WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття - Реферат

Західноєвропейські зачіски і костюми XVII століття - Реферат

мальовничості, гри світлотіні та ефектів. Узв'язку з цим для стилю барокко характерні неспокійні лінії, обриси, подрібнені впадинами й опуклостями поверхні, надмірна деталізація. Декоративне оздоблення часто не підкорялося конструкції предмета, втрачало Із формою і призначенням речі і вироджувалися на самодостатній засіб підсилення зовнішньої ефектності, пишноти, розкоші.
Хоч стиль барокко й не вичерпуювних напрямів у мистецтві XVII ст., однак у галузі прикладного мистецтва безперечно, належала першість. Крім того, саме стиль барокко був найтісніше пов'язаний з абсолютизмом - характерним соціальним явищем XVII ст. Він являв собою придворне мистецтво, що відображало ідеологію дворянства. Що ж до класицизму, то, хоч він виник лише в другій половині XVII ст. і коло його впливу було обмежене насамперед літературою, живописом і архітектурою, все ж він вніс свої риси і в прикладне мистецтво, особливо у Франції та Англії. Ці риси, пройняті духом раціоналізму, зводилися переважно до спокійної гармонії, ясності, їй й суворості форм, урівноваженості частин і стриманої декоративності.
Чоловічі костюми
Після тривалого періоду чоловічу сорочку знову почали показувати. Сорочка виглядала вже й у поздовжніх розрізах рукавів більшості франко-голландських колетів, поміж їх полами унизу, коли вони були застебнуті тільки вгорі. Навмисна демонстрація сорочок викликала бажання зробити їх пишнішими, красивішими, через те їх частіше шили з дорожчих, легких тканин - тонкого полотна й батисту. Наприкінці першої половини XVII ст. виникло навіть спеціальне ліпне оздоблення сорочок у вигляді гофрованих або плісированих оборок у трикутниках - на грудях і на вороті; воно виявилось попередником майбутнього жабо (зоба).
В народі сорочки були з відкладними комірцями, а прості манжети - пришиті безпосередньо до рукавів. У середовищі панівних верств суспільства переважали окремі відкладні, неодмінно білі комірці з внутрішніми бортами, загнутими всередину за стійки сорочок, і шнурки-зав'язки з китицями на кінцях, які підв'язували навколо шиї. Найпростіші відкладні комірці були полотняними або батистовими; їх носили насамперед військові, буржуазія, а також духівництво. Полотняні комірці, оздоблені по краю мереживом, що створювало бордюр різної ширини, були популярні серед дворянства і верхівки буржуазії. Суцільні мереживні комірці побутували майже винятково серед кіл придворної знаті та у франтів (мал. 63 е). Всі комірці здебільшого розходилися спереду трикутником, нерідко з дуже широко розсунутими краями. У пізніх формах, навпаки, спостерігалося зближення країв ^ до майже цілковитого зімкнення (мал. 63 б). Майже зімкнений і водночас дуже високий, простий, але без мереживного оздоблення комірця, що охоплював шию ніби конусом, носили англійські пуритани, особливо індепенденти під час революції; він здобув назву коміра Кромвеля (мал. 63 е). Комірці були різних розмірів: невеликі, відносно вузькі, до половини плечей і дуже великі, широкі, які часто цілком прикривали плечі й навіть спускалися за їх край або стирчали. Такі комірці дістали назву коміра Ван-Дейка (мал. 63 в). На початку розглядуваного періоду і приблизно до 1630 року подекуди зустрічався й комірець пізнього іспанського типу, вірніше, перехідних його форм,- напіввідкладний або напівстоячий, схожий на ротонду, і м'яка, майже не накрохмалена брижа, що спадала на плечі. До 1630 p., а в Іспанії й дещо пізніше, носили