WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

самоціль. У кінцевому підсумку залишається і пізнається картина істинності або неістин-ності відтвореного залежно від того, наскільки воно позначене талантом і щирістю почуттів, наскільки переконує.
Може бути крайня суб'єктивність чи, наприклад, невиправданий гіперболізм, названий в еліністичній риториці парентирсом, тобто фальшивим пафосом 21. Та навіть у такому випадку пізнавальний момент не втрачається.
Оноре де Бальзак називав літературу "виразником суспільства", вкладаючи у цю фразу розуміння сутності і функції мистецтва як засобу відображення морального стану суспільства, спрямування його поступу. Своєю титанічною працею в дослідженні суспільства з усіма його людськими типами і механізмами письменник прагнув осягнути особливості і невичерпні можливості того інструменту людського мислення, яким є мистецтво. Хоч звернене воно до конкретного факту в конкретних обставинах, проте піднімається як пізнавальний феномен до загальнолюдських філософських узагальнень. "Коли окремі твори,- писав Бальзак,- якої-небудь нації утворюють дзеркало, де ця нація відбивається цілком, то великим поетам дано виразити думку народів, серед яких вони жили, одне слово, бути епохою, втіленою у людині... Гомер - блискуча грань, у якій відбито всі промені прекрасних часів Греції". В "Енеїді" Вергілія, за словами Бальзака, весь вік Августа; трагедії Расіна - це вік Людовика XIV, а "Шекспір, Данте, Гете, Мільтон, нарешті всі геніальні люди - це історичні пам'ятники, овіяні красою життя своєї епохи". У "Людській комедії", осмислюючи історію звичаїв найдетальнішим чином, складаючи "опис пороків і чеснот" (визначення самого Бальзака), збираючи найяскравіші випадки прояву пристрастей, зображуючи характери і створюючи типи поєднанням окремих рис, вивчаючи причини соціальних явищ і прихований в них смисл пристрастей та подій, письменник дійшов висновку про необхідність знання і осягнення докорінних першоджерел. У цьому відношенні досить характерним є його визнання про те, що "почавши шукати ... цю причину, цей соціальний рушій, чи не слід було поміркувати про принципи сущого і виявити, у чому людські суспільства віддаляються або наближаються до вічного закону, до істини, до краси" 22.
Для мистецтва найбільш всеохоплюючою метою завжди було і залишилося пізнання істини буття, сенсу ставлення людини до світу і до самої себе. "В чому істина?" - саме так називається художнє полотно М. Ге. Мистецтво завжди прагнуло відповісти на це запитання. Причому для нього важливо об'єктивно пізнати моральну загальнолюдську істину не лише в її самовияві і саморозкритті, а й у переосмисленні, критичному осягненні того, що є суєтністю лише за примарами справжніх цінностей. Нерідко це має бути різко критична оцінка схованого за зовнішніми благопристойностями. "Мізантроп" Ж.-Б.-Мольєра, "Ревізор" М. Гоголя, "Ярмарок марнославства" У. Теккерея, "Людська комедія" О. де Бальзака - ці та багато інших творів свідчать про їх розвінчальну спрямованість, аналітичність розмірковувань над людською природою.
Прерогатива мистецтва - звертатись до найбільш загальних проблем, які потребують художнього аналізу, філософського осмислення духовно-моральних підвалин, на яких споконвічне тримається людство. Приводом для цього можуть бути міфологічні та релігійні сюжети, історичні події чи просто фантазія митця, звернена до певних джерел культури та реальних явищ. Поему "Смерть Каїна" І. Франко написав у 1889 р.-період високої своєї письменницької зрілості як майстра слова. Передував цьому переклад Байронового "Каїна". Не виключена можливість, як про це твердять дослідники, що у перекладача виникла потреба своєрідно продовжити філософську думку саме з того моменту, на якому закінчується драматична поема Д.-Н.-Г. Байрона. Отже, що ж сталося з Каїном після розчарувань і братовбивчого вчинку?
