WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етика спілкування: загальний огляд проблеми - Реферат

Етика спілкування: загальний огляд проблеми - Реферат

треба довести до певної кондиції, "сформувати" відповідно до того або іншого ідеалу. На противагу до цього гуманістична педагогіка XX ст. від Я. Корчака до В. О. Су-хомлинського обстоює ставлення до того, на кого спря-мовані зусилля вихователя, саме як до суб'єкта, якому потрібно допомогти "розкритися", знайти власний шлях у житті - звичайно ж, у всеозброєнні загальнолюдських знань і досвіду. "Виховання, що спонукає до самовиховання, - це і є, за моїм глибоким переконанням, справжнє виховання"5, - так формулював свою принципову педагогічну позицію В. О. Сухомлинський. Але ж таке "справжнє виховання" немислиме поза повноцінним, взаємозобов'язуючим спілкуванням між дорослим і дитиною, учителем і учнем, - спілкуванням, сповненим поваги й любові до того, хто розпочинає свій життєвий шлях.
Такими є деякі суттєві аспекти тієї загальної парадигми спілкування, всеохоплюючий характер якої дедалі глибше усвідомлює сучасна людина.
Однак придивимося ближче до самого поняття спілкування як сфери реалізації людської моральності.
Досі ми вживали як синоніми вирази "спілкування", "комунікація", "діалог". Проте між ними існують певні відмінності, істотні з точки зору морально-етичного змісту даних понять.
Щодо співвідношення комунікації й спілкування, то перша відмінність між ними, як зазначає дослідникцього питання М. С. Каган, полягає в тому, що коли комунікація у вузькому розумінні слова є суто інформаційним процесом, тобто передан-ням тих чи тих повідомлень, спілкування як таке здатне набувати й практично-матеріального, й духовно-інформаційного, й практично-духовного, а насамперед - цілісно-людського характеру. Друга відмінність пов'язана з першою: як передання певних повідомлень комунікація в принципі має однонаправлений характер і не передбачає саме суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Вона може означати інформаційний зв'язок суб'єкта-передавача з будь-ким - людиною, твариною, машиною, хто є приймачем певного повідомлення, здатним його прийняти, декодувати, належним чином засвоїти й діяти відповідно до нього, тобто безпосередньо постає саме як об'єкт даного інформаційного впливу. Звичайно, комунікацію можна розуміти й ширше, по суті, ототожнюючи її зі спілкуванням, проте зазначена тенденція до об'єктивації суб'єкта і в цьому випадку зрештою дається взнаки.
На відміну від цього, спілкування як таке характеризується, як було сказано, власне суб'єкт-суб'єктною спрямованістю. Інформація тут не просто передається, а циркулює між партнерами, метою яких є пошук певної спільної позиції, спільної системи цінностей. Якщо комунікаційне повідомлення є принципово імперсональним, зверненням до будь-якого адресата, що перебуває в певній ситуації, відповідає певним вимогам тощо, - в справжньому спілкуванні кожен з його учасників звертається до свого партнера саме як до даного суб'єкта - єдиного й неповторного співбесідника. Завдяки всім цим своїм ознакам саме спілкування (а не птосто комунікація) здатне поєднувати людей у реальну спільноту .
У плані вказаної відмінності діалог, безперечно, ближчий до спілкування і є, власне, його істотним різновидом. Проте зводити феномен спілкування лише до діалогу теж неправомірно: діа-лог - розподіл лотосів, смислів, розумових позицій, котрі цілком можуть співіснувати і взаємовідображуватися у свідомості одного й того ж суб'єкта (явище "внутрішнього діалогу", що супроводжує будь-який серйозний людський роздум). Тим часом потреба людини в спілкуванні - це насамперед потреба в живому цілісному контакті з іншим реально існуючим Я; сенс зустрічі двох Я, двох неповторних суб'єктивностей виходить далеко за межі діалогу як такого (що, звичайно, зовсім не применшує власне значення людської бесіди, дискусії, "інтелектуального бенкету", як Іменували діалог іще здавна).
Таким чином, далеко не будь-яка комунікація і не будь-який діалог являють собою власне спілкування;
своєю чергою, щонайтісніше спілкування може й не бути ні комунікацією в точному значенні цього терміна (тобто переданням певних повідомлень), ані діалогом (зустріччю різних лотосів - смислів). Усім відомий, зокрема, феномен мовчазного "спілкування без слів", яке не є ні діалогом, ні комунікацією і при тому може бути як завгодно змістовним і морально насиченим саме по собі.
І в деяких інших відношеннях реальний обсяг поняття "спілкування" виявляється більшим, ніж його уявляли за традицією. Так, життєвий досвід переконує, що людина спілкується - саме спілкується! - не тільки з подібними до себе людськими істотами, а й,
скажімо, з представниками світу природи, що, зрештою, завойовують в її очах право на власну гідність, з релігійними святинями, пам'ятками історії й культури. Знаменно, що чим ширшими стають обрії такого спілкування, тим більшою виявляється і сфера морального осмислення й оцінки людської активності.
Ще одна галузь спілкування привертає нині до себе зростаючу увагу - галузь безпосередньо тілесних контактів між людьми. Досі у "високій" європейській традиції чітко фіксувалися ("тематизувалися", якщо вжити відповідний філософський термін) насамперед ті різновади спілкування, котрі мали виразне предметне чи знакове закріплення, - спілкування вербальне, взагалі текстове, діяльно-практичне та ін. Але ж, як уже зазначалося вище (див. лекцію 8), кожному з нас від перших до останніх миттєвостей життя потрібне й просте безсловесне людське тепло, відчуття прямого тілесного контакту з іншим Я. Роль подібних контактів у формуванні повноцінної людської особистості є величезною.
Як свідчать обставини сьогоднішнього життя, нині на часі повернення до всього комплексу моральних і загальнокультурних проблем, пов'язаних з даною формою людського спілкування, тим більше що начала брутальності й жорстокості, які позначають занепад розглядуваної сфери людських стосунків, набувають дедалі більшого розмаху в нинішньому світі.
Звичайно, в різноманітності форм і проявів людського спілкування далеко не все є однаково принциповим з точки зору етики. Зокрема, вона зовсім не наполягає на тому, щоб людина неодмінно була, як то кажуть, комунікативною, компанійською. За своєю психічною конституцією люди поділяються на екстравертів і інтровертів; характер та інтенсивність спілку-вання у представників зазначених груп якісно різні, з чим жодна етична система нічого вдіяти не може, навіть якби й ставила собі це за мету.
Те, що в даній галузі справді має принципове значення для етики, можна, по суті, звести до двох пунктів: доброчесність у спілкуванні - і спілкування як доброчесність. По-перше, важливо, щоб у будь-якому людському
Loading...

 
 

Цікаве