WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

стверджував, що усю насолоду від спілкування з мистецтвом повною мірою можна пізнати тоді, коли ти відданий праці і турботам. Мистецтво звільняє, надаючи можливість перенестися в інший світ (кольорів, звуків, природи, поезії, музики тощо). Суб'єктом усіх драм і напруг стає хтось інший, трансцендентний по відношенню до вашого "Я", звільняючи його для виключної духовності, творчості, самозаглиблення в таємничість підсвідомого і радісного розрядження психічної напруги. Нерідко можна почути, що мистецтво, мовляв, слугує сферою втечі у світ ілюзій, фантазії, вимислу і ефемерності, що так далекі від справжнього, реального переживання. Але й тут нема нічого осоружного для самого мистецтва та його розуміння, бо одна з притаманних йому функцій - бути засобом звільнення від напруги і втоми. Музика надає творчих сил, тому що вона гармонізує почуття, привносячи ритм і лад, підносить душевний стан; поезія, архітектура, ужиткове мистецтво здатні давати світло, мажорність, а можливо й більш складні почуття, вільні від прагматизму, від того тягара, що заступає велич життя і покликання людини. Мистецтво кличе до вічності найвищих цінностей буття. Саме завдяки йому людина на якийсь час звільняється від грубого матеріального тягара, від напластованості умовностей, щоб віч-на-віч зустрітися з величчю сущого, де неперебутною цінністю залишається творчий стан особистості. У Х главі "Сенсу творчості" М. Бердяев висловлює міркування про те, що "в художності є творча перемога... над тягарем необхідності. В художності людина живе поза собою, поза своїм тягарем, тягарем життя. Будь-який творчий художній акт є часткове перетворення життя. В художньому сприйнятті світ дається нам вже просвітленим і звільненим, у ньому проривається людина крізь тяготу світу" 29.
Називаються в літературі також функції прогностична, тобто завбачувальна, комунікативна - як засіб спілкування, компенсаторна, що. означає заміщення або доповнення життєвого досвіду, мнемоністична - мистецтво як пам'ять, культуротворча, оскільки мистецтво здатне не лише утворювати духовні цінності, а й давати їм форми життя в кожну нову епоху, повчальна і виховна. Реальними вони є настільки, наскільки мистецтво здатне протягом усієї своєї історії бути засобом морального, культурно-ідеологічного впливу, доповнюючи собою найважливіші принципи світорозуміння в утвердженні ідеалу життя. Що стосується повчальної функції мистецтва, то тут слід зауважити, що вона хоч і викликає певну іронію деяких теоретиків, та все ж кращими своїми аспектами приваблює і дотепер залишається популярною. Відомий італійський філософ Бенедетто Кроче рішуче заперечував проти того, щоб мистецтво мало певну виховну самоціль. Він вважав, що воно виховує остільки, оскільки є мистецтвом, а не тому, що воно-"виховне мистецтво". Думка, на наш погляд, справедлива лише частково. Так, мистецтво й справді виховує не тому, що воно пройняте дидактикою, а тому, що саме по собі є художньою вартістю. Однак цього ще недостатньо. Мистецтво здатне і на негативний вплив, навіть обман. Саме цю точку зору, яка, напевно, не зовсім узгоджується із судженням Б. Кроче, висловив свого часу Бернард Шоу. Він вважав, що мистецтво, будучи здатним пізнавати істину, в той же час спроможне на обман. Натхнення художника може бути, як він висловлюється, "не лише божественним, але й сатанинським", і одна з величезних небезпек нинішнього віку полягає, на його думку, у використанні мистецтва для обману. Ця проблема заслуговує серйозного вивчення, оскільки в сучасній агресивній бездуховності мистецтва спостерігаються випадки не лише містифікацій, а й втрати освяченої віками міри дозволеного, знецінення краси людських відносин.
Повчальність у мистецтві - це ще не доказ ознак його художньої недостатності. Мігель де Сервантес у часі між першою і другою частинами написання свого геніального роману "Дон Кіхот" створив літературні шедеври під назвою "Повчальні новели". Одна з них має назву "Ліценціат Відрієра" і настільки повчальна у своєму алегоризмі про пригоди неординарного розуму, що її трагедійно-комедійний зміст не втратив своєї актуальності й понині.
Що ж до ігрової функції мистецтва, то її не слід перебільшувати, але не можна й заперечувати. Воно й справді, у будь-якому виді мистецтва присутній елемент гри, тобто у конкретному творі має місце умовність або удаваність, досконалість форми, своєрідність метафор, порівнянь, асоціацій, здатних викликати захоплення винахідливістю і дотепністю майстра, а відтак включати гру почуттів, інтелекту, уяви і здогадки. До речі, неодмінною умовою гри у мистецтві залишається також позаутилітар-ний зміст твору. І тоді загальна атмосфера святковості, творчого піднесення, сама дія гри здатні принести людям радість і розрядку.
Всебічно досліджуючи цю проблему, один з авторитетних дослідників її Йохан Хейзінга включає до цього контексту розгляд усіх видів мистецтва, які, на його думку, всі без винятку, до того ж кожен властивими йому специфічними засобами досягає ефекту гри. Очевидно, слід вважати, що це також один з парадоксів у мистецтві:
наскільки досконалою, талановитою є праця митця в досягненні кінцевої мети - майстерності зображення людських драм, щастя, показу загадкової безкінечності, філософії сенсу життя, настільки мистецтво не поступається перед можливістю приносити людині щасливі моменти гри і свободи, реальності духу в самій же надре-альності, відторгненості від повсякдення буття. В кожному окремому випадку (чи то музика, танок, архітектура, образотворче чи словесне мистецтво) Й. Хейзінга розглядає саме виявлення гри у мистецтві як неодмінного його моменту. Не є винятком і поетичне формотворення: метричне або ритмічне підрозділення тексту, який промовляють або співають, точне використання рими і асонансу,маскування смислу, мистецька побудова фрази. "І той,- пише Й. Хейзінга,-хто услід за Полем Валері називає поезію грою, в якій грають словами і мовою, не вдається до метафори, а схоплює найглибший смисл самого слова "поезія" м.
В поезії і драмі, у трагедії і комедії - гра, але вона настільки ж серйозна, наскільки можна говорити про концептуальне бачення цілого світу в комедіях Арістофа-на, епопеї Сервантеса, в "сміхові крізь... сльози" М. Гоголя. А взагалі, мистецтво звернене здебільшого не до гри як такої, але вона неодмінно присутня і набирає естетичної (художньої) самовартості заради активізації інтелекту і почуття.
Список використаної літератури:
1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища шк., 2000. - 399 с.
2. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.
3. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
4. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
5. Музикальная эстетика западно-европейского Средневековья и Возрождения / Сост. текстов и общая вступ, ст. В. П. Шестакова. М" 1966. С. 60-61.
6. Бойко Ю. До проблеми розвитку Франкового стилю. Доповідь, виголошена в Парижі на ювілейній Франківській сесії європейського відділу НТШ // Вибрані праці. К., 1992. С. 102.
7. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества. М.. 1989. С 437
8. Эмерсон, Р. У. Письмо Уолту Уитмену, 21 июля 1855 года // "Сделать прекрасным наш день...". М., 1990. С. 431-432.
Loading...

 
 

Цікаве