WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетичне виховання: історія і сучасність - Реферат

Естетичне виховання: історія і сучасність - Реферат


Реферат на тему:
Естетичне виховання: історія і сучасність
Кінець XX ст. активізує процес естетичного виховання, що потре-бує принципово іншого підходу, врахування певних моментів, без яких неможлива повноцінна робота у цьому річищі.
Передусім це пов'язано зі зміною парадигми, що відбулася на рівні свідомості сучасної молоді: суспільно-політичні катаклізми та їх похідні, тотальна модернізація і технологізація життя.
Технологічна орієнтація, що відверто превалює у сучасному мо-лодіжному середовищі, абсолютно природна (наслідки відеореволюції, розвиток комп'ютерної графіки, феномен "віртуальної реальності"),
259
але її гіпертрофування породжує небезпеку духовно-естетичного ва-кууму.
Означена проблема потребує чіткого дотримання принципів істо-ризму, врахування здобутків і прорахунків, які мали місце у процесі її дослідження. У зв'язку з цим необхідно реконструювати логіку розвитку зазначеної проблеми, що дасть змогу простежити складний шлях її еволюції.
До питання естетичного виховання у тій чи іншій формі науковці зверталися впродовж усієї історії розвитку цивілізації. Проаналізуємо специфічні особливості його інтерпретації, зосередивши увагу на п'яти основних етапах - античність, середньовіччя, Відродження, Новий час, друга половина XIX - XX століття.
Античність. Паростки осмислення питання естетичного виховання можна простежити ще у розробках античних філософів. Так, відомий афоризм Сократа "Пізнай самого себе" можна вважати провісником ідеї естетичного виховання взагалі і його наріжного принципу - самопізнання та самовдосконалення зокрема.
Своєрідну позицію щодо цієї проблеми займав учень Сократа - Платон, який наголошував на доцільності тільки такого мистецтва, що сприяє і "виховує бадьорість духу у громадян".
Проте найцікавішою видається концепція послідовника Сократа і Платона - Арістотеля. Не використовуючи безпосередньо відповідної термінології, філософ водночас звертався до питання удосконалення як конкретної особистості, так і суспільства в цілому. Введене давньогрецьким мислителем у теоретичний ужиток поняття "мімесис" відкрило перед ним можливість спонукати митців зображувати дійсність не тільки такою, якою вона є насправді і якою її бачить художник, а й якою вона має бути.
У зв'язку з аналізом проблеми естетичного виховання цікавою видається ще одна ідея Арістотеля. Згідно з його концепцією наука і мистецтво належать до галузі теоретичного розуму, але філософ чітко розмежовував об'єкти їх дослідження, наголошуючи, що історик осмис-лює те, що дійсно відбувалося, а поет - що мало б відбутися. Звідси - відомий вислів Арістотеля: "Поезія більш філософічна і серйозніша за історію: поезія говорить про більш загальне, історія - про одиничне". На думку античного філософа, найефективнішим засобом естетичного виховання є мистецтво - духовна пам'ять людства. Саме ця орієнтація з урахуванням специфіки історичного контексту простежуватиметься у наступні періоди розвитку цивілізації.
260
Середньовіччя. Ця доба є оригінальною моделлю проблеми естетичного виховання. Спираючись на ідеї давньогрецьких мислителів, середньовічні філософи вважали митця посередником між "божественним логосом" і людиною. Цілком природно, що саме на мистецтво було покладено найвідповідальніше завдання - духовно-естетичне виховання, яке мали виконати два найголовніші види мистецтва доби середньовіччя: архітектура та поезія. Мистецтво архітектури повинно було естетично виховувати широку аудиторію: "Собор мав стати Біблією для неписьменної людини", поезія ж була орієнтована на еліту і через "насолоду слуху і розуму" давала уроки моральності.
Відродження. Новий етап осмислення проблеми естетичного виховання пов'язаний з добою Відродження. Аналіз специфіки її інтерпретації вимагає врахування двох важливих моментів.
По-перше, великого значення у відповідний період набуває пере-орієнтація поглядів щодо феномену митця: "О. Шастель дуже слушно... вказує на образ Великого митця, котрий підкорює собі простір шляхом накладання на нього різних форм і образів"*.
Отже, у добу Ренесансу митець фактично втрачає свою залежність від бога і його феномен набуває власної самоцінності, а мистецтво відповідно перестає бути "тінню від тіні буття". Звідси - зміна парадигми в естетичному вихованні - орієнтація на світську культуру, а головне - зосередження уваги на реальній людській особистості, що стала об'єктом художньої інтерпретації в геніальних творах Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Дюрера та ін.
По-друге, важливою складовою специфіки естетичного виховання доби Ренесансу стає його гуманістична** орієнтація. У цьому сенсі значний інтерес викликає науковий доробок іспанського філософа X. Л. Вівеса, який у своїх працях запропонував "комплексну модель" естетичного виховання людини, залучивши досвід педагогіки та етики. X. Вівес розглядав педагогіку як науку про всебічне виховання людини, що грунтується на поступовому розвитку її природних здібностей. Виховання та освіта мають, на думку філософа, йти від простого до складнішого, ставити зрозумілу кінцеву мету.
Новий час. Якщо практика естетичного виховання у добу Відро-дження мала елітарну спрямованість, то епоха Нового часу орієнтувала-
*Цит. за: Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. - М., 1978. - С. 75. **Гуманізм (від лат. /штапих - людський, людяний) проголошує культ людини, спонукаючи її до активних наукових і художніх пошуків.
261
ся на широку аудиторію. В цей історичний період було закладено основу естетичного руху, що досягає свого апогею у XVIII - на початку XIX ст. і отримує назву Просвітництво. Цей часовий проміжок заслуговує особливої уваги щодо аналізу проблеми естетичного виховання.
Одним з фундаментальних естетичних понять, з яким активно працює просвітницька філософія і що посідає важливе місце в струк-турі цієї проблеми, є естетичний смак, який аналізується в теоретичних роботах І. К. Готшеда "Книга про німецьке віршування" (1751), Д. Юма "Про норму смаку" (1740), К.-А. Гельвеція "Про людину, її розумові здібності та її виховання" (1773) та ін. Характерною особливістю доби Просвітництва було регулювання відносин між мистецтвом і аудиторією, активізація процесу її естетичного виховання.
Усі наукові пошуки, що велися у цьому напрямі впродовж століть, підготували грунт для введення у теоретичний ужиток поняття "естетичне виховання". Це зробив Ф. Шіллер у своїй відомій праці "Листи про естетичне виховання людини". У розділі "Мистецтво як естетичне явище", аналізуючи основні поняття внутрішньої структури мистецтва, ми підкреслювали вагомий внесок Шіллера у розробку проблеми художнього образу і наголошували на неординарності та симптоматичності ситуації, коли практик мистецтва теоретично осмис-лює і аналізує фундаментальні мистецькі поняття, залучаючи досвід своєї творчої лабораторії. Ф. Шіллер стверджував, що
Loading...

 
 

Цікаве