ще іспанського типу колеги з помітно спущеною донизу лінією талії - трохи вищою ззаду (мал. 58 а), з загостреними басками й буфовани вгорі рукавами. Такі колети часто виготовляли із смуг тканини (переважно узорчатої), нашитих на підкладку рядами, що змикалися. Місцями (найчастіше вгорі) смуги не зшивали, і вони не прилягали щільно до підкладки, завдяки чому поміж ними утворювалися вузькі просвіти: крізь них і виглядала підкладка (мал. 58 в). Ці просвіти нагадували колишні розрізи, до яких почали звертатися все рідше й рідше. Серед нових форм колетів, типових для періоду 1625-1650 pp., спостерігалося два основних види: колет з баскою та суцільнокроєний колет без баски. Перший, більш ранній, дуже поширений до 1640 p., мав середню, приблизно до стегон, довжину. Баска була поділена на окремі лопаті (здебільшого шість), не зшиті поміж собою, які заходили одна на одну, ніби луска (мал. 58 а, в). Другий у нарядних костюмах дворян середини періоду (1635-1645) довжиною сягав стегон (мал. 58 б).
Буденні колети, насамперед у костюмах буржуазії та в костюмах рядових воїнів, були довшими, завдовжки нижче стегон; ззаду, а іноді і з боків нижче талії вони мали розрізи (мал. 58 г). Ці колети були ніби попередниками майбутніх камзолів.
Укорочення колетів, яке особливо виявилося з 1645 p., привело до поширення дуже короткої суцільнокроеної форми, що не сягала навіть лінії талії: між нижнім краєм колета і верхнім краєм штанів створювалася вузька щілина, крізь яку виглядала сорочка.
Незалежно від цих відмінностей колети 1625- 1650 pp. були об'єднані спільними рисами, властивими всьому періоду. Вони мали високу талію, особливо ззаду, причому спинка викроювалася дуже вузькою, через те колет туго обпинав груди. Стягнутий високо на спині, донизу він розходився. Колет застібався на ґудзики, найчастіше тільки вгорі, до кінця грудної кістки (мал. 59 а; мал. 60 б, в), залишаючись внизу розстебнутим, де відкривав сорочку. На всі ґудзики застібалися майже всі колети у рядових воїнів і пуритан. Ґудзики, як правило, розташовували дуже густо; виняток становили тільки народні колети-куртки (мал. 59 д; мал. 60 в), які нерідко замість ґудзиків зав'язували шнурками.
Мал. 59
Рукава, комірці, манжети, оздоблення колегіє західноєвропейських чоловічих костюмів. Друга чверть XVII ст.: а) колег із "шведським" рукавом і подвійним відкладним мереживним коміром; 6) камзол з простим рукавом і білим відкладним коміром; в, г) "шведськії" рукава (в - з стрічками-бантами, г - з ґудзиками і петлями); д) народний колег; е) рукав, розрізаний з обох боків; в) галанти; ж) мереживний комір; з, й, і, г) типи манжетів-астопок".
Всі колети мали невеличкі стоячі коміри, за які загиналися відкладні комірці. Лише в народних костюмах зустрічався відкладний комір, пришитий до колета.
Повсюдно основним типом рукава протягом усього періоду був так званий шведський рукав - досить широкий, який звужувався донизу, довгий і (що дуже характерно) незшитий по передньому шву від пройми майже до зап'ястя (мал. 59 а, в, г). Поздовжній розріз часом робили і з другого боку рукава. В нарядних, ошатних колетах розріз рукава, крізь який виглядав просторий рукав сорочки, перев'язувався в одному-двох місцях стрічками-бантами (мал. 59 в; ). У більшості рукавів уздовж такого розрізу густо розташовували ґудзики й петлі, які частково застібали. У ранній період, приблизно до 1635 p., побутували широкий розрізаний рукав із смут та рукав з розрізаним буфром внизу чи вгорі. Із 40-х років почали застосовувати й простий, досить
Loading...

 
 

Цікаве