WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Що означає поняття «естетика»? - Реферат

Що означає поняття «естетика»? - Реферат


Реферат на тему:
Що означає поняття "естетика"?
Визначення естетики (відгрец. аї&іпеії]їо& - "чуттєвий", "здатний відчувати" - науки про становлення чуттєвої культури людини випливає з органічної єдності двох її своєрідних складових:
Основні складові частини естетики не лише органічно взаємопов'язані, а й відносно самостійні.
Перша частина естетики розглядає природу, специфіку і творчий потенціал естетичного, а також категорії естетики - "прекрасне", "трагічне" і "комічне".
Друга частина естетики досліджує художню діяльність людини, її структуру та функціональну своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову, стильову самобутність мистецтва тощо.
Історія становлення предмета естетики - це процес пошуку адекватного співвідношення між зазначеними частинами. При цьому своєрідну функцію "пластичного моста" виконували такі поняття, як "прекрасне", "досконале", "гармонія", "цінність", "філософія мистецтва". Впродовж віків естетика виступала і як "наука про прекрасне", і як "наука про досконале", і як "наука про закони розвитку мистецтва".
Важливе місце в естетиці займає мистецтво як вид естетичного пізнання та естетичної діяльності. Найважливішою естетичною ознакою мистецтва є те, що в процесі художньої творчості митець створює естетичну цінність - твір мистецтва. І свідома цілеспрямована діяльність митця поєднується з творчою розумовою діяльністю людини, яка сприймає твір. Завдяки мистецтву як творчості і мистецтву як сприйманню складається феномен співтворчості, який має надзвичайні можливості щодо вдосконалення внутрішнього світу людини, пробудження інтересу до творчості, гармонізації суспільства і міжлюдських стосунків.
Хоча, як уже зазначалося, поняття "естетика" традиційно пов'язують з грецьким аікіпеііігоз - чуттєвий, проте воно невіддільне також від грецьких термінів "естаномай", "естесі", "естаноме" - почуття, процес вироблення свого ставлення до предмета, його якісна оцінка і бажання повторити сприйняте. Хоча терміни "естаномай", "естесі", "естаноме" відповідають поняттю "чуття", вони відбивають складний процес вироблення власного ставлення до предмета, орієнтують людину на власні чуття - зору, слуху, дотику, вимагають довіри до них.
Пізніше ці терміни втратили прямий зв'язок з поняттям "чуття". Предмет естетики почали осмислювати через більш широкі за обсягом поняття: "досконале", "пропорційне", "прекрасне", "естетичне", "гар-монійне". Поняття "гармонія", "гармонійне" набули при становленні предмета естетики особливого значення.
Гармонія - від грец. пагтопіа - зв 'язок, стрункість - пропорційність частин, єдність різних компонентів об'єкта в органічному цілому.
У давній грецькій філософії Гармонія протистоїть Хаосу, є фор-мою організації Космосу. В античній естетиці існувала концепція "гармонія сфер": Космос - єдність небесних сфер (Місяць, Сонце, п'ять планет, нерухомі зірки). За тогочасними уявленнями кожна сфера, рухаючись, мала власний музичний звук.
Саме через багатозначність подальшого тлумачення поняття "естетика" слід вивчати історію становлення предмета цієї науки від античної давнини. Перші паростки естетичного знання можна знайти вже у міфологічних текстах. Цікаво, що становлення естетичного знання не пов'язане з якимось конкретним регіоном чи країною, а було властиве як давньогрецькій філософії, так і філософії Стародавніх Китаю, Індії, пізніше Візантії, арабо-мусульманських країн.
Естетичне знання формувалося в межах філософії як її своєрідна частина, а утвердилась естетика як самостійна наука лише у XVIII ст.
§ 2
СТАНОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ
Становлення перших естетичних уявлень, співвідносне з тими зна-ченнями, яких взагалі давньогрецька філософія надавала людським почуттям.
Аналіз почуттів, спроби їх класифікації, виявлення протилежних чуттєвих сил є важливим складником філософських поглядів Піфа-гора, Алкмеона, Емпедокла, Феофраста. З їхніх роздумів щодо природи почуттів виокремились визначення почуття прекрасного та потворного, трагічного та комічного. Визначившись у надрах загальнофіло-софської традиції, естетика "вибудовувала" власний предмет, відбиваючи як надбання, так і прорахунки давньогрецької філософії.
