симфонічна поема О. Скрябіна, "Кав каз" - кантата-симфонія С. Людкевича за однойменним твором Т. Шевченка та ін.). Константа властива не тільки формі в її закристалізованості в органічність, вона притаманна також і надідеї твору, що стає символом нездоланності й абсолюту ідеального, як спокута і страждання в "Прометеї", "ідея Мадонни" в "Сікстинській мадонні" Рафаеля. На цей факт звернув увагу мистецтвознавець Я. Голосовкер, міркування якого викликають цікавість ще й тим, що він наділяє форму в мистецтві по відношенню до природи абсолютним статусом. За його словами, на відміну від "вічності" в природі, яка є процесом творення і зміни діяльності, "вічність" в культурі - то є увічнення чого-небудь у формі, образі, ідеї, тобто в постійності25.
Зовнішня форма обмежує просторову невизначеність визначеністю об'ємних чи плоскісних обрисів. Форма обмежує часовий плин, забезпечує сталість елементів предмета; як сенс образу вона цілком основана на постійності. Заслуговує уваги і таке міркування: "Форма суть ідея чистої постійності, що, наприклад, так очевидна в геометрії. Але вона така ж і в музиці... В природі форма відносна і приблизна. Ідеальна куля лише в культурі, в ідеї, в математиці, в думці" 2Ь.
Ідея про нестійкість форми в природі і увічнення її в культурі, мистецтві цікава тим, що вона відкриває іншу, до того ж неординарну думку про те, наскільки форма як художня константа може виступати активною силою творення неперехідних естетичних цінностей мистецтва.
Незалежно від того, в який бік схиляються акценти аналізу змісту як зосередження всього багатства сенсу мистецтва чи форми як активного засобу естетичних внутрішніх і зовнішніх перетворень у мистецтві, істина залишається в єдності і злитті структур цих двох категорій в спільність твору. М. Бердяеву належать вислови "зміст - форма", "в мистецтві сама форма є зміст" 27. Аналогічно висловлюється дослідник проблеми Г. Гачев про "змістовність художніх форм". Мистецтвознавці А. Єремеєв, В. Селіванов, Е. Яковлев, В. Мазепа досліджували синкретизм ідеї і форми в художньому мисленні, специфіку їх граничності.
До змісту і форми належить конфлікт '(від лат. копПікіиа - зіткнення) - одна із категорій поетики й естетики, що відображає протистояння і боротьбу, на яких будується розвиток сюжету і характерів у художньому творі. Природа конфлікту досліджується переважно теорією драми, тобто сценічного мистецтва, однак протистояння сил і тенденцій становить загальну закономірність художніх зображень. Суперечності реального життя і конфлікт як естетична категорія, що реалізують себе в драматичній і трагічній чи навіть у комічній розв'язках, співвідносяться між собою як предмет (передумова) і художній зміст та форма в мистецтві. Уже сама тема й ідея відображають багаторівневість і багатосферність конфлікту. Вся стародавня міфологія й епос витворені на боротьбі сил добра і зла, в них тісно переплелися божественне і людське прагнення, істина і обман. Ерос і Танатос, радість і смуток, мудрість і безумство, почуття і обов'язок. В усіх цих випадках маємо не лише відчай і страждання, а й демонстративність людської волі та гідності. "Елект-ра" Евріпіда, скульптурна група "Лаокоон" Агесандра, Полідора, Афенодора, шекспірівський Лір, "Святий Се-бастян" Тіціана, "Сід" Корнеля, "Великий Інквізитор" ("Брати Карамазови") Ф. Достоєвського, "Герніка" П. Пікассо, "Касандра" Лесі Українки - усе це естетичні символи великих (вселенських) протиріч, за якими вбачаються стоїцизм, пророцтво, самовідречення, прозріння в істині, моральна сила і гідність.
Кожен новий поступ, кожна історична перемога справедливості даються ціною втрат. У боротьбі ж суперечностей народжується гармонія. Сучасні дослідники творчості o0. Бальзака відзначають, що якби письменник жив у XX ст., то й тепер він знайшов би для себе на все своє життя матеріал для відображення нинішніх складних і суперечливих реалій історії. Конфліктів аж ніяк не зменшилося, однак триває активна переоцінка розуміння класичних ідеалів добра, компромісності зі злом, що свідчить про глибинну внутрішню конфліктність у самій же цивілізації. Тому так синхронно в своїх передчуттях зблизилися свого часу художники, мислителі і філософи С. Булгаков, М. Бердяев, А. Бєлий, В. Винниченко, А. Камю, Ж.-П. Сартр, Й. Хейзінга, Ф. Кафка, Т. Манн та ін. в осмисленні протиріч в самому факті прогресу і цивілізаційних завоювань суспільства XX ст.
У стислості і філософічності змісту творів О. Довженка - його "Щоденнику", кіноновелах, сценаріях, прозі, створених ним же кінофільмах - вимальовується велична метафора епохи, народності духу, протиріч, радості і страждання з домінуючим запитанням: що є краса? Складається вона,- відповідає митець,- "з осердеченого сполучення всіх явищ життя", "з перемоги добра над злом" 28. Це слова з новели "Сон", написаної наприкінці війни! А ось ще запис у "Щоденнику" від 5 квітня 1942 р :
"Вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі в малесенькій кімнатці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь-усюди, куди тільки не гляне моє душевне око". Та нехай не здається, що митець, так закоханий у красу, лише одну її бачив. Цей дивний, символічний "сон" у задуманій однойменній новелі О. Довженка сфокусував у собі всю широчінь суперечностей, які бачив митець навіч, з якими зіткнувся усім своїм єством. Зміст цієї новели наскрізь алегоричний - вір земний і неземний у зустрічі митця з божественним "повелінням". Бог,- ведеться розповідь від першої особи,- покликав мене до себе і повелів ангелам випалити з моєї душі й вирубати огненним мечем пригноблення, смуток і страх за матір Отчизну свою і за все, що я люблю, чому служу, на що молюсь; за долю народу, за мистецтво. І ангели здерли з мене скривавлену шкіру і кинули її в огонь. Потім по його святому повелінню вони вирубали з мене талант мій і дали мені новий. Вирвали з уст моїх язик і кинули його в огонь, аби став я чистим. І зробивсь я німим, забувши в безсловесній тиші всі слова і всі їх значення умовні і убогі. І став митець - бачиться йому увісні - композитором. Все, що він знав, відчував, все, що бачив його духовний зір,- обернулося в звуки. І став я свободним. як мені здалося,- мовиться далі в його розповіді.- Я розчинився на мільйони звучань моєї доби утрансцендентній їх найвищій сфері і написав для людства, якого частиночкою єсть, які складають світ, правду мого натхненного серця, всю, без страху, красиву й достойну, без ложних, слизьких і підлих прикрас, без угод-ництва, без потурання тупості застарілих холодних і гордих неуків і їх нещадних заступників, що вірують у бога, як вершник у засідланого коня.
В усіх цих порівняннях - зверненні до Бога, про вирваний язик і розпорядження талантом за власним повелінням всесильного Бога, німота і забуття в безсловесній тиші всіх слів - трагічна символіка і глибока іронія, сарказм, на які ми менше звертали увагу, зачаровуючись поетикою і красою довженківського стилю. Іронія в тому, що навіть коли вдалося забрати у митця його мову й талант і замість них він отримав музику, нібито свободу й абстракцію духу - і тоді на найвищій трагічній ноті зазвучали біди й
Loading...

 
 

Цікаве