WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

Історична динаміка функцій мистецтва - Реферат

наприклад, ціннісні відношення, розвиток яких перетворює мистецтво з самоцінних ігрових механізмів на знаряддя передачі колективного досвіду індивідові. І це закономірний процес. В'.н містить у собі набагато більше смислу та наслідків, ніж це могло уявлятися його безпосереднім учасникам і творцям. А справа у тому, що відбувалося геніальне за своїм значенням і сутністю впливу відкриття - будувалися в людській свідомості ідеальні моделі світу, що були здатними вмістити увесь нагромаджений досвід.
Закладена у самій природі мистецтва двоякість йде від реальності буття і продовження його в ідеальних моделях. Вона робить мистецтво пластичним і гнучким, перетворює його на своєрідну відкриту систему. Подвоєння себе в перетвореному предметному світі, перенесення здібностей у відображених здобутках праці-обов'язкова умова, передоснова наближення до художньої реальності, яка стала не лише наслідком, а й своєрідним продовженням самого життя.
Корелятивність функцій мистецтва зумовлена розширенням сфери соціального життя суспільства. Адже невипадково ми пізнаємо у досить широкому обсягові історію пам'яток мистецтва, в яких відбито час, події, людські думки і пристрасті, культуру і ціннісні уявлення. Амбівалентність мистецтва в історичній реальності хоч і носить дещо умовний характер (художнє пророкування може простягатися значно далі у прагненнях людини), та все ж воно залишається невід'ємною художньою частиною життя і свідомості, вираженням надбання матеріальної і духовної культури даного конкретного часу. Сутність і функція мистецтва нероздільні, хоч повне їх уподібнення було б неправомірним. Доказом цього служить функціональна мінливість протягом віків не лише мистецтва, а й художньої культури в цілому. Така змінюваність і динамізм функцій мистецтва, ступінь інтенсивності входження мистецтва в різні сфери життєдіяльності і свідомості особливо очевидні в зіставленні його з моральною, науково-пізнавальною, релігійною діяльністю, державно-політичним устроєм суспільства, світоглядними ідеалами і типом поділу праці. Жодна з форм суспільної свідомості, визначених як наука, ідеологія, мораль, релігія, не може зрівнятися хоча б якоюсь мірою за силою вияву з такою функціональною особливістю мистецтва, як перетворення реальних процесів в уявлювану реальність, художньо-образний знак.
Мистецтво виникло і функціонувало на певному історичному етапі (верхній палеоліт) як строго діюча соціальна система, хоч звернене воно було до досвіду і формування здібності окремого індивіда. За словами дослідника А. Єремеєва, індивід як "охоронець соціуму" повинен був здобути адекватне собі, тобто універсальні цілісні засоби закріплення і передачі соціальності, і водночас відшукати способи, за допомогою яких ширше і повніше, ніж у нього, соціальне життя втілювалось би в його індивідуальній (і тому більш вузькій) універсалізації. "Це була одна з найнеобхідніших об'єктивних потреб суспільного розвитку, яка могла бути задоволена лише з появою на світ певного специфічного засобу. Ним і стало мистецтво" 20.
Відображаючи дійсність специфічним художньо-узагальнюючим способом, мистецтво перетворює і пізнає її. В найширшому розумінні ми не погрішимо проти істини, стверджуючи, що пізнання в мистецтві - одна з універсальних і соціальне значущих функцій. Звичайно, йдеться не про вузький гиосеологізм щодо пошуку "художньої істини" та відтворення художньої картини світу на зразок відкриття наукових законів і конструювання наукової картини світобудови. Пізнавальна функція мистецтва реалізує себе в інших, доступних лише йому формах. До того ж більш проникливих, які сягають глибинних таємниць людської психіки. Такого роду визнання прерогатив мистецтва поширені не тільки серед представників гуманітарних, а й серед корифеїв так званих точних наук (праці В. Вернадського, Н. Бора, А. Ейнштейна). Звичайно, мистецтво навіть при найбільших своїх зусиллях не могло б займатися дослідженням математичних формул, хімічного складу речей, закону відносності, твердості тіла тощо. Воно має свої завдання, які першочергово відрізняються тим, що досліджуються ті загальнолюдські особливості поведінки, вчинку, відносин, які є найбільш цікавими. Кожне нове явище в мистецтві - це явище художнього відкриття. Його функціональні можливості щодо цього безмежні.
Знання про світ і людину, здобуті через мистецтво, покликані сприяти гармонізації соціального прогресу і моральному вдосконаленню- В цьому вбачали гуманістичну, соціально-перетворювальну функцію мистецтва ті видатні художники-мислителі, хто прагнув визначитися в самій сутності мистецтва. В кінцевому підсумку людство має унікальні пам'ятки світової естетичної думки, в яких викладено концепцію розуміння сутності і призначення мистецтва. До таких належать, наприклад, трактати про живопис і поезію давньосхідних майстрів, а також "Послання до Пісонів" Горація - літературно-естетична пам'ятка епохи еллінізму, а в пізніший період - низка праць з теоретичної спадщини Леонардо да Вінчі, В. Гете, М. Чернищевського, І. Франка, Л. Українки.
Твору ні про що немає. В ньому є відповідний сюжет. думка, позначений час, місце дії, в ньому виражені світогляд і світосприймання митця. Все це означає, шо у будь-якому випадку твір мистецтва несе в собі пізнавальний момент. Отже, світ пізнається особливим чином - через суб'єктивне його сприйняття, переживання і культурно-естетичний досвід митця. Проте пізнання не є щось нероздільне - в ньому багато різних аспектів не лише за об'єктами інтересу мистецького пошуку, а й за відповідним пізнавальним потенціалом змісту, культурно-історичним контекстом. Мистецтво пізнає світ, вдивляючись в нього, корегуючи знання за допомогою типізування, збільшення чи зменшення рис, але у будь-якому випадку пізнається і відображається не самий ізольований предмет, а відношення до нього, що й утворює новий, духовно-естетичний світ.
У мистецтві виражає, пізнає і самоусвідомлює себе суспільство, а навколо цієї фундаментальної мети можуть інтегруватися інші функції - естетична, передбачуваль-на, компенсаторна тощо. Але пізнання в мистецтві є особливими. Вони передбачають критичний погляд на події, оцінку, співпереживання, знання природи загального й цікавого для людини в контексті минулого і сучасного досвіду людства. В теорії мистецтва багато зустрічаємо нагадувань про те, що художникові вдається проникати в глибинність людської душі, пізнати сутність явищ тією мірою і в такий спосіб, який є доступним тільки йому як символові виражальної неповторності мистецтва. Асоціативність і цілісність бачення процесів і картин, спонукання до саморозкриття того, що сховане за зовнішньою випадковістю речей, генералізація найбільш суттєвого - усе це уподібнюємистецтво з найпроникливішими засобами пізнання. "Мистецтво - це телескоп",- образно висловився Л. Толстой.
Кожен з видів мистецтва пізнає світ і історію лише з властивою йому (архітектура, музика, театр, література) художньо-мовною здатністю і способом вираження часу. Щоправда, література в цьому відношенні традиційно виділялась як найбільш незалежний щодо своїх пізнавальних, концептуально-аналітичних можливостей вид мистецтва. Література - своєрідне літописання подій, характерів, психології та звичаїв епохи. Воно властиве тією чи іншою мірою всім видам мистецтва і має своєрідний характер. Літописання - не
Loading...

 
 

Цікаве