WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Виникнення і культура козацтва - Реферат

Виникнення і культура козацтва - Реферат

синтезові перед самобутністю. Саме здатність до синтезу зробила барокко особливо принадним для українців - нації, котра перебувала між православним Сходом та латинізованим Заходом. Барокко не принесло на Україну якихось нових ідей, воно скоріше пропонувало нові прийоми, - такі як парадокс, гіперболізація, алегорія, контраст, - і всі вони допомагали культурній еліті ефективніше окреслити, опрацювати й розвинути старі істини. Багато представників цієї еліти не виявляли зацікавленості місцевим життям чи національною справою. Вони мислили себе насамперед у межах всього православного світу. Це дало деяким українським історикам культури підстави критикувати їх за відсутність національного коріння, за безплідність та ізольованість від життя, що точилося довкола. І все ж барокко принесло на Українукультурний динамізм, прагнення досконалості, спрагу спілкування із Заходом. Спливе багато води, перш ніж культурне життя України знову зануртуе з такою ж силою.
Література й мистецтво. Багато бароккових рис позначилося на творах так званих "перелітних птахів", тобто українців, що навчалися в польських чи західноєвропейських університетах і повернулися до Києва, щоб викладати в Академії. Зважаючи на їхню європейську освіченість, Петро І покликав їх очолити в Росії церковні та освітні установи. Найвидатнішими серед них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та Симеон Полоцький. Але було й багато інших. Між 1700 і 1762 рр. понад 70 українців та білорусів обіймали найвищі церковні посади імперії, тоді як росіяни - лише 47. Хоч більша частина їхньої творчої кар'єри проходила на Півночі, деякі з цих мандрівних уче-них-священиків ще за свого перебування в Києві зробили значний вклад у культуру. Так, викладаючи поетику в Київській академії, Прокопович у 1705 р. написав свою знамениту історичну драму "Володимир", що оспівувала введення християнства на Русі. Присвячена Мазепі та Петру І, п'єса містила яскраво виражені ознаки патріотизму, зокрема у трактуванні Прокоповичем Києва як "другого Єрусалима". Проте ці сантименти не завадили Прокоповичу стати провідним ідеологом реформ Петра І, спрямованих на секуляризацію й централізацію суспільства. Стефан Яворський, ректор Київської академії, який у 1721р. зайняв найвищу в російській церкві посаду, славився елегантними віршами, писаними українською, польською та латинською мовами. Перебуваючи в Росії, він написав "Камінь віри" - красномовний виступ проти протестантизму.
Виходили з Київської академії й письменники іншого гатунку. Це були не священики, не викладачі, а студенти, що згодом стали козацькими хорунжими та писарями. На противагу богословським проблемам, барвистим панегірикам, ученим диспутам, якими захоплювалися їхні вчителі, ці письменники цікавилися насамперед історією рідної землі й писали так звані козацькі літописи. Автором найцікавішого з них був писар Самійло Величко. У передмові до своєї праці цей учений козак запитує: "Ежели может що бити любопитствующему нраву человеческому, кроме телесньїх требований, ласкавий чительнику, так угодное й приятное, яко чтение книжное й ведение прежде бивших деяний й поведений людских?" Потім Величко пояснює, як роки спустошення України збудили в ньому інтерес до минулого своєї землі:
"Видех же к тому, на розних там местцах, много костей человеческих, сухих й нагих, тилко небо покров себе имущих, й рекох во уме - кто суть сия. Тех всех, еже рек, пустих й мертвих насмотревшися, поболех сердцем й душею, яко красная й всякими благами прежде изобиловавшая земля й отчизна наша Украиномалоросийская во область пустине Богом оставленна й населници ея, славние предки наши, безвестнии явишася. Аще же й вопрошах о том многих людей старивших, почто бисть тако, из яких причин й чрез кого опустошися тая земля наша? - то не единогласно отвеще-ваху ми, еден тако, а другий инако; й немощно мне било совершенно з их не единогласних повестей информоватися о падении й запустении оноя тогобочния отчизни нашея".
Інший зразок цього літературного жанру створив Григорій Грабянка. Він називався "Дії запеклої і од початків поляків кривавої небувалої брані Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького з поляками" І мав на меті показати, що "українці є рівні з іншими". Аналізуючи недавнє минуле, як Величі так і Грабянка рішуче підтримують претензії старшИйИ на соціально-економічне та політичне панування на Україні. Скасування Гетьманщини також знайшло відгук у літературі. Зокрема, у 1762 р. Семен Дівович написав довгу полемічну поему під назвою "Розмова Велигоросіїз Малоросією";в якій боронив право України на автономію. У тому ж струмейі писав свої праці Григорій Полетика. Яскраве уявлення про психологію козацької верхівки давали щоденники та записки Мнко- Ханенка, Якова Маркевича та Пилипа Орлика.
Високого рівня досягло у XVIII ст. мистецтво. Українські митці, більшість яких працювали в Росії, уславилися насамперед на музичній ниві. Композитори Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель поклали початок українським та російським традиціям хорової музики. У багатьох їхніх творах яскраво вщчутний вплив українських народних мелодій. Загальне визнання здобули у живопису Дмитро Левицький, в архітектурі - Іван Григорович-Барський. На початку століття завдяки фінансовій підтримці Мазепи в стилі так званого козацького барокко було споруджено ряд церков, що порівняно з західноєвропейськими виглядали більш стриманими й елегантними. Пізніше піднялись такі чудові зразки бароккової архітектури, як Успенська церква в Києво-Печерській лаврі, Андріївська церква в Києві та собор Св. Юра у Львові. Водночас повсюдно поширився народний театр (вертеп) і з'явилося багато мандрівних бандуристів.
***
Наприкінці XVIII ст. закінчилася бурхлива й багатогранна культурна епоха. В результаті завоювань Петра І Росія здобула на Балтійському морі жадане "вікно в Європу", а потреба в животворній ролі України як посередника культурних впливів відпала. Кордони імперії значно обмежили контакти України з Заходом. Тепер плодами безпосереднього виходу в Європу, "європеїзації", інтелектуальним потенціалом України користувалася Росія, завдяки чому вона стала в авангарді культурного розвитку. Водночас ізольована і схильна до традиціоналізму Україна скотилася в трясовину провінціалізму. Після втрати політичної автономії над нею нависла загроза втрати й культурної самобутності.
Література
1. Сергій Трубчанінов "Історія України",-Коломия,1998.
2. Іван Тиктор "Історія українського війська",-Львів, 1936.
3. Орест Субтельний "Історія України",- Київ, "Либідь". 1993.
Loading...

 
 

Цікаве