WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Мораль і звичай - Реферат

Мораль і звичай - Реферат

в цій сфері зовсім не будь-якого людського спілкування, а власне такого, яке зосереджене навколо утвердження або відстоювання певного своєкорисливого групового або індивідуального інтересу. Годі й доводити, що з категорії спілкування самої по собі ми нині жодного "пра-цюючого" визначення політики вже не отримаємо, тим часом сутність останньої набуває повної виразності саме на тому зрізі людського існування, де спілкування й інтерес (inter-esse, тобто "буття поміж", що прагне емпірично здійснити себе в оточенні інших подібних інтересів) постають як взаємовизначальні чинники, - звідси й проблеми влади, її розподілу, представницького характеру політичної поведінки тощо. Там, де закінчуються наявні інтереси людських індивідів і груп, доходить своєї межі й компетенція політики як такої, тим часом як спілкування загалом, і особливо в його етичному окресленні, аж ніяк не обмежується цариною відстоювання інтересу, навпаки, саме поза згаданою цариною і понад нею, підпорядковуючи її собі, набуває найбільш досконалих і змістовних своїх форм - пошуків взаєморозуміння, співчуття, безкорисливої симпатії, "настанови на обличчя Іншого" (О. О. Ухтомський) тощо. Тож екстраполяція "заінтересованого" бачення людських відносин за межі власне політичної сфери (де воно цілком правомірне) часто-густо демонструє не більший ступінь реалістичності, як інколи може здаватися, а приниження реального морального статусу людини загалом. Слід зважати й на інші принципові ознаки "біос політикос", що проблематизують його стосунки з етикою і мораллю незалежно від чистоти намірів того чи іншого конкретного політика. Так, політика за самою своєю суттю є діяльністю репрезентативною, пов'язаною з представництвом інтересів певних груп; через це перед політиком не може раз по раз не виникати альтернатива: чи керуватися йому безпосередньо своїми власними уявленнями про належне і справедливе - чи інтересами групи або партії, які він репрезентує. За
будь-яких обставин в реальному політичному житті ця альтернатива так чи інакше дається взнаки, знову і знову оживлюючи "мораль подвійного стандарту", більш або менш відчутні нюанси єзуїтизму тощо. Таким чином все ж таки недаремно, натякаючи на щирість свого звертання, ми зазначаємо, що говоримо "без політики". Не менш істотно, що політика є сферою маніфестації, соціального декларування певних позицій, тобто сферою демонстраційної поведінки15. З граничною відвертістю своє розуміння зазначеної обставини висловив свого часу Мак'явеллі: "владареві зовсім не обов'язково мати всі... чесноти, але обов'язково треба поводитися так, ніби він їх має"16. Віддаючи Мак'явеллі мак'явеллієве, зважимо все ж на те, що будь-яка політика не може, як ми бачили, обійтися без елементів гри, без своєрідної театральності. Навіть у суто прагматичному плані продемонстрована політиком рішучість щось зробити може виявитися зрештою не менш плідною й ефективною, ніж справді досягнутий результат. Політика без політичного жесту є справою неможливою. Природно, що це створює для морального осмислення "біос політикос" подальші ускладнення. Адже коли я, наприклад, щось у своїй поведінці спеціально акцентую, "оприлюднюю" - щось інше я тим самим неодмінно відсуваю на дальший план, потенційно приховую - аж, можливо, до заперечення самого його існування. І якщо вище ми бачили, як політика спричинюється до нещирості, в даному відношенні вона криє в собі й небезпеку неправди; недаремно здорове суспільство запроваджує пильний контроль за діяльністю своїх політичних лідерів. Очевидно, що наведені риси Сїх кількість можна було б примножити) характеризують не якісь випадкові недоліки, вади політичної культури, що, мовляв, потребують виправлення, а сутнісні особливості останньої, які належить передусім просто брати до увага, оціню-ючи реальну складність практичного залагодження стосунків політики і моралі. Політик -справді не святий, в його житті чимало морального ризику - отож, тим важливіше знаходити достатньо гнучкі, відповідні істо-ричній, соціальній і людській ситуації шляхи реального залучення "біос політикос" до світу етичних цінностей. Подібні пошуки неминуче передбачають зміцнення
засад публічності, розгортання громадського дискурсу як основи морально-етичної легітимації (виправдання, взаконення) політики. Що ж до наших вітчизняних реалій, то вони через занадто відомі причини засвідчують не стільки внутрішні етичні складності, властиві політичній культурі, скільки невисокий стан розвитку останньої, до того ж на тлі несприятливих для такого розвитку зовнішніх умов. Люди, що ми їх маємо визнавати за політиків, сприйнявши відоме гасло "політика - це брудна справа" як своє особисте кредо, часто-густо поводять себе так, немовби моральний закон писаний взагалі не для них. І все ж іншого способу морально оздоровити політику, крім розвитку самої політичної культури, так само як і культури загалом, - у нас немає. Свобода, котру важливо не загубити йне зрадити, зрештою створює потреби, відповіддю на які стає поступове нарощування онтології "нормального" в європейському розумінні політичного життя. Якщо, за М. Шелером, людина - це істота, яка вміє казати "ні", - політик самим своїм існуванням каже "так" світові, в якому діє й живе. Самим своїм нині вже безперечним існуванням наше політичне життя, яке б воно не було, каже "так" нестійким началам вітчизняної демократії, що настійливо потребують підтримки. Будьмо вдячні йому й за це.
Запитання
Якою мірою суспільний розвиток детермінує систему моральних цінностей? Чи існує мораль у первісному суспільстві? Обгрунтуйте Вашу точку зору. Що є спільного в первісного табу із сучасною моральною нормою? В чому головні відмінності між ними? Чим моральна регуляція людської поведінки відрізняється від правової? Чи вважали б Ви за доцільне надати основним вимогам моралі чинності правової норми? Обгрунтуйте свою точку зору. Чи варто залишати людині свободу бути аморальною? Як Ви розумієте вираз "мудрість звичаю"? В чому полягає взаємозв'язок етики й політики згадно з концепцією Арістотеля?
В чому конкретно виявляється протилежність арістотелівського та мак'явеллівського підходу до осмислення стосунків етики і політики? Що, на Вашу думку, може бути альтернативою насильству як засобу реалізації політичної влади? Які суплені особливості політичної сфери є найбільш ризикованими з етичної точки зору? Ваша думка.
Рекомендована література Апель К.-0. Дискурсивна етика: політика і право. К., 1999. 74 с. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. С. 644-706. Дробницкий О. Г. Понятие морали: Историко-кри-тический очерк. М., 1974. С. 228-247, 254-276. Ермоленко А. М. Комунікативна практична філософія. К., 1999. С. 91-180. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року // Права людини в документах ООН. Кн. 1. Амстердам; Київ, 1997. С. 5-10. Кюнг Г. Мировая политика и мировая этика // Культура мира и демократии. Культура мира: Учеб. пособие. М., 1997. С. 114-132. Левінас Е., Касторіадіс К. Політика та етика. К., 1999. 69 с. Нерсесянц В. С. Философия права. М., 1998. С. 7- 112. Рікер П. Навколо політики. К., 1995. 334 с. Соловьев Э. Ю. Прошлое толкует нас. Очерки по истории философии и культуры. М., 1991. С. 167- 184, 403-^31. Тайлор Э. Ј. Первобытная культура. М., 1989. 573 с. Фуллер Л. Л. Мораль права. К., 1999. 232 с. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. М., 1995. 245 с.
Loading...

 
 

Цікаве