WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Генезис і природа художнього образу - Реферат

Генезис і природа художнього образу - Реферат

послужити виразником внутрішнього, тобто внутрішньо-психічного образу - уяви. Тому, на нашу думку, дещо штучними є розходження в тлумаченні питання про те, визнавати (це стверджується у фундаментальній праці К. Горанова "Художній образ та його історичне життя") чи не визнавати (так міркує О. Оганов) художній образ належним до твору мистецтва. Логіка суджень О. Оганова полягає в тому, що хоч естетичні властивості детермінуються матеріальною структурою "власне твору мистецтва", проте художній образ як ідеальний "можливий лише в свідомості"2, тобто у процесі сприйняття твору. Але ж як тоді бути з об'єктивованістю психічного досвіду в предметному світі?
Принципово важливо визначитись у цьому питанні. Художній образ - чи це також символ і знак, що став фактом екзотеричності, тобто зовнішнього вияву через знаково-предметну форму як елемент культури, чи може це лише ідеальність внутрішнього психічного стану суб'єкта сприймання мистецтва? І чи справедливо вважати, що твір мистецтва як втілення потенціального змісту образу і його форми сам є цим образом? Очевидно, що відповісти на ці питання ми можемо, спираючись на уявлення про те, що художній образ - не лише замкнута в собі (хоч і цілісна) ідеальна система, своєрідний мікросвіт, і що він в осяжнішому контексті свого визначення належить до більш широкої системи - метасистеми культури. Навіть при тому, що є такі жанри і форми в мистецтві, які ствердили себе як усне виконання (усне слово в епосі і фольклорі), художній образ у них виходить за межі індивідуального досвіду і це дає підстави говорити про його екзотеричність, певну абстраговану ідеальність, що набуває статуу духовної, естетичної цінності культури. Гомерівська "Ілліада", що мала усне своє походження, дедалі більше набувала значення образу і символу загальнолюдської культури, загальнолюдського мистецтва.
Цей своєрідний дуалізм в уявленні про ідеальність водночас про предметно-знакове оформлення художнього образу не повинен виходити за межі його власної природи. Це означає, що ми не можемо вдовольнятися констатацією того факту, що художній образ - лише наслідок ідеальних психічних утворень уяви і переживань або ж, навпаки, опредметнення їх у відповідній знаковій структурі. Справа у тому, наскільки адекватним може бути це опредметнення і чи взагалі воно відбулось, а чи може залишилось тільки ідеальним наміром, задумом митця. Момент цей найвідповідальніший у звершенні художнього образу як творчого акту і остаточного його втілення в творі мистецтва. Для того щоб могло здійснитися повторне, репродуковане переживання художнього образу, він повинен відповідним чином стати зовнішньою пам'яттю ідеальних перетворень, які ми називаємо естетичними: зняття первинних відчуттів, включення психологічних механізмів синестезії (взаємодоповнення, а часом і взаємозаміна відчуттєвої інформації, утворення образу-синтезу), зняття одиничності (випадковості) враження, гармонізація почуттів тощо. Отже, художній образ - це синтезуюча й об'єднуюча за законами, властивими мистецьким перетворюючим узагальненням, ланка співвідношення об'єкта і суб'єкта відображення.
Образ і чуттєве споглядання у мистецтві тісно пов'язані між собою. Образ без чуттєвої конкретизації взагалі не може відбутися. Саме на цю властивість образу вказував Гегель. За його словами, мистецтво доводить до свідомості істину у вигляді "чуттєвого образу", який у самому своєму явленні має вищий, більш глибокий сенс і значення. На цю тезу необхідно звернути особливу увагу, оскільки в ній формулюється ідея не лише споглядальних особливостей образу, що робить доступним сприйняття змісту і сенсу твору мистецтва. Тут також проглядається основа подальшого розвитку думки про те, що ідея твору перебуває в самому ж цьому чуттєвому образі, що вона невіддільна від нього. Про цю органічну злитість, в якій абстрагованість судження на рівні логічних понять не може існувати відокремлено, Гегель сказав так: "Мистецтво все ж таки не прагне осягнути способом цього чуттєвого втілення поняття як таке, поняття в його всезагальності, оскільки саме єдність цього поняття з індивідуальним явищем і становить сутність прекрасного та його художнього відтворення". До цього додається застереження про те, що названа єдність породжується в мистецтві, особливо ж в поезії, також і в елементі уявлення, а не лише чуттєвої зовнішньої предметності. В уявленні залишається незмінним закон єдності смислового значення та його індивідуального втілення, тобто для уявлення також властива предметність і безпосередність споглядання образу.
Сприйняття, уявлення і споглядання образу об'єднані між собою тим, що зведені до спільного знаменника, а саме - до конкретності у їх чуттєвій або ж ідеально повторюваній в уяві повноті. Щоправда, і тут певна ознака відмінності є. Передовсім у тому, що уявлення вільно володіє матеріалом психічного досвіду і надає своєрідному внутрішньому баченню більше узагальнюючих рис, усіляких сполучень, підсилення або зменшення вражень. На цю особливість уявлення у порівнянні зі сприйняттям в безпосередньому чуттєвому контакті звертали увагу психологи П. Анохін, С. Рубінштейн, Б. Ло-мов, Л. Виготський. Для мистецтва, а отже, для пояснення природи художнього образу поряд з тим, що він володіє "індивідуальною дійсністю" (термін Гегеля), звернення до уяви має принципове значення. Творення ідеального образу навіть у безпосередньому сприйнятті стає можливим саме завдяки здатності митця уявляти. Це взаємообумовлені грані єдиного процесу, бо не лише уявлення стає обов'язковим, коли перед нами образ, витворений в поетичному слові чи будь-якому іншому літературному жанрі. Так само не обходиться без уяви в разі пригадування сприйнятого в ідеальному його збереженні (образ в пам'яті, що іменується ще ейдетичним образом), а також і в образі при безпосередньому спогляданні.
Уява спонукає майстра "домалювати" твір, додати щось незриме або висловлене частково. І тоді образ-уява стає набагато повнішим, суб'єктивно емоційнішим. Художник-пейзажист, член Товариства передвижників Ар-хип Куїнджі (родом з Маріуполя) писав свої твори також і на українську тематику, досягаючи віртуозності в передачі форми і настрою. Особливий подив (і навіть сумнів: чи немає в його картинах штучного підсвітлення, якогось флуоресціювання?) він викликав зображенням нічних пейзажів - "Вечір на Україні", "Українська ніч", "Місячна ніч на Дніпрі". При всій фантастичній достовірності тонів, художньої їх гармонії у кожному з них вимальовується свій образ, породжуваний пам'яттю, знаннями, інтелектом, звичайно ж, неодмінним пригадуванням М. Гоголя чи Т. Шевченка.
Крізь "магічний кристал" уявлення бачиться образ значно розкутішим, ніж зображена предметність, більш асоціативним і узагальненим. Завдяки ідеальності образу в живому психічному процесі неодмінно має включатися рівень уявлення в формі самої ж уяви, образної пам'яті, присутності ейдетичного образу тощо. Стара психологіч-но-емп-ірична школастояла на тій точці зору, що уявлення - це лише "тінь відчуттів і сприйняття" (А. Річардс, Г. Спенсер, Т. Рібо та ін.); виділялися
Loading...

 
 

Цікаве