Друга половина XIX - XX століття. Ситуація, що склалася з проблемою естетичного виховання у другій половині XIX - XX ст., виявилася значно складнішою. Здавалося б, що вже розроблено і вве-дено у науковий обіг поняття "естетичне виховання", існують численні розробки у цьому напрямі, але новий історичний період перевів проб-лему "естетичного виховання" в іншу площину, вимагаючи від дослід-ника враховувати його специфічні особливості. Пояснюють цю ситуа-цію принаймні три причини.
262
Перша причина - це соціально-політичні катаклізми: революції та війни, що не сприяли процесу "естетичного виховання".
Друга причина - пов'язана із стрімким науково-технічним прогресом (НТП) та абсолютною залежністю від нього людини. Щодо цього цікавою, хоча і, безперечно, дискусійною, видається позиція засновника психоаналізу 3. Фрейда - людини, яка модернізувала мислення XX ст. Він вважав, що "якби не було залізниці, що долає відстань, дитина ніколи б не залишала рідного міста, і ми тоді не мали б потреби у телефоні, щоб почути її голос. Якби не було відкрито пароплавне сполучення через океан, то відповідної морської пригоди не здійснив би мій друг, а мені не потрібний би був телеграф, щоб отримати від нього заспокійливе повідомлення".
Водночас на початку XX ст. чітко простежується тенденція збли-ження мистецтва і НТП, що, з одного боку, призводить до виникнення нових художніх течій (футуризм, кубізм), а з іншого - зумовлює появу нового виду мистецтва - кінематографа.
Вивчення логіки розвитку проблеми "естетичного виховання" відкриває можливість прослідкувати ще одну цікаву закономірність, яка безпосередньо пов'язана з феноменом видової специфіки мистецтва. В кожний історичний період функцію естетичного вдосконалення особистості було покладено на конкретні види мистецтва. Так, у добу античності її виконували література і театр; в епоху середньовіччя - архітектура і поезія; Відродження асоціювалося з живописом та скульптурою; Новий час - з музикою та театром. Як бачимо, до XIX-XX ст. у межах видової структури мистецтва функціонує принцип певної гіпертрофії, що не передбачає цілісного естетичного сприйняття світу. Проте поява на перетині двох століть кінематографа (синтетичного виду мистецтва) вирішує цю проблему і стає най-ефективнішим засобом естетичного (чи антиестетичного) виховання в умовах XX ст.
Третя причина, що вплинула на специфіку естетичного вихо-вання у зазначений період, була, як це не парадоксально, пов'язана з яскравим мистецьким рухом. Він стимулював виникнення великої кількості художніх напрямів, що сформувалися у межах двох методо-логічних систем: реалістичної та нереалістичної. Ця проблема вже розглядалась у першому розділі навчального посібника, проте питання естетичного виховання вимагає ще раз звернутися до неї.
Складна, але надзвичайно творчо активна ситуація, в якій опини-лося мистецтво, у другій половині XIX-XX ст. сформувалася не сама по собі. Вона була підготовлена могутнім процесом, що відбу-
263
вався у галузі філософії і зумовив активізацію ірраціоналістичного напряму, представленого Ф. Шеллінгом, А. Шопенгауером, Ф. Ніцше, А. Бергсоном, 3. Фрейдом та ін. Філософія ірраціоналізму мала безпосередній вплив на художні пошуки нереалістичного мистецтва й зумовила процес його елітаризації.
Основи теорії елітарності, закладені Ф. Шеллінгом, у подальшому були розвинені у роботах його послідовників (концепція розподілу на "людей генія" і "людей користі" А. Шопенгауера, ідея "винятковості митця" А. Бергсона та ін.) і зумовили процес нівелювання ідеї "естетичного виховання".
У зв'язку з цим показовими видаються вислови видатних митців XIX-XX ст. Так, "однією з улюблених ідей Дега була ідея про непотрібність робити мистецтво доступним нижчим класам". А метр сюрреалізму С. Далі запропонував своїм сучасникам і залишив май-бутнім поколінням сповідь, що має красномовну назву "Щоденник одного генія". Митець розпочинає його з думки, що за часів Фран-цузької революції виникла "ця дурна ... мода, коли всі ... вважали, ніби генії... - це людські істоти, більш чи менш схожі на всіх інших звичайних смертних". Однак, на нашу думку, і цю, й інші ідеї С. Далі відповідно до її тональності слід сприймати як відверте провокування, зумовлене бажанням геніального художника привернути увагу ауди-торії до свого мистецтва, "нав'язати" їй свою модель світосприйняття, здійснюючи у такий спосіб своєрідний акт естетичного виховання через сюрреалістичне мистецтво.
Цікавою видається і позиція французької письменниці, представ-ниці школи "нового роману" Наталі Саррот (нар. 1902), яка відверто саркастично ставилася до бажання простих смертних інтелектуально удосконалюватися, про що писала: "І таких... було багато - зголоднілих і немилосердних паразитів, п'явок, які... мусолили сторінки Рембо, тягнули сік з Маларме, передавали із рук у руки "Улісса" чи "Нотатки Лауридис Бригге", поганячи їх своїм огидним розумінням". Але пройде час і вже покрита сивиною Н. Саррот, відповідаючи з екрана телебачення на запитання щодо її розуміння проблеми "естетичного виховання", скаже, що їй соромно і боляче говорити на цю тему, оскільки з-під її пера вийшов "Тропізм XI". Треба схилити голову перед людиною, яка самотужки намагається збагнути світ Джойса і Маларме. У цьому вислові французької письменниці простежується цікава думка про необхідність у самовихованні та самовдосконаленні, що перегукується з відомим афоризмом Сократа, з якого ми починали аналіз цієї проблеми.
ЛІТЕРАТУРА
Аристотель. Сочинения: В 4 т. - М., '1976.
Буало Никола. Искусство поэтическое. - М., 1967.
Волков И. Ф. Творческие методы и художественные
системы. - М., 1989.
Еремеев А. Ф. Границы искусства. - М., 1987.
Идеология, мораль, искусство. - К., 1990.
Кучерюк ^. Ю. Социальные функции искусства //
Эстетика. - К., 1991.
Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //
Історія світової культури. - К., 1994.
Мазепа В. И. Художественная реальность в составе
культуры // Искусство: художественная реальность и
утопия. - К., 1992.
Мінералов Ю. К. "Поезія є перетворення думки" (До
поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна
думка. - 1993. - № 3.
Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. -
К.,1998.