WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Відображувальна сутність мистецтва - Реферат

Відображувальна сутність мистецтва - Реферат

мистецтвом, що знімає вади і полірує гідність. Природа кидає нас на поталу долі. Звернемося ж до мистецтва! Без нього й чудова натура залишається недосконалою" '°.
Подібна естетична програма, як бачимо, висуває на передній план перетворювальні принципи відношень з природою. Подальша цивілізаційна практика протиставлення природі культури, ідей технократизму залишила на далекій відстані естетичні ідеали мімезису минулих епох. Проте ускладнення відношень природи і мистецтва не означало повного відречення од реалій довколишнього світу. Ностальгічні почуття в пошуках спілкування з первозданною природою з'явилися згодом в естетиці романтизму, прозових реалістичних творах Франсуа-Рене де Шатобріана, Жана-Жака Руссо, у закликах до природності і простоти в критичних статтях на художні виставки
Дені Дідро. Простежується своєрідна закономірність: чим далі віддаляється людина від чистоти і незайманості природи, штучно заповнюючи цей вакуум, тим відчутнішою стає її духовна цінність як предмета зображення. Характерно, що у тому ж XVIII ст. сягнув вершин і так званий жанр натюрморта ("неживої природи", як назвав його Д. Дідро). Без будь-якої відчуженості і стилізацій ця природа повинна була показати тепло домашнього затишку, значущість оточення людини, осмисленість і духовну печать на звичайних речах. Можна говорити про повернення до природи, до точності її малюнка і композиції, але вже в іншому світоглядному, естетичному й практичному досвіді. Характеризуючи натюрморти Ж.-С.Шарде-на, мистецтвознавець В. Лазарев пише: "Є істинно щось урочисте в тому, як художник трактує зображувані ним предмети. Розставлена на столі страва сприймається ним як символ найсокровеннішого і водночас найпростішого ставлення людини до світу неживих речей, як символ підтримання життя" п. І справді, Шарденові яблука, глечики і кухлі ніби одухотворені істоти, в них бачиться символ поклоніння перед реальним світом.
У розумінні зображуваності постійно натрапляємо на недомовки, на однобокість, а то й упередженість тлумачення цього поняття. Видатний австрійський драматург минулого століття Ф. Грільпарцер висловив категоричну незгоду з тим, що існує зображення природи, оскільки в самих намаганнях митця залишається, на його думку, багато чого недосяжного для мистецтва. Наслідування природи він вважає вищим законом. Та чи можливе взагалі це наслідування природи? "Мистецтво скульптора створює форми,- розмірковує автор,- але вони позбавлені вищого інтересу, руху, кольору. Живопис зображує пейзаж, проте найвище, чого він може досягти, так це зобразити в оманливій схожості зовнішній вигляд дерева, рослин, хмар; але чи передасть він, як шумлять дерева, хвилюються трави, пливуть хмари, те, що надає справжнього інтересу Дійсному пейзажу?" 12. Ф. Грільпарцер наводить й інші приклади на доказ того, як сама реальна природа залишається недосяжною для її імітації в мистецтві.
У судженнях Ф. Грільпарцера, як і усіх тих, хто відкинув беззастережну віру в магічну силу мистецтва бути реальністю чи, принаймні, в схожості з нею бачити його кінцеву мету, є логіка історична і суто теоретична, оскільки в даному разі маємо справу з представниками свого часу і новітніх напрямів у мистецтві, що започатковували себе значно раніше, передуючи революційним перетворенням в мистецтві XX ст. Однак неточність подібних суджень полягає в тому, що, незважаючи на різновиди концептуальних програм художніх шкіл і напрямів, навіть окремих митців, завжди залишалося очевидним найголовніше: мистецтво у своїй зображальній практиці дотримується принципу вибірковості та узагальнення одиничного і тим самим в притаманній йому сутності залишається умовним, тобто мірою достовірності для нього є знання про природу уподібнень і досвід нашої уяви. Це один із законів мистецтва - генералізація зображувальних рис, їх гармонійний логічний зв'язок у такий спосіб, щоб, умовно кажучи, вакуум і простір могли бути заповнені своєрідним зарядом художності. В прочитуванні твору, а не в рефлективному реагуванні на нього, в естетиці пізнання імовірного і неймовірного залишається місце для гри уяви і фантазії; саме ж зображення перетворюється в ідеальність художньо-образного мислення. Живописання, хоч і не спроможне повторити услід за природою справжній плин хмар чи те, як "шумлять дерева", про що говорив Ф. Грільпарцер, однак воно здатне змусити нашу психіку і свідомість повірити в це.
Мистецтво дедалі більше стверджувало себе як пізнання й аналіз природних та суспільних явищ, як показ складнощів і витонченості людських стосунків. "Золотий вік" мімезису і відображень віддалявся в минуле, втрачалася межа між крайньою умовністю і натуралізмом. Водночас відкривалися нові грані розуміння зображальної природи мистецтва і літератури. Свідченням цього може бути звернення до такої незвичайної для естетики і мало вивченої в ній категорії, як антиципація (лат. апіісі-рагіо) - передбачення, здогад, заздалегідь складене поняття чи уявлення. Подібне явище поведінки і психіки людини стоїки та епікурейці називали природженими ідеями. За І. Кантом, це є апріорністю пізнання. В антиципації така здатність тлумачиться як передбачення подій, "випереджаюче відображення" їх в інтуїтивних здогадках. Саме ця властивість значною мірою характерна для мистецтва, його прогностичного осягнення майбутніх подій, упереджувальності висловлених ідей.
У суто ж психологічному та естетичному планах пояснення цього феномена прозорливості знаходять у природжених особливостях генія. В розмові П.-І. Еккермана з В. Гете неодноразово згадується антиципація, до якої у своїй творчості мав схильність поет. За його свідченням, "Гец фон Берліхенген" був написаний ще в молоді роки, а десь через десять літ по тому митець був вражений правдивістю зображеного. Нічого подібного на час написання, за словами В. Гете, він не мав можливості ні знати, ні пережити, ні бачити, а тому знання зображеного стану людини могло бути "дане лише антиципацією". Є певні типи логіки в поведінці характерів, про які можна знати наперед. Ця особливість антиципації - своєрідного змо-дельованого творчого бачення була також виявлена в написанні "Фауста". Досить важливим є і таке спостереження великого майстра слова: "Якщо б я з допомогою антиципації не носив уже в собі весь світ, мої
Loading...

 
 

Цікаве