Перші спроби використання почуттів як основи для осмислення певних естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями - філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н. е.
ПІФАГОР
(бл. 580-500 до н. е.) народився і тривалий час жив на острові Самое. Пізніше через політичні переслідування прихильників тиранії Полікрата Самоського переїхав до Італії і жив у місті Кротон. Саме в Італії виник піфагорійський союз - об'єднання учнів і послідовників Піфагора. Спочатку піфагорійське вчення передавалося лише усно, а пізніше учень Піфагора Філолай зробив перший письмовий виклад піфагорійських ідей, які грунтувалися передусім на "філософії чисел".
Піфагор ототожнював поняття "гармонія", "досконалість" і "краса", а основою гармонії вважав число. Гармонію чисел піфагорійці шукали навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася почуттєва природа цього мистецтва, його зв'язок з чуттям слуху. Не можна погоджуватися з визначенням музики як "мистецтва мистецтв", але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфагор багато зробив для розробки проблем музичного виховання, специфіки сприйняття музичного твору. Естетично особливо важливе значення має піфагорійське розуміння музики як носія душевної рівноваги, стимулювання душевного спокою.
Важливе місце у філософських поглядах Піфагора посідає вчення про безсмертя душі і метемпсихоз - можливість душі втілюватися у будь-яке тіло. Згідно з цим ученням для "оживлення", "переселення" душі треба пройти через очищення - катарсис, вищою формою якого є опанування музично-числової структури Космосу. Піфагорійці виробили поняття "тетрактид" - сума перших чотирьох чисел 1+2+3+4= 10, яка включає основні музичні інтервали: октаву (2 : 1), квінту (3 : 2) і кварту (4 : 3).
Ідеї Піфагора мали значний вплив на митців того часу. Вони намагалися творчо використовувати його філософсько-естетичні по-ложення для більш глибокого опанування художніх можливостей кон-кретних видів мистецтв: музики, поезії, скульптури.
КСЕНОФАН
(бл. 570 - після 478 до н. е.) народився у місті Колофон. Відомо, що він прожив понад 90 років. У роки перської навали залишив рідне місто і мандрував містами Еллади та Великої Греції. Поетична творчість Ксенофана була багатоманітною. Він писав елегії, ямби, поеми. Окремими творами поета захоплювався О. С. Пушкін. Особливою популярністю користувалися епіграми Ксенофана, в яких він висміював недоліки людей: пияцтво, зажерливість, нещирість.
Значний інтерес викликає творчість засновника елейської філо-софської школи Ксенофана. Він був мандрівним поетом, і його філософські ідеї мали естетичний характер. Свідченням цього є перед-усім віршована форма викладу матеріалу:філософські твори є водно-час зразком поезії VI ст. до н. е. При цьому Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини. Він вважав, що почуття формують лише "приблизну" думку, і "ми будемо помилятися, якщо орієнтуватимемося лише на неї". Це переконання сприяло утверджен-ню ролі й значення розумового ставлення до дійсності, спростовувало довіру до міфології як пануючої у ті часи форми світобачення.
Ксенофан розглядав давньогрецькі міфи як своєрідну форму кри-тики богів, адже боги наділялися усіма тими недоліками, які засуджу-валися людьми: хтивістю, марнославством, облудливістю, пияцтвом тощо. Поезія Ксенофана позбавлена містики, висміює лицемірство, забобонність. Ксенофан негативно ставився до поетів, які прославляли міфічних героїв і нехтували життям звичайної людини. Він був пере-конаний, що "не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кентаврів - вигадки минулих часів", а треба возвеличувати тих, хто "виявляє па-м'ять та постійність щодо доброчесності".
Творча спадщина Ксенофана - це, по-перше, приклад плідної взаємодії теорії і практики, які доповнювали одна одну і допомагали
ЕМПЕДОКЛ
(бл. 490 - бл. 430 до н. е.) народився у місті Акрагант, розташованому поряд з містом Сіракузи - найбільшим портом Сицилії. Молодість Емпедокла збіглася з розквітом рідного міста, політичне, економічне і культурне значення якого зростало внаслідок занепаду східних районів Стародавньої Греції, які потерпали від греко-перських воєн. Емпедокл був відомий як філософ, політичний діяч, поет, оратор, лікар, засновник італійської медичної школи. Морально-психологічний вплив Емпедокла на сучасників
Loading...

 
 

Цікаве