WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетичні проблеми просвітництва - Реферат

Естетичні проблеми просвітництва - Реферат


Реферат на тему:
Естетичні проблеми просвітництва
Естетику періоду Просвітництва слід розглядати як складову частину нової культурно-історичної доби в Європі, визначальним мо-ментом якої була безмежна віра у перетворюючі можливості науки. освіти.
Теоретичні пошуки О. Баумгартена збігаються з розвитком ес-тетики Просвітництва, що виникає як відображення антифеодального руху в країнах Європи. У цю епоху докладаються значні зусилля для поширення знань серед усіх верств суспільства. Освіті належить про-відна роль у прогресивному русі людства до загального добра і спра-ведливості. Ідеї Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке заверши-лося Великою французькою революцією 1789-1794 рр.
ВОЛЬТЕР
(1694-1778,
справжнє ім'я Франсуа Марі Аруе) - письменник, філософ, публіцист. Автор праць "Роздуми про трагедію" (1730), "Храм смаку" (1733), "Коментарі до Корнеля" (1764) та ін.
Провідною ідеєю Просвітництва є розум, який опановує природу, адже вона "побудована розумно" й може бути пізнана раціональним шляхом. Особливого значення у цей період набуває поняття "гармоніям, котре розглядається (разом з розумом) як основа Всесвіту. Діячі Просвітництва боролися за утвердження "царства розуму", що грунтуватиметься на "природній рівності" людей. Через морально-політичне виховання вони мріяли пом'якшити природжений егоїзм людей, зробити людину громадянином. Змістовим центром моралі, філософії, мистецтва, навіть релігії у її модифікованому варіанті стала проблема людської особистості. І не дивно, адже увесь комплекс соціальних умов сприяв формуванню більш діяльної, самостійної та ініціативної особи.
Естетика французького Просвітництва пов'язана передусім з тео-ретичними розробками Вольтера, який начебто належав двом епохам:
класицизму й Просвітництву. Він поділяв правила класицизму щодо канону, спираючись на який треба "будувати" художні твори. Водночас Вольтер визнавав відносність художніх смаків, їх плинність. Взагалі категорія "слідку" посідає особливе місце в поглядах Вольтера і синтезує інші категорії та поняття естетики. Саме спираючись на смак, філософ намагається виявити природу прекрасного. Красу та її вищий вияв - прекрасне - слід шукати у природності й звичайності (простоті). У свою чергу, естетичний смак визначається Вольтером як "співчутливість до прекрасного".
Важливе місце в естетичній спадщині Вольтера посідає проблема трагічного, аналіз якої філософ органічно поєднує з літературно-кри-
тичним розглядом творчості славетного англійського драматурга Уїлья-ма Шекспіра.
Творчості Вольтера властива модернізація жанрових обмежень трагедії. Він усе ще продовжує використовувати форму класицистичної трагедії, проте сміливо насичує свої твори антидворянськими ідеями, закликаючи до моральної рівності людей. Аналізуючи твори Шекспіра, Вольтер визнає, що це яскравий, самобутній талант, і водночас звину-вачує драматурга у відсутності "високого смаку", у руйнуванні канону. Певна суперечливість поглядів Вольтера відчутна і в його власних трагічних творах. Вольтер є автором трагедій "Брут" і "Магомет", у яких пропагує гуманність, засуджує тиранію, визнає антиморальними будь-які вияви фанатизму. Проте усі ці принципово нові концептуальні засади він "вкладав" у стару, класицистичну форму.
Слід наголосити на одному з аспектів поглядів Вольтера, що вплинув на подальший розвиток усієї естетики Просвітництва. Це постановка і розробка проблеми естетичного виховання. Значну роль у процесі становлення естетичних уявлень, естетичного смаку відіграва-ло, на думку діячів Просвітництва, мистецтво, яке в XVIII ст. розви-валося в умовах різних типів художнього мислення:
Можна стверджувати, що надзвичайно високий рівень розвитку європейського мистецтва цього періоду багато в чому завдячує тісним контактам з філософією, представники якої, у свою чергу, виступали і як теоретики, і як практики мистецтва.
