WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетика в структурі міжпредметних зв'язків - Реферат

Естетика в структурі міжпредметних зв'язків - Реферат

розвитку і допомагає нам тепер зрозуміти поступовий процес усвідомлення специфіки естетичної діяльності, .її зв'язку з красою. Міф свідчить, що спочатку Аполвн, син Зевса і Лето, брат Артеміди, охороняв родину від горя і нещасть. Пізніше його почали ототожнювати з Геліо-сом - богом Сонця. На честь Аполона греки будували храми (на острові Делос і у Дельфах). Ці храми мали загальногрецьке значення. Поступово за Аполоном (він став богом музики) закріплюються культуротворча, куль-турозахисна функції, а в науку через образну, символіко-метафоричну інтерпретацію приходить проблема видової специфіки і синтезу мистецтв, тобто проблема, яка інтегрує естетику і мистецтвознавство.
Якщо реконструювати теоретичну історію проблеми співвідношення естетики і мистецтвознавства, то слід передусім виділити точки зору Іоганна Вінкельмана (1717- 1768 рр.) і Вільгельма Гумбольдта (1767-1835 рр.). Представляючи німецьку естетико-мистецтвознавчу школу XVIII-XIX ст., вони намагалися пробудити інтерес до класичного мистецтва, наголошували на необхідності взаємодії теорії мистецтва і літературної критики. На сторінках фундаментального дослідження І. Вінкельмана "Історія мистецтва давнини" (1763 р.) не лише проаналізовано і систематизовано історію античного мистецтва, а й дається обгрунтування теоретичного положення про співвідношення у мистецтві змісту і форми, внутрішньої пристрасті і зовнішнього спокою. На прикладі аналізу чотирьох ступенів розвитку античного мистецтва - архаїчного, піднесеного (Фідій, Скопає), прекрасного (Пракситель) і еклектичного - Вінкельман, по суті, вийшов на новий рівень осмислення трагічного, драматичного, самої природи людського страждання.
Відштовхуючись від позиції Вінкельмана і полемізуючи з ним, видатний німецький естетик XVIII ст. Готхольд-Ефраїм Лессінг (1729-1781 рр.) зміг досягти тих справжніх теоретичних висот, які властиві його працям "Лаокоон" (1766 р.) і "Гамбурзька драматургія" (1767 р.).
Що ж до позиції В. Гумбольдта, то розгляд ним творчих надбань Гете і Шіллера дав змогу проаналізувати специфіку реалізації мистецтвом ідеалу (інтерпретувався він як конкретно-історичний і національний феномен).
Подальше поглиблення проблеми естетичдої специфіки мистецтва пов'язане з такими працями вГдомого англійського філософа й естетика Бернарда Бозанкета (1848-1923 рр.) : "Історія естетики" (1892 р.), "Лекції з естетики" (1915 р.), "Принципи індивідуальності і цінності" (1911 р.), "Цінність і доля індивідуума" (1912 р.). Послідовник Гегеля, Бозанкет розглядав мистецтво як шлях до опанування світовою гармонією. При цьому він намагався обгрунтувати більш широке, ніж це було прийнято в історії естетики, розуміння гармонії. Вона, яа думку Бозанкета, є серцевиною "абсолютної реальності" - цілісності, яка долає просторову і часову роз'єднаність предметів і явищ. Мистецтво ж намагається поєднати людину, що існує на рівні природної чуттєвості, з "абсолютною реальністю" як носієм досконалості. Проголосивши "Божественну комедію" Дайте еталоном мистецтва, Бозанкет, по суті, сприймав естетику як науку, що опановує і інтерпретує функціональну специфіку мистецтва. Особливе "естетичне" навантаження має, на думку Бозанкета, пізнавальна функція. Англійський теоретик на початку XX ст. намагався не лише знайти нові підсилюючі аргументи щодо гегелівської ідеї обмеження предмета естетики мистецтвом, а й зв'язати естетику, мистецтвознавство з логікою, з раціональним ставленням до дійсності.
Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства ще неодноразово приковувала до себе увагу дослідників. Так, відомий німецький естетик Макс Дессуар (1867-1947 рр.) чітко і послідовно відокремлював за-гальноестетичну проблематику від мистецтвознавства. Як у теоретичних дослідженнях "Естетика і загальне мистецтвознавство" (1906 р.), "Систематика і історія мистецтв" (1914 р.), так і в організаційній діяльності по об'єднанню європейських естетиків у теоретичній школі "Естетика і загальне мистецтвознавство" Дессуар виходив з тези про підпорядкованість сфери худ9жнього сфері естетичного (як більш об'ємної). Існуючи самостійно, мистецтвознавство як сфера художнього повинно враховувати можливості естетики - сфери естетичного. Водночас Дессуар намагався відокремити мистецтвознавство від філософії мистецтва, ад-же остання, за його словами, руйнує "теоретичну чистоту" наук про мистецтво.
У працях Дессуара присутнє поняття "естетично-мистецтвознавчий" (підхід, аналіз і т. ін.), однак ставлення вченого до філософії як основи естетики загалом негативне, адже філософія, мовляв, "принижує" естетику. Розмірковуючи над проблемою місця естетики в структурі між-предметних зв'язків, Дессуар орієнтував естетику на пошук зв'язків з етнологією, історією, психологією.
Спробами знайти нові шляхи зближення естетики і мистецтвознавства позначена позиція найбільш відомого і впливового французького естетика XX ст. Етьєна Сурьо (1892-1979 рр.). Ще у 30-50-ті роки - "Майбутнє естетики" (1929 р.), "Співвідношення мистецтв. Елементи порівняльної естетики" (1947 р.) - Сурьо намагався розглядати твір мистецтва як становлення нової реальності, а види мистецтва визначалися ним через специфіку чуттєво-смислових елементів - квалій (від, лат. оиаііа - якість). Саме через засоби оформлення квалій, а ними виступають звук, колір, світло, слово, рух, може виникати самобутній "космос" - художній твір, позначений оригінальністю, неповторністю, авторським баченням світу.
Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства досить активно розроблялася представниками марксистської естетики (Ю. Борєв, А. Єремєєв, А. Зісь).
Вивчення предмета естетики з урахуванням широкого кола проблем мистецтвознавства було і залишається на сучасному рівні розвитку естетичної науки складною і дискусійною проблемою. Неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в структурі предмета естетики, суперечливість щодо обсягу і специфіки взаємодії естетичної і художньої сфери привели до спрощення, а то й вульгаризаціїестетики, до спроб перетворити її на прикладну науку. У другій половині XIX ст. відомий французький етнограф і антрополог Ш. Летурно намагався обгрунтувати так звану "естетичну палеонтологію". Вчений був переконаний, що тільки антропологія здатна опанувати внутрішній зміст естетики і мистецтва.
Особливо плідним щодо виявлення нових: можливостей естетичної науки через міжпредметні зв'язки можна вважати XX ст., протягом якого склалися і продовжують розвиватися аналітична естетика (Л. Вітгенштейн, У. Галлі, Р. Уоллхайм), контекстуалістська (Д. Дьюї, С. Пеппер), структурно-семіотична (П. Богатирьов, Р. Якобсон, Г. Шпет), семантична (Е. Кассірер, Б. Кроче, М. Бензе), герменевтична (М. Хайдеггер, Г. Гадамер) та ін. Специфічну сферу становлять ті види естетичного знання, які інтегрують класичну естетику з досягненнями природничих і технічних наук (виробнича естетика, технічна, екологічна).
Отже, в сучасних умовах, як і раніше, тривають спроби поглибити і узагальнити межі предмета естетичної науки. Це пов'язано з динамікою естетики, з властивим їй постійним збагаченням предмета, зі значними внутрішніми творчими потенціями, лише частину яких "схоплено" й усвідомлено в минулому.
Слід підкреслити, що кінець XX ст. активізував теоретичні розробки щодо більш адекватного розуміння обсягу предмета і завдань науки. Найбільш плідною точкою зору є, на нашу думку, визначення предмета естетики через поняття гармонія і розуміння цієї науки як науки про реалізацію принципів гармонійного розвитку людини, людини і суспільства, людини і природи. Цікавим є і визначення естетики як науки про вільний, самодіяльний вияв людських сил і здібностей у будь-якій досконалій професійній діяльності.
Список використаної літератури:
1. Етика. К., 1992. С. 316.
2. Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори: П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.
3. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.
Loading...

 
 

Цікаве