WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Предмет естетики історія і теорія проблеми - Реферат

Предмет естетики історія і теорія проблеми - Реферат


Реферат на тему:
Предмет естетики історія і теорія проблеми
ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ: ПРОБЛЕМА ТЕРМІНОЛОГІЇ
Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими є: 1) виявлення діалектики самого процесу освоєння, специфіки естетичного як прояву ціннісного ставлення людини до дійсності; 2) художня діяльність людини.
Обидві частини хоч і тісно взаємопов'язані, проте відносно самостійні. У першій розглядаються питання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, категорії естетики - прекрасне, трагічне, комічне тощо. Друга частина охоплює художню діяльність людини, структурну і функціональну її своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову та стильову самобутність мистецтва. Саму історію становлення естетики як предмета без перебільшення можна назвати процесом пошуку адекватного співвідношення між зазначеними частинами. Своєрідну функцію "пластичного мосту" при цьому виконували такі поняття, як прекрасне, досконале, гармонія, цінність, філософія мистецтва. Протягом багатьох століть естетика виступала і як "наука про прекрасне", і як "наука про досконале", і як "наука про закони розвитку мистецтва".
Констатуючи складність визначення предмета естетики, слід передусім реконструювати історію проблеми, звернувши особливу увагу на специфіку термінології.
Поняття естетика традиційно пов'язують з грецьким ейсетикос - почуттєвий. Проте не можна тут обійти і такі грецькі терміни, як естаномай, естесі, естаноме, не можна нехтувати і самим процесом формування особистого ставлення до предмета. Хоч згадані терміни і відповідають поняттю почуття, проте вони увібрали в себе багато нюансів індивідуального людського ставлення до предмета, орієнтували людину на власні зорову, слухову, дотикову здатності відчувати, вимагали довіри до власного світосприймання.
7Поява певної термінології і загальне визнання її все таки не привели до виникнення нової науки. Естетичні знання формувалися в межах філософії як ЇЇ своєрідна частина. Утвердження естетики як самостійної науки від-булося лише у XVIII ст.
Становлення перших естетичних уявлень слід співвіднести з тим значенням, якого давньогрецька філософія надавала людським почуттям взагалі. Аналіз їх, спроби класифікувати, виявити протилежні чуттєві сили є важливими складниками філософських поглядів Піфагора, Алк-меона, Емпедокла, Теофраста. Грунтуючись на їхніх роздумах щодо природи почуттів, можна було вже досить переконливо диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Отже, склавшись у надрах загальнофілософської традиції, естетика "вибудовувала" власний предмет, відбиваючи і надбання, і прора-хунки давньогрецької філософії.
Перші спроби використати почуття як основу для осмислення певних естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями - філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н. е. Піфагор ототожнював поняття гармонія, досконалість, краса, а основою гармонії вважав число. Гармонію чисел піфагорійці знаходили навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася чуттєва природа цього мистецтва, зв'язок його зі слуховою здатністю людини. Не можна, безперечно, погодитися з свідомим виокремленням музики як "мистецтва мистецтв", але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфагор зробив багато плідного для розробки проблем музичного виховання, специфіки сприймання му-зичного твору. Музика в його розумінні є носієм душевної рівноваги, вона стимулює душевний спокій.
Важливе місце у філософських поглядах Піфагора займало вчення про безсмертя душі і можливість її втілюватися у будь-яке тіло (метемпсихоз). Однак для "оживлення", "переселення" душі, вважав він, треба пройти через очищення (катарсис), вищою формою якого є опанування музично-числовою структурою космосу. Піфагорійці згодом ввели поняття тетрактид (сума перших чотирьох чисел 1+2+3+4=10; вона включає основні музичні інтервали: октаву (2 : 1), квінту (3:2) і кварту (4:3)).
У контексті аналізу предмета естетики заслуговує на "увагу точка зору Алкмеона, видатного лікаря і натурфіло-