ДЕНІ ДІДРО (1713-1784) - не лише широко відомий естетик, автор таких робіт, як "Трактат про прекрасне" (1751), "Про драматичну поезію" (1771), "Парадокс про актора" (1773-1778), а й фахівець у царині образотворчого мистецтва. Він уважно стежив за розвитком мистецтва. Його "Салони" були блискучими оглядами паризьких виставок з 1759 до 1781 р. Саме в цих оглядах-есе фор-мувалися шляхи подальшого розвитку мистецтва, обґрунтовувалась хибність класицистичних міфологічних сюжетів, штучність, театраль-ність композицій. Дені Дідро намагався максимально використовувати можливості художньої критики для утвердження прогресивніших, на його думку, художньо-творчих орієнтацій, зокрема французьких живописців Жана Батіста Сімеона Шардена і Жана Батіста Грьоза.
Важливе місце в історії європейської естетики посідає доба німецького Просвітництва. Тут слід звернути .увагу на теоретичну дія-льність відомого німецького мистецтвознавця ИОГАННА ИОАХІ-МА ВІНКЕЛЬМАНА (1717-1768), який намагався пробудити у своїх сучасників інтерес до класичного мистецтва. На сторінках фундаментального дослідження "Історія стародавнього мистецтва" (1764) Вінкельман не лише розглянув і систематизував історію античного мистецтва, а й на прикладі аналізу чотирьох рівнів розвитку античного мистецтва - архаїчного, піднесеного, прекрасного та еклек-тичного - намагався визначити специфіку конкретних видів мистецтва, зосередивши увагу на скульптурі.
Саме відштовхуючись від позиції Вінкельмана, полемізуючи з ним, німецький філософ-естетик XVIII ст. ГОТГОЛЬД ЕФРАІМ ЛЕССІНГ (1729-1781) зміг досягти тієї вершини в дослідженні видової специфіки мистецтва, що характерна для його трактату "-Даоко-он. Про межі живопису і поезії" (1766). Лессінг не поділяв ідеї поєднання внутрішньої пристрасті із зовнішнім спокоєм, на якій грунтуються естетичні засади мистецтва, запропоновані Вінкельманом. Учений вбачав у такій орієнтації повернення до етики давньогрецького стоїцизму й "примирення із стражданням".
У зазначеній праці Лессінг рішуче виступає проти основних естетичних принципів класицизму та академізму - канонізації вже апробованих художніх прийомів. Теорія Лессінга мала випереджаючий характер, адже для значної частини європейських країн 60-70-ті роки XVIII ст. - це ще період наближення до класицизму, вади якого визначені ним теоретично.
Проблема видової специфіки мистецтва закладена Лессінгом у саму назву праці. Він відокремлює скульптуру й живопис від поезії. Якщо, за твердженням Лессінга, живопис ідеалізує дійсність, то поезія більш реалістична. Вона глибше розкриває боріння пристрастей у людській душі, індивідуалізує почуття. Віддаючи перевагу Шекспі-рові, Лессінг відстоює реалістичну традицію в мистецтві.
Наведені приклади не вичерпують творчого потенціалу естетики Просвітництва. Поряд з переліченими діячами теоретичні проблеми естетики різних країн Європи активно досліджували: у Франції - Шатобріан, Віньї, Кастіль-Блаз, Кузен; в Англії - Томас Кар-лейль, Джон Раскін; в Італії - Джакомо Леопардіта ін.
Отже, введення Баумгартеном терміна "естетика", фіксація певної галузі наукових знань спиралися на значний історико-теоретичний досвід і закріплювали за естетикою як її предмет - закономірності чуттєвого пізнання і художньої творчості.
ЛІТЕРАТУРА
Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстетика. - М., 1985.
Міфи Давньої Греції. - К., 1980. Мифологический словарь. - М., 1985.
Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. - К., 1989.
Словник античної міфології. - К., 1985.
Фрагменты ранних греческих философов. - М.,
1989. - С. 5-17.
Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний
аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. - К.,
1992. - № 35.
Эстетический смысл "золотого сечения" // Филос.
науки. - 1983. - № 3.
Ярхо В. Н. Новый папирусный фрагмент Эсхила //
Античная культура и современная наука. - М., 1985.
Loading...

 
 

Цікаве