WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття - Реферат

Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття - Реферат

бік розтрубів чобіт (мал. 61 г, ж,). Панчохи, шовкові або вовняні, іноді з вишитими стрілками, носили з черевиками протягом усьогоперіоду. Як і чоботи, черевики побутували серед дворян, насамперед у придворних костюмах, і особливо серед буржуа, які уникали модних коротких чобіт. Черевики робили напіввідкриті з перетинками, що йшли від задників довгими "язиками", які закривали підйом ступень. На підйомі зав'язувався бант чи прикріплювалась дуже пишна розетка (мал. 62 а, б), а іноді, наприклад, у голландців,- пряжка (мал. 62 д). Для виходу на вулицю, особливо у негоду, часто взували верхні черевики без задників, що замінювали калоші, їх виготовляли із шкіри на товстій дерев'яній підошві.
У народному одягові продовжували широко використовувати матер'яні гетри, які прикривали гомілки і верх ступень (мал. 60 в). Матер'яне чоловіче взуття поступово зникло з ужитку. Носки шкіряного взуття стали квадратними, на кінець періоду значно видовжившись; підбори залишалися досить високими (до 5 см). Звичай носити шпори дуже поширився в цивільному одягові дворян, причому відмінною особливістю їх були великі шкіряні на шпорники.
У "чоловіків побутувала в основному однотипна зачіска - довге, що вільно спадало на плечі, незавите волосся (мал. 63 б). Відхилення від цього типу в дворянському середовищі зустрічалися лише на початку і в кінці періоду, коли волосся підстригали коротше (приблизно до рівня плечей або потилиці) і завивали, а також в Іспанії, де довгого волосся взагалі не носили (мал. 63 з). При напівдовгих та довгих зачісках бічне пасмо (звичайно, ліве) часто відрощували значно довшим, і воно перетворювалося на кучер-каденет, який спускався спереду на плече і груди (мал. 63 а, в, г). Такі кучері іноді заплітали внизу кіскою або завивали й нерідко прикрашали на кінці бантом або талантом (мал. 63 е). Зустрічалися і зачіски з двома каденетамп (мал. 63 д). Зачіски з довгим волоссям урізноманітнювались деталями: то з центральним проділом (мал. 63 д), то з рівно підстриженим чубком (мал. 63 е), то з випущеним на чоло кучером, то з зачесаним назад від чола волоссям (мал. 63 а). Коротко підстрижене волосся тоді носили тільки певні кола буржуазії, наприклад, пурптани-індепенденти в Англії (мал. 63 в), рідше військові в Німеччині і Швеції, а ще рідше - трудящі маси у місті і селі. Буржуазія носила переважно довге або напівдовге модно зачесане волосся. Саме в той час, вперше почали з'являтися парики, що іноді замінялися невеликою ярмулкою, до внутрішнього боку якої були прикріплені довгі пасма чужого волосся (мал. 64 е).
Перевазі одного типу чоловічої зачіски відповідала й однорідність прибирання волосся на обличчі. При поголених щоках повсюдно панувала вузька борідка, яка перетинала підборіддя, починаючись від нижньої губи і закінчуючись клином, що стирчав униз. Вона відома під назвою рояль (мал. 63 а, г), що означав "королівська". Ця борідка була різної довжини і ширини. В тому разі, коли, починаючись під губою, вона мала вигляд невеликого короткого пучка, що не спускався до краю підборіддя, її називали мушем (мал. 63 б). Комбінування рояля і муша на одній бороді одночасно становила досить рідкісний варіант так званої двопучкової бороди (мал. 63 д). Вуса, завжди помітно закручені догори, до бороди не дотикались і були то довшими, то ширшими. Самі вуса без бороди носили, як правило, тільки молоді чоловіки. Ще більш уніфікованими, ніж зачіски я оформлення волосся на обличчі, були чоловічі головні убори. Протягом усього періоду незмінними були ширококрисі фетрові, суконні капелюхи чорного, сірого, бежевого, блакитного кольорів. Носили їх набакир, насунутими на очі, з різними способами відгортання крисів. Основні відмінності у фасонах зводилися до того, що до 1645 р. ці капелюхи мали відносно невисокі наголовки (мал. 64 а, б). Пізніше у них зменшились криси, а форма високих наголовків нагадувала форму зрізаного конуса. При цьому переважаючим оздобленням постійно було пір'я, особливо страусове, забарвлене в різні кольори, розташоване горизонтально,
паралельно до крисів, що спадало вниз плерезами. У народі теж побутували ширококрисі капелюхи, тільки менших розмірів і переважно без дорогого пір'я, а також традиційні повстяні ковпаки без крисів. Показово, що протягом усього XVII ст. чоловікам дозволялося залишатися в капелюхах і в приміщенні, навіть за обіднім столом, на танцях та ін.
Жіночі костюми
Жіноча сорочка в костюмах розглядуваного періоду не відігравала істотної ролі. З-під одягу її видно було на руках та на грудях (і то не завжди): вона виглядала або з поздовжніх розрізів "шведських" рукавів, або внизу при коротких рукавах. При коротких рукавах плаття рукава сорочки обшивалися мереживом чи оборкою ' 3 фестонами. Рукава сорочок переважали, і тільки в народних костюмах траплялися довгі, що сягали кистей і закінчувалися вузькими манжетами-обшивками або невеликими обшлагами. З-під відкритого декольте плаття виглядала вузька смужка сорочки, іноді оздоблена зубчиками і фестонами, але вже без зборок. При цьому верхня частина бюста була відкрита навіть у народних костюмах. Комірів жіночі сорочки (за винятком хіба що народних) здебільшого не мали. Основною формою комірців жіночих платтів другої чверті XVII ст. був самостійний відкладний комірець (мал. 82 а). Він виник з поступового опускання віялоподібного стоячого "коміра Медічі" початку століття внаслідок відмови від каркаса, що підтримував цей комірець. До 1630 року такий напіввідкладний-напівстоячий комірець, розташований у горизонтальній площині (мал. 82 6), був чи не найпоширенішим, і лише 1635 року поступився місцем справжньому відкладному комірцеві (мал. 82 в). Відкладні комірці мали кілька різновидів: вузькі, що облямовували виріз горловини тільки ззаду і з боків, широкі, що сягали плечей і спускалися на верхню частину рук, кругові, теж широкі, укладені навколо вирізу, і схожі на чоловічі, кругові, закриті під шиєю. Усі ці форми були популярні в усіх верствах суспільства, включаючи трудящі маси міст і сіл. Приблизно з 1646 року поряд з відкладними комірцями почали носити накинуті на плечі косинки., стягнуті до центра грудей, де їх сколювали брошками або зав'язували бантами. З них створилися (насамперед у костюмах городянок чи жінок з буржуазних кіл Голландії) туго накрохмалені горжетки, які закривали весь виріз, плечі і шию. На початку періоду (а в Іспанії, Голландії і Німеччині - до 40-х і навіть 60-х років) побутували й старі іспанські брижі, в тому числі "млинові жорна", іноді овальної форми, що спадали на плечі. Зустрічалися і брижа, яка охоплювала оголену шию, наче нашийник, і з'єднувалася з відкритим вирізом, а також складні комбіновані комірці з різноманітних елементів. Усі вони були білого кольору (дуже рідко - кремові) і виготовлялися з полотна або батисту. Косинки нерідко шили з легких, напівпрозорих тканин - газу і шифону1. Не тільки знатні жінки та дворянки, а й представниці буржуазної верхівки, як правило, оздоблювали комірці й косинки мереживною
Loading...

 
 

Цікаве