WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральні проблеми людської діяльності вчинок як першоелемент моральної діяльності - Реферат

Моральні проблеми людської діяльності вчинок як першоелемент моральної діяльності - Реферат

погляду етики?
Деяких аспектів цього питання ми вже торкалися вище (див. лекції 1, 6, 8). Справді, в історії європейської й світової цивілізації мав місце період (почасти він не закінчився донині), коли діяльність, практика усвідомлювалися як самодостатні цінності, що визначають зміст і напрям цілісного людського буття. Яскравого літературного і мисленнєвого втілення цей культ діяльнісного світовідношення набуває на початку XIX ст., коли ге-тевський доктор Фауст виголошує своє "Була в почині Дія!"
(знаменно, до речі, що О. Шпенглер охрестив усю західноєвропейську культуру "фаустівською"), філософ Й. Г. Фіхте висуває "ділодію" (ТпаІЬап(Ціт§) як "абсолютно-перше, цілковито безумовне основоположення усього людського знання", обґрунтовує тезу про те, що "усяка реальність дієва, і все дієве є реальність" . Проходять роки - і Гегель на базі принципу діяльності вибудовує концепцію культурно-історичного розвитку, молодогегельянці, зокрема А. Цешковський (1814-1894) та інші, закладають основи "філософії практики", К. Маркс розробляє останню як всеохоп-лююче соціально-історичне вчення...
Втім, ще задовго до всього цього, принаймні з епохи Реформації, в Європі складаються глибинні передумови даного типу світовідношення. Розвиток ремесла й торгівлі, інтенсифікація процесів спілкування, зростання динамізму суспільного життя в різноманітних його проявах дедалі частіше вимагали від індивіда прийняття самостійних рішень, дедалі більшою мірою примушували його зосереджуватися на процесі власного цілепокладання. Духовною подією, яка вможливила кристалізацію подібних тенденцій життя у цілісне світовідношення, ба навіть цілісний тип культури, став реформа-ційний рух, що запровадив нетрадиційну систему морально-світоглядних цінностей. Історії формування цієї специфічної системи поглядів на людину і світ відомий німецький соціолог і філософ М. Вебер присвятив своє вже згадуване нами дослідження "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904-1905) та інші праці. Як показано Вебером, уже в старозаповітних витоках іудаїзму й християнства, на відміну відінших релігій, формується уявлення про посланницгво людини Господом у світ задля його поліпшення - звідси імператив активної й раціональної діяльності в найрізноманітніших сферах життя - господарській, політичній, культурній та ін. Не пристосування до світу й не втеча від нього, а активне сприяння його радикальному поліпшенню - саме цей мотив, котрий надихав свого часу ще старозаповітних пророків, згодом підхоплює, за Вебером, і протестантська етика - підхоплює, абсо-лютизуючи й гранично загострюючи його.
Разом з тим у протестантизмі дане уявлення набуває цілком своєрідного духовно-практичного контексту. Ми вже бачили, що ініціатор Реформації М. Лютер наполягав на принципі "спасіння вірою" (§о1а ййе). Проте "чисто внутрішня духовна настроєність", що безпосередньо випливала з цього (до речі, релігійна позиція самого Лютера), не могла залишитися тут останнім словом. Адже саме наголос на внутрішньому феномені віри позбавляв сенсу церковні таїнства, "добрі справи" в тому специфічному розумінні, в якому їх проповідували католики, взагалі будь-які "магічні засоби спасіння"; таким чином, як зазначає Вебер, наближався до свого завершення "великий історико-релігійний процес розчаклування світу"13. Однак у "роз-чаклованому", цілком демістифікованому світі, де вже нічого не важили жодні особливі обряди чи таїнства, засвідчити людині її обраність Богом, підтримати її віру в спасіння душі могло, по суті, тільки одне: сама її повсякденна, цілком "поцейбічна", позбавлена будь-яких натяків на особливе містичне значення цілепокла-даюча діяльність, насамперед діяльність суто професійна. "Спілкування Бога з його обранцями" мислилося "лише таким чином, що Бог діє... в них, ...що їх діяльність має своє джерело у вірі, яка дана їм милістю Божою, а ця віра, у свою чергу, засвідчує своє божественне походження характером тієї діяльності, у якій вона втілюється"14. Тож якщо сам Лютер усе ж репрезентував "містично-чуттєвий", заглиблений у внутрішнє життя душі тип релігійності, то вже кальвіністи*, що роблять, сказати б, наступний світоглядний крок у про-тестантському русі, висувають на передній план принцип "аскетичної діяльності", точніше, діяльності, що постає як своєрідна світська аскеза. Про послідовність і внутрішню жорстокість цього протестантського активізму можна судити хоча з того, що й сама християнська любов до ближнього, як зазначає М. Вебер, набирає в кальвіністів та їхніх ідейних наступників "своєрідного об'єктивно-безособового характеру, оскільки її розуміють як діяльність по раціональному впорядкуванню соціального космосу, що оточує нас"1.
Отже, поцейбічна цілепокладаюча діяльність поступово набуває у протестантів абсолютного значення, постає не тільки як універсальна форма людського світовідношення, але і як його універсальний зміст і мета - єдиний, по суті, повноцінний засіб засвідчення і реалізації особою свого божественного призначення.
* Від.: Ж. Кальвіи (1509-1564) - діяч Реформації, один з послідовників Лютера, що розвинув учення про абсолютну божественну предестинацію людини до спасіння або загибелі - вчення, яке лягло в основу протестантської теології.
Дальша історія показує, однак, як "розчакловуєть-ся" вже й сама людська діяльність, напружений пафос якої поволі втрачає свою божественну санкцію й перетворюється вже на щось цілком самодостатнє і самозам-кнене, - як "діяльність заради діяльності" стає свого роду смисловим центром людського Космосу, що ми й бачимо у гетевського Фауста й у Фіхте, а згодом і в Маркса, можна сказати, просто закоханого в поцейбіч-ність предметне -практичної діяльності людини.
Не будемо тут у черговий раз займатися критикою марксизму. Проте важливо усвідомити, що найфунда-ментальніші недоліки й обмеженості останнього у філософсько-етичному плані пов'язані саме з абсолютизацією діяльнісно-практичного світовідношення. Саме як універсалістська філософія діяльності, марксизм цілком послідовно оголошує практику вищим критерієм пізнання й оцінки людського буття; проте з точки зору етики це означало прогресуючу релятивіза-цію її вимог і заборон аж до цілковитого їх підпорядкування інтересам поточної політики. Й саме як філософія тотальної практики марксизм у своєму застосуванні до конкретних соціальних проблем закономірно вів до апології "революційної боротьби" й насильства.
Сказане важливо мати на увазі, оскільки в сучасній філософії ми нерідко стикаємося з парадоксальними спробами "розвінчати" марксизм, водночас зберігаючи й культивуючи орієнтації на "предметну активність", "практику", "поцейбічність" людського існування, граничним вираженням яких він став. Слід ураховувати,
Loading...

 
 

Цікаве