WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етика спілкування: загальний огляд проблеми - Реферат

Етика спілкування: загальний огляд проблеми - Реферат

усвідомлюється нею; концептуальне опорядження, потрібне для усвідомлення цього досвіду, й надає нашому сучасникові вчення К. Яспера.
Оскільки спілкування передбачає мову, огляд підходів до нього у філософії XX ст. неодмінно має торкнутися сучасної філософії мови, що є чи не найпотужнішим чинником згаданого "комунікативного повороту". Являючи собою надзвичайно широку й різноманітну галузь досліджень на межі власне філософії, логіки та лінгвістики, філософія мови загалом має на меті як філософське осмислення мови й мовлення, так і використання певних закономірностей останніх для прояснення низки традиційних філософських проблем. Серед найвідоміших представників філософії мови - Б. Рассел (1872-1970), Дж. Остін (1911-1960), Н. Хомський (народ. 1928) та ін.
Нарешті, важливо, що й у межах самої етики людське спілкування, комунікація постає останнім часом не лише яктема спеціального розгляду, а й як методологічна парадигма дослідження щонайширшого спектра проблем. Назвемо в цьому зв'язку ім'я К.-0. Апеля (народ. 1922) - сучасного німецького філософа, який прагне обгрунтувати етику, виходячи з комунікативної трансформації філософії загалом. В основу всього комплексу етичних імперативів Апель покладає принцип "ідеальної комунікативної спільноти" як контролюючої
інстанції, що має забезпечити умови згоди й осмисле-ності при обговоренні і прийнятті будь-яких моральних норм. "Чини так, ніби ти є членом ідеальної комунікативної спільноти", - так формулює узагальнений імператив комунікативної етики Апеля А. Піпер. (Сам Апель, як ми вже бачили в лекції 7, вдається до дещо складнішого формулювання, яке пов'язує здійснення ідеальної комунікативної спільноти з виживанням спільноти реальної.) Надзвичайно істотно, що й за самою формою обгрунтування своїх нормативів комунікативна етика передбачає не дедукцію з якогось "єдино правильного" положення, істинність якого засвідчує монологічний розум, а процедуру спілкування - обговорення, дискурсу, всі учасники якого рівноправні й вільні від жодного примусу - крім, як зауважує Ю. Габермас, "невимушеного примусу кращого аргументу"4. Подібні способи обгрунтування, засновані на дискурсивній раціональності в сучасному розумінні цього терміна, тобто на раціональності невимушеного обговорення - дискурсу, дедалі ширше запроваджуються, до речі, в найрізноманітніших галузях сучасного наукового, культурного й ділового життя.
Все перелічене не є якимось випадковим набором імен, концепцій, течій - по суті, це лише деякі з аспектів осмислення масштабної, ще не звіданої оста-точно реальності процесів спілкування, реальності, невідворотну присутність і значення якої дедалі ясніше усвідомлює сучасна людина. Результати цього усвідомлення і знаходять свій відбиток у тих фактах розвитку філософії, соціології, етики (можна було б ще додати - психології, педагогіки, естетики та ін.), що з них деякі були наведені вище. При цьому за кожною з пойменованих гуманітарних дисциплін стоять відповідні галузі культури в цілому - соціальні стосунки, мораль, освіта, виховання, мистецтво тощо, - які вже практично стикаються з проблемами й вимогами сучасного спілкування і безпосередньо на собі відчувають їх трансформуючий вплив. Таким чином, ми маємо підстави говорити про своєрідний "комунікативний поворот" не лише у філософії XX ст., а й у людській культурі загалом, - поворот, котрий, як ми бачили, спонукає до поглиблення уявлень про людинотворчу роль спілкування в найрізноманітніших її проявах.
Причини повороту, про який ідеться, не треба далеко шукати. Зростаюча соціальна мобільність, динамізм
нинішнього життя різко збільшують кількість і якісний спектр міжлюдських контактів: незалежно від власної волі ми дедалі частіше стрічаємося з різноманітними людьми, представниками різних соціальних прошарків, освітніх та професійних груп, різних націй, конфесій, культур, політичних та духовних орієнтацій. Бурхливий ритм сучасної цивілізації, супроводжуваний небаченим розвитком інформаційних засобів, значно наближує одне до одного віддалені раніше країни, народи, культури, материки, породжуючи своєрідний феномен "мультикультуралізму", - а часом веде й до прямих зіткнень між ними, приклади чого теж загальновідомі. Так само мимоволі наш сучасник здебільшого застає себе в ситуації сутнісного спілкування зі світом природи: з одного боку, в такому спілкуванні він знаходить конче потрібну йому розраду, з іншого - відкриває в природному довкіллі не тільки предмет насолоди або простір для вільного виявлення власних сил, але сукупність своєрідних суб'єкгивностей, що звертаються до сумління й відповідальності людини, вимагають від неї розуміння і співчуття.
Культура колишнього СРСР також не лишилася осторонь зазначеного комунікативного повороту, хоча сприйняла його в специфічних формах. Таким чином, якщо в 50-60-х роках місце горезвісної сталінської ідеї "людини-гвинтика" в нас поволі заступає уявлення про людину як насамперед суб'єкта практичної діяльності - уявлення, що спиралося переважно на праці молодого Маркса, -то, починаючи з ранніх 70-х, не без впливу текстів М. М. Бахтіна і О. О. Ухгомського, що саме тоді починають друкуватися, діяльнісну концепцію людини так само поступово, але неухильно починає витісняти концепція комунікативна. Теж спочатку спираючися на Маркса, дана концепція висувала на передній план уже його аналіз соціальних відносин як об'єктивованих форм спілкування; втім, досить швидко вона вийшла за межі ортодоксального марксизму. Працюючи в цьому ідейному річищі, філософ Г. С. Батищев, наукознавець В. С. Біблер, психолог Л. В. Буєва, історик культури Ренесансу Л. М. Баткін, а слідом за ними дедалі більше їхніх колег та однодумців переконливо розкривають фундаментальну роль спілкування у становленні людини - як у сутнісному плані, так і в плані конкретно-особистісному, а також культурно-історичному (показовим у цьому відношенні є, наприклад, визначення Л. М. Баткіним Ренесансу як "культури спілкування культур"). Згодом парадигми спілкування починають застосовуватися в естетичному дослідженні (при вивченні відносин митця і реципієнта, митця і світу, людини і твору мистецтва та ін.), завойовують помітне місце і в інших галузях гуманітарного пізнання.
Особливо слід підкреслити значення комунікативних засад у такій основоположній з етичного погляду галузі, як педагогіка. І в традиційній європейській педагогіці XIX - початку XX ст., і, ще більшою мірою, в офіційній радянській педагогіці в цілому домінував погляд на дитину або учня передусім як на об'єкт цілеспрямованих впливів, об'єкт, що його
Loading...

 
 

Цікаве