WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Вчення і розуміння естетики за Бергсоном - Реферат

Вчення і розуміння естетики за Бергсоном - Реферат


Реферат на тему:
Вчення і розуміння естетики за Бергсоном
А. Бергсон намагався осягнути внутрішній зміст пізнавальної діяльності людини, розкрити механізми, що здійснюють її. Працюючи над цим завданням, філософ дійшов висновку, що в процесі історичного розвитку людина оволодіває двома "знаряддями", двома своєрідними видами пізнання, якими користується. Це інтелект та інстинкт. Кожен з них має свої особливості і водночас свої власні можливості.
Специфічними рисами інтелекту Бергсон вважає його приналежність до тих сфер пізнання, які здійснюються за допомогою свідомості. Але це є "свідомим", "штучним" знаряддям пізнання, яке за своїми можливостями спроможне пізнавати лише "форми" предметів. А от сутність їх, внутрішній зміст ("матерію", за термінологією Бергсона) здатен пізнати лише інстинкт-"природний вид пізнання". який черпає свої можливості у безсвідомій сфері людської психіки.
Яке ж розуміння вкладає Бергсон у поняття "матерія" та "форма"? "Матерія - це те.- пише він,- що дається сприймальними здібностями, взятими в такому вигляді, в якому створює їх нам природа. Форма - це сукупність відношень, шо встановлюється між цими матеріалами для створення систематичного знання".
Вчення Бергсона про інтелект наче передбачає приниження свідомої сфери людської психіки, доведення її нікчемності, примітивності. Характеризуючи інтелектуальне пізнання, Бергсон розвиває думку про повну відсутність у ньому творчого начала. Інтелект начебто постійно копошиться у світі мертвих тіл, все нове, живе проходить повз нього і на долю інтелекту залишається тільки повне "нерозуміння життя".
Саме тому, що "інтелект завжди намагається поновити та поновлює з даного, він і втрачає те, що є новим у кожний момент історії. Він не припускає непередбаченого та відкидає будь-яку творчість". Життя "духу", життя "тіла" недоступні для інтелекту, а якщо, набравшись сміливості, інтелект торкається живого, то в цій сфері він "діє з жорстокістю, непохитністю та грубістю знаряддя, зовсім не пристосованого для такого вживання",- вважає Бергсон. Тільки інстинкт здатен розкрити людині "найпотаємніше в житті" 23.
Таємниці життя інстинкт пізнає безпосередньо. При першому ж зіткненні зі світом духовного або тілесного життя він може сказати: "Ось те, що є". Бергсон вважає, що пізнавальні можливості інстинкту невичерпні, його "висновки завжди категоричні, а помилка людини полягає в тому, що вона ще не навчилася користуватися інстинктом, враховуючи всі його можливості, не навчилася "радитися з ним".
Проте інстинкт та інтелект відіграють у філософії Бергсона другорядну роль. Ці категорії йому потрібні лише як фундамент, на якому поступово виникає "велика і світла будова - інтуїція". Саме визначальну роль останньої в людському житті утверджує Бергсон. Інтуїція для нього - це передусім своєрідна третя форма пізнання, яка тісно пов'язана з інстинктом і тяжіє до позасвідомого, це, зрештою, і є інстинкт, але "безкорисливий" - такий, що усвідомив себе і здатний міркувати про предмет. Дійшовши такого висновку, Бергсон у теорії пізнання замінює інстинктивну форму інтуїтивною, яка, на його думку, ширше, глибше може розкрити всі таємниці життя, опанувати всю складність законів. Тільки інтуїція веде нас "у глибини самого життя".
Характерною рисою інтуїції є її здатність до абсолютного пізнання, яке вона здійснює, не користуючись будь-яким впливом ззовні, без допомоги форм логічного мислення. Роль та значення інтуїції у процесі пізнання під час опанування внутрішнього змісту речей, за Бергсоном, важко переоцінити. Адже не існує жодної сфери знань, жодної "системи", діяльність якої "не збуджувалася б інтуїцією". Більше того, в кожній системі інтуїція "є те, що краще від самої системи, що переживе її",- стверджує філософ.
