WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етика спілкування: загальний огляд проблеми - Реферат

Етика спілкування: загальний огляд проблеми - Реферат

формування її духовного світу. Крім Маркса, значення цих стосунків розкривали і стверджували такі провідні філософи й соціологи XIX-XX ст. як Ф. Тенніс (1855-1936), Е. Дюркгейм (1858-1917), Дж. Г. Мід (1863-1931), К. Мангейм (1893-1947) та ін. Завдяки відомим особливостям марксистської ідеології, що панувала в СРСР, ці визначальні для будь-якого індивідуального життя соціальні й міжлюдські стосунки в нас звикли розуміти вкрайзнеособлено, як щось суто матеріально-економічне, ба навіть господарче (так званий економічний матеріалізм). Проте не слід забувати, що вже сам Маркс, особливо в ранніх своїх працях, для позначення фундаментальних відносин, які детермінують спосіб життя людських індивідів, вживає термін "спілкування" (нім. УегкеЬг). В інших філософських і соціологічних концепціях останніх століть, незалежно від ступеня їх віддаленості від марксизму, можна знайти як речовистсько-об'єктивуюче, однобічно економічне тлумачення даних відносин (інколи не менш віддалене від реальних живих індивідів і їх екзистенційного досвіду, ніж в "ортодоксальних" марксистів) - так і глибоке розкриття їхнього морально-гуманістичного змісту.
Виходячи з нагромадженого на сьогодні матеріалу досліджень та їхнього теоретичного узагальнення, можемо говорити про фундаментальне значення процесів спілкування (включаючи їхні форми й організацію) для всього розвитку людської цивілізації й культури, так само як для кожної окремої особистості. І нині неможливо ігнорувати глибокі висновки Маркса, що сто-суються матеріально-практичних підвалин спілкування та його загальноцивілізаційного впливу. Разом з тим у сучасній науці доводять свою актуальність думки Дж. Г. Міда про роль засвоєних міжіндивідуальних взаємодій (інтеракцій) у конституюванні людського Я;
К. Мангейма та його послідовників - про спілкування як детермінуючий чинник пізнавальних процесів (так звана соціологія пізнання) та ін. Відомому радянському психологові Л. С. Виготському (1896-1934) належать важливі узагальнення щодо впливу реального спілкування на розвиток внутрішньої мови, а відтак - мислення і свідомості людського суб'єкта ("Мислення і мова", 1934). Широке визнання дістала й ідея М. Бахтіна про культуру загалом як про феномен, здатний існувати лише на межі між різними суб'єктами, в просторі актуального діалогу й спілкування між ними;
на терені сучасної семіотики (загальної теорії знакових систем) цю ідею конкретизував, зокрема, тартуський дослідник Ю. М. Лотман (1922-1993), на думку якого, культура, подібно до свідомості самої людини, є таким семіотичним механізмом, що передбачає актуальну присутність у ньому принаймні двох різних мов, котрі взаємно інтерпретують одна одну, породжуючи тим самим усе нові комплекси значень і відкриваючи простір для творчості.
Наведений перелік підходів, що розкривають різні аспекти багатомірної стимулюючої ролі спілкування в житті людської особистості й культури загалом, легко можна було б продовжити. Не випадково у XX ст., коли зазначена роль спілкування виявилася належним чином усвідомленою на рівні власне філософських узагальнень, у філософії відбувається справжній комунікативний поворот - поворот від позиції єдиного самодостатнього (або "монологічного" - див. наступний розділ) суб'єкта до прийняття принципів діалогу, інтер-суб'єктивності як керівних засад осмислення людського буття і діяльності.
Втім, сутність такого повороту ще в першій половині XIX ст. провістив видатний представник філософського антропологізму Л. Фейєрбах (1804-1872). Як стверджував Фейєрбах, спростовуючи канони тодішнього ідеалізму, що не знав "чуттєво даного Ти", - "людська сутність є наявною тільки в спілкуванні, в єдності людини з людиною". Саме ця єдність, що "спирається лише на реальність відмінності між Я і Ти", і є, на думку німецького мислителя, "щонайвищою й останньою засадою філософії"1. Оскільки ж найбільш показовим проявом цієї єдності Я і Ти через відмінність між ними є любов, - філософія Фейєрбаха переростає часом у справжній панегірик цьому високому почуттю. "Де нема любові, - зазначає філософ у праці "Основні положення філософії майбутнього", - там немає й істини. Тільки той становить собою дещо, хто щось любить. Бути нічим і нічого не любити - те ж саме. Чим більше буття в людині, тим більше вона любить, і навпаки"2.
Маркс, як ми вже бачили, значною мірою позбавив свою теорію суспільних відносин цього високого людинотворчого пафосу. Натомість він надає ідеї спілкування конкретної методологічної форми, яка робить її придатною для використання в аналізі соціально-історичних процесів. Не в останню чергу саме завдяки цьому в післямарксівські часи дана ідея справ-ляла дедалі зростаючий вплив на європейську соціологічну думку, аж поки не стала її аксіоматичним здобутком.
У філософії ж XX ст. до ідей, висловлених Фейєрба-хом, повертаються, аби розвинути їх на новій основі, чимало яскравих мислителів. Насамперед у цьому зв'язку варто згадати М. Бубера - єврейського релігійного філософа, який, спираючися на принцип "Я - Ти-зв'язку" (пор. з Фейєрбахом), осмислює буття людини як нескінченний діалог людського Я з Богом ("абсолютним Ти"), світом і наявними у світі іншими, емпіричними Ти. Як філософ, Бубер належав до німецької, ширше - західноєвропейської духовної традиції, його ідеї визрівали в тісному міжнаціональному й міжкультурному спілкуванні з відомими представниками європейської культурної еліти 10-30-х років. Що ж до слов'янського регіону, то тут подібні за своєю принциповою суттю ідеї розвиває, зокрема, М. М. Бахтін (1895-1975); його концепція діалогу як універсального принципу творчості знайшла втілення в низці блискучих літературознавчих праць ("Проблеми творчості Достоєвського", 1929 та ін.), завдяки чому здобула широку популярність, ставши однією з найбільш визначних і впливових у сучасній гуманістиці.
Свій внесок у становлення філософії спілкування, або комунікативної філософії, роблять і інші визначні мислителі XX ст. Серед німецьких екзистенціалістів, зокрема, цікавою у цьому відношенні є постать К. Ясперса, який висуває, як центральне у своєму розумінні людини, поняття "комунікації". Протиставляючи "екзистенційну комунікацію" повсякденному спілкуванню, Ясперс розглядає її як співвідношення неповторних екзистенцій, як глибоко інтимне й особистісне співбуття в істині, за допомогою якого дістає втілення людська автентичність . Варто додати, що досвід розбіжності (інколи нездоланної) між повсякденним, поверховим і глибинним екзистенційним спілкуванням добре знайомий сучасній людині, хоча й не завжди достатньо
Loading...

 
 

Цікаве