WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Генезис і природа художнього образу - Реферат

Генезис і природа художнього образу - Реферат

такі ознаки, як фрагментарність, блідість, нестійкість. Мабуть-таки не зовсім справедливо повністю заперечувати ці трактування хоча б тому, що для мистецтва психічний процес від відчуттєвого рівня сприймання до відтворення вражень, згадувань і уявлень не позбавлений саме цих імпресіоністичних перетворень, зняття безпосередньої чуттєвості.
Міркування одного з представників сучасної психології Б. Ломова, грунтуючись на теорії відображення, заперечують існуюче раніше трактування уявлень: "Це не тінь відчуттів і сприймань, не їх послаблений дублікат, а узагальнений образ предметів і явищ об'єктивної дійсності" 4. Мається на увазі незгода з так званою інтроспек-ціоналістською психологією, яка бере образ уявлення поза реальною діяльністю суб'єкта, поза взаємодією з навколишнім світом. Найхарактернішою з особливостей уявлення Б. Ломов називає поєднання в ньому образності (наочності) з узагальненістю. Як правило, пояснює цю думку автор, уявлення про той чи інший об'єкт формується в процесі багаторазового його сприйняття. Завдяки цьому відбувається "селекція ознак об'єкта, їх інтеграція і трансформація; випадкові ознаки, які проявляються лише в деяких одиничних ситуаціях, відсікаються, а фіксуються лише найхарактерніші, а тому найбільш інформативні" 5.
Для мистецтва ці психологічні правила мають значення передусім пояснювальних ознак образу. Водночас вони можуть сприйматися як закон художніх узагальнень, типізації, досягнення ідеальності зображуваного. Вирвати із системи одиничностей предмет (явище) і надати йому образних узагальнень, злити в одне ціле ідею та образ вдається лише мистецтву, співмірному в його вищих зразках з власною його сутністю. Неповторність "індивідуальної дійсності" (за Гегелем) утворює ситуацію ан-тиномічності, оскільки в самій ідеї-образності присутній абсолют всезагальності художнього. Ідеальність художнього як колективний досвід, що знаходить свій відбиток в образних структурах, такою ж мірою специфічна в своєму конкретно-чуттєвому явленні, як і узагальнена.
Ідеальність в художньому образі може прочитуватися як через зовнішньо-риторичний (привнесений), так і внутрішньо-органічний сплав ідеї та образу. Нагадаємо, що і сам термін походить від грецького ідея, первісний образ. Але є ще й інший смисл: ідеальне - то довершене у мистецтві вираження ідеалу в образі. Ця багатозначність прочитання ідеальності (ідеального) не повинна підміняти одне її значення іншим, коли йдеться про конкретний образ, чи аналіз в цілому категорії ідеального на противагу матеріальному в широкому філософському значенні. Ідеальне як тип відношення об'єкта і суб'єкта включає в себе і ціннісну, і пізнавальну характеристики, відображаючи одну із форм свідомості. Воно існує в художньому як колективний розум і естетичний досвід, що абстраговані від індивідуального, замкнутого в собі почуття й одиничних уявлень. Колективний досвід мови, культури в цілому утворює, за висловом Е. Ільєнкова, загальну "сферу явищ". "Ось саме ця сфера явищ,- зауважує він,- колективно створюваний людьми світ духовної культури, в середині себе організований світ, що історично складаються і соціальне зафіксовані ("узаконені") всезагальні уявлення людей про "реальний" світ,- і протистоїть індивідуальній психіці як певний досить осібний і своєрідний світ - як "ідеальний світ взагалі", як "ідеалізований світ" .
Ідеальне не є прерогативою мистецтва і художнього образу, а належить широкому спектру духовної культури як знятий практичний, інтелектуальний досвід. В ідеальному зафіксовано для майбутнього колективну пам'ять пізнання. І оскільки ідеальними є знання законів, апріорність і абстрагованість уявлень, то на цій основі можливе конструювання образу-символу, образу-алегорії, образу-ідеалу. В ідеальному предметність у її фізичному значенні втрачає себе, поступаючись узагальненості, відокремленості від її природного буття, набуваючи знаковості сенсу, рівного філософському осягненню істини, поетизації. Ідеальне в художньому образі - то ніби аура, що обов'язково присутня у справжньому творі мистецтва так само, як і наповненість його духовністю. Парадоксально прозвучала оцінка картини К. Брюллова "Останній день Помпеї", яку із захопленням відзначив на виставці М. Гоголь. За його описом, в усій картині "вимовляється відсутність ідеальності", тобто ідеальності абстрагованої, і в цьому йому вбачається "її перша позитивна якість" 7. В подальшому роз'ясненні своїх перших вражень і спостережень великий сучасник художника пише: "Будь ідеальність, будь перевага мислі і вона б мала зовсім інше вираження, вона б не викликала того враження; почуття жалю і пристрасної трепетності не сповнило б душу глядача, і думка прекрасна, сповнена любові, художності і вірної істини, втратилась би зовсім". Під ідеальністю абстрагованої думки тут мається на увазі її розрив з почуттєвістю, холодний риторизм, відсутність поетичності і краси. Цього не трапилося. В суворій стихії трагедії художник "представив людину якомога прекраснішою", "осягнув в усій силі цю думку" 8. Але ж це і є "ідеальність" в її іншому значенні - саме в тому, наскільки могла поєднатись ідея чи думка з образом.
Ідеальне.стає внутрішньо притаманним образові в його художній довершеності саме тоді, коли воно є не самою реальністю, а уявленням про неї (навіть, якщо це буде ілюзія чи казковість). Достовірним у будь-якому випадку залишається осягнення істинного, справедливості і добра, а не самий по собі факт. Ось чому такого особливого значення набуває в мистецтві образ-вимисел. Ідеалізація в ньому надреальності допомагає звільнитись від вузького прагматизму й умовностей щодо звичайного тлумачення речей, увійти в іншу систему координат, естетичну систему знаковості. Ідеальне гармонізує в образі світ нашої уяви, утверджує духовні цінності мрії, добра, справедливості, упевнення в можливостях щастя, свободи, пробудження творчості. Візуальні, зорові, слухові образи в сукупності з тактильними відчуттями, дотиковими, кінетичними враженнями - кожен по-своєму реалізує цей потенціал ідеальності; вершиною втілення ідеальності образу є слово.
Список використаної літератури:
1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.
2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.
3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
5. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
6. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
7. Фонсегрив Жорж. Элементы психологии. М., 1890. С.
8. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
9. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.
10. Ломов Б. Ф.Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984. С. 167.
11. Ильенков Э. В. Философия и культура. М., 1991. С. 235.
12. Костенко Л. В. Вибране. К., 1989. С. 15, 41.
Loading...

 
 

Цікаве