WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

соціальне зумовленої їх складності, свідками яких вони були. Час міняє гостроту тих чи інших ситуацій і суперечностей, надаючи мистецтву можливість обирати найбільш прийнятну для суспільної користі і прогресу спрямованість. У справжньому великому мистецтві за фактом чи окремим типом особи, конкретною історичною постаттю завжди маємо присутність людського, нерідко справжньої трагедії з усіма рисами потрясіння, глибокої думки, переживань, краси чи потворності.
Характерно, що і в нинішньому столітті неодноразово проявлялися спонукальні мотиви із закликом до мистецтва дії, до того ж не лише тоді, коли певний час панівною була теорія, за якою мистецтво розумілось як безпосередній засіб життєбудування (показовою в цьому відношенні є праця. Б. Арватова "Мистецтво та виробництво"). Однак це тільки одна грань, вкрай загострена в протиставленні до класичного мистецтва минулих часів. У атмосфері назрівання суспільного неспокою, конфронтаційних ліній в ідеології і політиці, трагічних подій, шо розгорталися в кількох напрямах періоду 30-х - початку 40-х років, з'явилося багато праць, що концептуально орієнтували на необхідність з'ясування завдань мистецтва, його місця у загальносвітових, національних, суспільних процесах. Майже у кожного митця, літератора знаходимо роздуми над тим, яким бути мистецтву в атмосфері вкрай напружених відносин, гострому відчутті неможливості стояти осторонь подій і явиш. Вона відбивала загальний стан і тенденцію змін у 30-х роках. Відсутність чи недостатню здатність дії літератури повинно замінити звернення до іншого ідеалу, раніше для якого "бездіяльність і була його достоїнством". Література покликана була розважати. Тепер же мусять бути іншими її критерії - справжньою є лише та література, яка несе в собі прагнення до свободи, високі думки, творчий дух. світло життєвої правди, та література, яка "спонукає до руху, до невдоволеності і боротьби" . Так безкомпромісно висловлювався один з найвидатніших майстрів слова Індії.
Якщо звернутися до творів П. Мирного, І. Франка, В. Винниченка, М. Булгакова, А. Білого, чи зовсім наближених у часі - "Закону вічності" Г. Думбадзе, "Ста років самотності" Г. Маркеса, "Собору" О. Гончара, то не можна не помітити, що усім їм властиве осмислення найскладніших проблем минулого і сучасності. Письменники прагнуть розібратися, що ж відбувається з суспільством і культурою, якими є таємні пружини свідомого і підсвідомого в мотивах та вчинках людей, намагаються розкрити зв'язки внутрішнього, зовнішнього і навіть космічного світу, показати моральний стан суспільства у ставленні до проблеми добра і зла. Чи не здається переобтяженою ноша для мистецтва, надто для тих, до кого воно апелює-широкого читацького загалу? Але справа у тому, що для мистецтва існує, оберігаючий його закон високої художності, елементу гри, відчуття розкутості і свободи, які спонукають до того, щоб крізь себе побачити світ і дати його у співпереживанні людству.
Мистецтво має неповторну в своїх потенційних можливостях властивість бути поліфункціональним. Таких функцій налічується загалом понад два десятки. Перш ніж бодай найстисліше зупинитись на кожній з основних, поставимо перед собою запитання: чи правомірне таке розщеплення цілісного призначення мистецтва на окремі його частки-функції? І чи існують вони взагалі, коли за традицією в естетиці могли виділятися тільки ті функції мистецтва, які виходять з основних сфер людської діяльності, тобто пізнавальна, виховна, як засіб спілкування та вітальна (гедоністична)? Тоді виникає інше запитання: на якій підставі можуть бути проігнорованими всі інші функції, якщо вони насправді існують? На деяких варто зупинитися конкретно.
Щодо пізнавальної функції, яка посідає особливе місце, то про неї говорилося досить докладно, коли йшлося про особливості і переваги мистецтва як засобу набуття знань. А от евристична функція передбачає розвиток за допомогою мистецтва творчих здібностей, синтез художності а практичною діяльністю людини. "Яскраво творче ставлення до науки,- висловлювався М. Бердяев,- до філософії, суспільного життя, моралі вважають художнім" 27. Мистецтво концентрує в собі творчий досвід людства, талант особистості і, в свою чергу, служить стимулом у розкритті творчих потенціалів, допомагає переносити цінності в життєдіяльний процес. Воно пробуджує сподівання на творче піднесення людського духу. Виділяється окремо гедоністична функція. Як доведено практикою, нічим рівнозначно не може бути замінена духовна втіха і радість, коли відбувається зустріч з художнім відкриттям. Мистецтво називають святом піднесення людини над буденністю, а це і є одним з найреальніших засобів привернути інтерес публіки своєю досконалістю форми, думки, щирістю почуттів, висотою художнього таланту, принести людям радість і втіху. Зрозуміло, що втіха тут особлива, співтворча. Зішлемося на приклад. Коли в середині XIX ст. вийшла збірка поезій Уолта Уітмена "Листя трави", якій судилося стати духовним символом Америки, видатний філософ Р. У. Емерсон так висловив з цього приводу своє захоплення і радість: це "найдиво-вижніший зразок розуму і мудрості, який до цього часу було створено Америкою. Читаючи цю книгу, я відчуваю глибоке почуття задоволення, яке завжди охоплює нас при зустрічі з могутнім талантом". Ці думки, висловлені авторові збірки "Листя трави", вказують на головне, що може принести радість і задоволення. "Я захоплений свободою і сміливістю Вашої думки,- говориться в тому ж листі.- Ваша поезія, як і належить, незрівнянна і за задумом, і за способом вираження". Емерсон, як сучасник і один з перших, хто оцінював поетичні відкриття Уітмена. справді не помилився у своїх захопленнях, як і в тому. "що цей промінь сонячного світла не був обманом зору". Подібні думки могли належати іншим авторам, до того ж про інші твори. Мистецтво взагалі потребує духовної підтримки й ентузіастичних почуттів тих, хто його сприймає. Але тут самий по собі напрошується висновок про те, що для насолоди мистецтвом, для розуміння його необхідні знання, а відтак і зустрічні душевні поривання.
Естетична ікатарсистична функції мистецтва близькі між собою, оскільки означають почуттєвий стан і духовне очищення особистості; вони неодмінно повинні бути притаманними кожному акту мистецтва в утвердженні свободи і чистоти ідеалу. Катарсис з допомогою мистецтва звільняє від негативного стану і надає можливість прийти від граничних зі стресовими переживань до своєрідного вивільнення і гармонії самопочуттів. Саме через ці властивості мистецтво здатне виконувати релаксаційну (зняття напруги) місію. Особливо ж виснажлива, нерідко одноманітна у своєму автоматизмі праця конче потребує включення в буття художніх образів, образотворчих стосунків з мистецтвом та піднесеністю музики. Отже, мистецтво аж ніяк не позбавлене і свого практичного призначення у повсякденних турботах, у створенні естетичного середовища. Виконуючи також прикрашувальну функцію з найдавніших часів зародження здібностей естетично бачити і відчувати світ у праці і побуті, мистецтво так і не полишило остаточно цей своєрідний синкретизм.
У свободотворенні також маємо своєрідну функцію мистецтва - воно допомагає людині піднятися над повсякденним тяжінням турбот і відчути себе вільною. Вся складність турбот і проблем ніби переходить у інший вимір. Видатний педагог Д. Ушинський
Loading...

 
 

Цікаве