Звернемося до міркувань відомого дослідника з української діаспори Юрія Бойка, в яких увагу зосереджено на сенсі людського щастя. У чому воно? Любов Ади до Каїна, читаємо ми в праці Ю. Бойка, і Каїна до Ади має якусь надзвичайну вартість. Але яку - Байрон не сказав. Любов лишається якоюсь нез'ясованою людською потенцією. Ймовірно, Байрон мав продовжити свій твір. Коли Каїн убив брата, ангел поклав йому на чоло тавро і сказав: "Іди й живи. Твої майбутні діла нехай не будуть, як це останнє". "Така фраза вимагає продовження образу Каїна,- робить висновок Ю. Бойко,- його дій, у яких мала б розв'язатися проблематика, намічена Байроном... Це завдання перебрав на себе Франко. Він відважився на велике діло. Треба було продовжити твір геніальної мистецької сили, а разом з тим розв'язати комплекс філософських проблем" її.
Смерть Каїна, зауважує Ю. Бойко, має в поемі не лише змістовний, а й символічний смисл. Йдеться "про смерть каїнізму як духовно-психічного стану". Стрімко і драматично розвивається сюжет Франкової поеми, в якому домінуючими лишаються незмінно два мотиви: примари заподіяної смерті Авелю, що переслідують вигнанця, ненависть до всього роду людського і невідступна тінь відданості без будь-якого докору дружини Ади - "своєю любов'ю хотіла вона зігріти його серце". Але не стало й дружини. І ось Каїн уже "скелет нуждений, ранами покритий", у глибоких роздумах, стражданні й усвідомленні скоєного злочину. Силою своїх прагнень пізнати, що є найбільш вартим уваги і розуміння шастя, він має нагоду бачити рай хоча б на відстані, з гори: "І очі ті послав у даль безмірну". Пізнане дає змогу збагнути примарність пошуку все нових знань буття. "Коли людина шукає в знанні щастя, то плід знання обертається в попіл, в ніщо. Значить, знання не є ні добром, ні злом. Але Каїн бачив, як знання стає знаряддям зла, руїни й сіяння смерті" 24. Дерево життя і насолода, які манять своїм блиском, також не кінцева мета. Ні незворушний сфінкс, побачений Каїном, ні манливі принади насолод не дають йому розгадки сенсу щастя. Та відповідь, вистраждана і осягнена, в ньому самому:
Чуття, любов! Невже ж це так, о Боже?
Невже в тих двох словах малих лежить
Вся розгадка того, чого не дасть
Ні дерево знання, ні загадковий
Той звір не скаже?
Ми маємо в собі чуття, любов.
Отже, джерело життя ми маємо в собі,
Могутній зарід їх у кожнім серці
Живе - лиш виплекать, зростить його,
І розів'єсь!
Про те, що функція мистецтва не була статичною, раз і назавжди заданою, свідчить як саме мистецтво, що маловідповідати певному його призначенню, так і спостереження митців або теоретиків над цією динамікою. Розвиток функцій відбувався у бік розширення предмету мистецтва та його компетенції. Аналізуючи стан поезії, М. Салтиков-Щедрін робить висновок про те, що мистецтво поступово розширює свої межі і допускає в себе такі елементи, які "довгий час вважались йому не властивими". Мистецтво існувало відокремлено, "воно спрямоване було виключно на те, аби прикрашати і втішати" 25. М. Салтиков-Щедрін, як і інші митці того часу, різко висловлювався проти того, щоб мистецтво зверталося виключно до дозвілля, тим більше тих, хто взагалі не знає, що таке праця. Л. Толстой, Ф. Достоєвський, інші видатні письменники доклали свої титанічні зусилля до того, аби довести власними творами, наскільки може бути глибоким, а в певному розумінні і нічим незаміниме дослідження того стану суспільства, історичних подій і явищ, людських типів, психологічної і
Loading...

 
 

Цікаве