8
софа першої половини V ст. до н. е. Вважається, що Алкмеон був першим вченим Греції, який розмежував мислення і відчуття та стверджував, що сприймання - це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття і далі - до мозку '.
Почуття були об'єктом теоретичного інтересу й Емпе-" докла (490-430 рр. до н.е.). На його думку, нижчим рівнем почуття є відчуття, які підвладні принципові "подібне пізнається подібним". А сама єдність "відчуття - почуття" вже формує більш широкі сили - Любов і Ворожнечу. Ці сили Емпедокл визнавав як нематеріальні, але просторово визначені. Поперемінність переваги тієї чи іншої з них обумовлює циклічний хід світового процесу. Емпедокл, таким чином, не лише продовжив попередню традицію вивчення природи і значення почуттів, а й закріпив поняття катарсису, наголошуючи на морально-етичній природі процесу очищення.
У III ст. до н.е. теорія почуттів набула завершеного для того часу викладу у працях видатного давньогрецького вченого, філософа Теофраста, яскравого представника перипатетичної школи. Почуттєва спрямованість поглядів філософа властива його дослідницьким працям "Про відчуття", "Етичні характери" та "Про благочестя".
В арсеналі аргументацій ролі почуттів в історичному процесі формування предмета естетичної науки привертає увагу і принцип "золотого перетину" - геометрично-математичного співвідношення пропорцій, при якому ціле так само співвідноситься зі своєю більшою частиною, як більша з меншою. У геометризованій формі цей принцип виглядав як співвідношення: 5 : 8=8 : 13= 13 : 21 = 21 : 34... Давньогрецька наука вважала, що будь-яке тіло, предмет, геометрична фігура, співвідношення частин яких відповідає такій пропорції, пропорційні і справляють приємне зорове враження. Грецький Парфенон, мармурові колони якого ділять увесь храм за принципом "золотого перетину", є мабуть таки найпереконливішим зразком практичного застосування принципу.
Слід мати на увазі, що теоретико-практичний інтерес до золотого перетину не обмежувався лише періодом розквіту давньогрецької естетики. В епоху Відродження правило "золотого перетину" розглядалося як обов'язковий закон архітектури, живопису і скульптури. Теоретики
' Див.: Фрагменты ранних греческих философов. М., 1989. Ч. I. С. 23-24.
9
і митці того часу намагалися знайти абсолютну, ідеальну геометричну основу краси. Типовим щодо цього є трактат "Про божественну пропорцію" відомого італійського математика Л. Пачолі. Вчений був переконаний, що правилом "золотого перетину" визначається естетична цінність "усіх земних предметів". Віддаючи належне принципові "золотого перетину", слід, проте, визнати помилковість його абсолютизації. Сліпе слідування геометризованій красі механізує це складне поняття, пропорція зарадипропорції знижує змістовну сторону краси, формалізує її.
Водночас звертання до правила золотого перетину потрібне для того, щоб наголосити на значенні зорової здатності людини в формуванні естетичного почуття. Існує кілька гіпотез, які пояснюють, чому саме співвідношення 5:8 є основою математичного тлумачення пропорцій. Виділимо думку про те, що пропорція 5 : 8 збігається з перетином горизонтального і вертикального кутів погляду людини двома очима. Ця гіпотеза дає змогу стверджувати, що свідомо чи інтуїтивно греки прийшли до принципу "золотого перетину" через вроджені можливості людського ока, тобто природа "подарувала" людині прямий і безпомилковий шлях до відчуття пропорцій і гармонії.
Пізніше терміни естаноме, естаномай, ейсетикос втратили прямий зв'язок з поняттям почуття, предмет естетики почали осмислювати через значно ширші за обсягом і наповненням поняття: досконале, пропорційне, гармонійне, прекрасне, естетичне. Саме багатозначність подальшого тлумачення поняття естетика спонукає нас до необхідності відновити історію становлення предмета науки естетики, яка має давнє і глибоке коріння. Перші паростки художнього пізнання і освоєння дійсності можна знайти вже у міфологічних текстах. Цікаво й те, що становлення естетичного знання не пов'язане з якимось конкретним регіоном чи країною, а властиве як давньогрецькій філософії, так і філософії Китаю, Індії, арабо-мусульманських країн, Візантії тих далеких часів.
Loading...

 
 

Цікаве