У роботі "Вступ до метафізики" Бергсон визначає інтуїцію як вид "інтелектуальної симпатії", яка допомагає проникнути "углиб" предметів, злитися з їх індивідуальною сутністю та самобутністю. Таке визначення інтуїції (а Бергсон у різних працях дає все нові, дедалі повніші визначення її, намагаючись охарактеризувати інтуїцію всебічно) дає змогу нам шукати певні ланки, які пов'язують інтуїцію та інтелект.
Інтуїція, вважає філософ, доповнює інтелектуальне пізнання, допомагає розібратися в його природі, вказує шляхи та засоби поповнення та розширення наслідків інтелектуальної роботи. Бергсон бачить в інтуїції безмежний творчий акт, в процесі якого інтуїція може піднятися над інтелектом, знищити його межі, проте поштовх до такої активності все ж йтиме від інтелекту. Думка, безумовно, справедлива. Але, висловивши її, Бергсон тут же робить висновок, який перекреслює запропоноване інтелектуальне забарвлення інтуїції. Він твердить, що інтуїція повинна "підказати нам хоча б невиразне відчуття того, що треба поставити на місце інтелектуальних меж" 24.
Отже, людство володіє, як твердить теоретик, двома формами пізнання - інтелектуальною та інтуїтивною, які діють у різних напрямах. Якби людство добилося повного розквіту цих двох форм пізнання, то ми, каже Бергсон, могли б назвати його досконалим і цілісним. Однак подібної гармонії, повного злиття своїх інтелектуальних та інтуїтивних можливостей людство ще не досягло. Тому воно мусить жертвувати одним "знаряддям" заради іншого. Жертвою стає інтуїція. Але, незважаючи на всі спроби людства знищити інтуїцію, вона існує, існує як "погаслий світоч, що спалахує час від часу, лише на мить".
Високо оцінюючи інтуїцію, Бергсон водночас визначає й властиві їй недоліки. Головний вбачає у короткочасності існування інтуїції, раптовості появи. Другий недолік- у суб'єктивності інтуїції: вона не може стати "загальним надбанням" та "забезпечити собі зовнішню підпору".
Щоб довести реальність існування інтуїтивного пізнання, філософ звертається до сфери естетичного сприйняття людиною дійсності. Проте було б помилково вважати, що сфера естетичного для Бергсона - це лише ще одна точка опори в його теоретичних мандрах. Справа в тому, що для цього вченого людська здатність до естетичного сприйняття навколишньої дійсності і переживання є лише наслідком існування та активної дії інтуїтивної форми пізнання. У процесі пізнання світу, його явищ і предметів ми бачимо та сприймаємо тільки їх форму, колір, лінії, вважає Бергсон, але ми не здатні схопити життя, яке криється в цих зовнішніх властивостях, схопити те пристрасне, тремтливе, що створює чарівність навколишньої дійсності. І наше пізнання назавжди лишилося б поверховим, якби не "естетична інтуїція", яка дає можливість людині не тільки бачити світ, а й схоплювати "задум життя, єдиний рух, що пробігає по лініях, пов'язуючи їх між собою та даючи їм смисл". Філософ вважає, що "естетична інтуїція", впливаючи на процес естетичного пізнання, обумовлює художню творчість, яка розкриває внутрішній смисл предметів світу.
У вченні Бергсона про естетичну інтуїцію ми знаходимо не лише своєрідне розмежування інтуїції на "звичайну" та "художню". Тут можна зримо простежити бажання вченоговідвести процесові естетичного пізнання світу особливе місце з точки зору його якісних можливостей. Ця позиція Бергсона потребує певного уточнення. Якщо і може йти мова про якісну своєрідність процесів наукового та художнього пізнання світу, то лише у плані їх звернення до різних сфер психічної діяльності людини. Однак мета - всебічно пізнати предмети і явище, в ім'я
Loading...

 
 

Цікаве