WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетична специфіка літератури - Реферат

Естетична специфіка літератури - Реферат

письменниці.
Характерною особливістю художнього спрямування Л. Українки була органічність у поєднанні національного і загальнолюдського, активне звернення до міфологічної традиції, інтерпретація класичних сюжетів світової літератури: "Кассандра", "Камінний господар", "Руфін і Прісцілла", "Оргія" таін.
Творчим тріумфом Л. Українки стала драма-феєрія "Лісова пісня", в якій письменниця через систему яскравих художніх образів здійснила філософське осмислення споконвічних проблем життя - смерті, добра - зла, любові - зрадництва, що і надало твору статусу шедевра української літературної класики.
ного (1849-1920), І. Карпенка-Карого (1845-1907), О. Коби-лянську (1863-1942), Л. Українку (1871-1913), М. Коцюбинського (1864-1913) - Україна; Ф. Стендаля (1783-1842), О. де Бальзака (1799-1850), Г. Флобера (1821-1880) - Франція; Ч. Діккенса (1812-1870), В. Скотта (1771-1832) - Англія та ін. Перелік імен можна продовжувати, адже література XIX ст. - це література "видатних персонали".
Доробок цих письменників був об'єктом для теоретичного ана-лізу з боку не тільки літературознавців, а й філософів, естетиків, психо-логів, оскільки у творах Ф. Достоєвського, Л. Толстого, Т. Шевченка, О. де Бальзака та інших письменників проблеми людини, сенсу буття були осмислені з філософсько-естетичних позицій.
У подальшому такий інтеграційний прийом був характерним для творчості В. К. Винниченка, доробок якого впливав на світосприйняття як української, так і європейської інтелігенції, адже твори письменника мали загальнолюдську смисложиттєву спрямованість ("Олаф Стефензон", "Рівновага", "Заповіти батьків").
250
ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
(1880-1951) - український письменник і політичний діяч. Характерною особливістю його творчих пошуків і громадської діяльності було акцентування уваги на морально-етичній проблематиці. Винниченко зосереджувався на аналізі "іюграничних ситуацій", що стали об'єктом його художніх інтерпретацій в романах "Божки", "Рівновага" та п'єсах "Брехня", "Чужі люди". "Дисгармонія". У своїй творчій діяльності письменник активно використовував прийом "ідентифікації" - ототожнення себе з героями власних творів: "Шаблї життя", "Момент", "Олаф Стефензон" та ін. Важливе місце в спадщині Винниченка посідає його науково-дослідна діяльність, що, з одного боку, є цікаїзим зразком теоретичного осмислення власної творчої лабораторії, а з іншого - свідомою демонстрацією моральної позиції письменника: "Про мораль пануючих і мораль пригноблених. Олвертий лист до моїх читачів і критиків": "Спостереження непрофесіонала. Марксизм і мистецтво". Збагативши і розвинувши кращі традиції української літератури та визначивши принципово нову літературну тенденцію, В. К. Винничен-ко водночас подолав межі суто національного, здобувши статус загальнолюдського.
Розвиток реалістичного напряму XIX ст. пов'язаний з виникнен-ням його різновидів - власне реалізму, що був яскраво представлений передусім у країнах Східної Європи і теоретично осмислений у працях О. Герцена (1812-1870), М. Чернишевського (1828- 1889), М. Добролюбова (1836-1861), та веризму (від італ. иего - істинний, правдивий), який безпосередньо асоціюється з творчістю італійського письменника Дж. Верги (1840-1922).
Кінець XIX - початок XX ст. позначений активізацією інтегра-ційного процесу дифузії культуротворчих наук і художньої практики, що у літературі привів до виникнення цілої групи напрямів і течій формалістичної орієнтації.
Так, у 70-х роках XIX ст. складається напрям - натуралізм (від лат. паіига - природа). Ця течія була зобов'язана своїм виникненням філософії позитивізму (О. Конт, І. Тен та ін.), яка мала
251
ЗОЛЯ ЕМІЛЬ
(1840-1902) - французький письменник, один з найвидатніших представників напряму натуралізму в літературі. Його спадщина - яскравий взірець трансформації досвіду природничих наук у літературну площину. Характерною особливістю творчості Е. Золя є його тяжіння до циклічності, що зумовило появу двадцятитомної серії романів "Ругон-Маккари". Метою письменника стало дослідження чинника "дурної спадковості", що була основою генеалогії роду Ругон-Маккарів (про це йдеться на сторінках роману "Кар'єра Ругомів") і безпосередньо вплинула на подальшу долю його нащадків - героїв творів "Пастка", "Здобич", "Гроші", "Черево Парижа", "Творчість", "Людина-звір" тощо.
В основному всі романи циклу трагічні за світовідчуттям. Об'єктом художнього осмислення Е. Золя стає психофізіологічна природа людини і неконтрольованість п вчинків. Письменник ніколи не виносить остаточний вирок своїм персонажам, він не засуджує і не виправдовує
їх, адже ними керує могутня сила позасвідомого. Саме до цього висновку доходить доктор Паскаль - герой однойменного й останнього роману циклу. Специфіка образного мислення, особливості світосприйняття письменника дали підставу 3. Фрейду вважати Е. Золя першим психоаналітиком в історії людства.
значний вплив на творчість відомих французьких письменників Е. Золя та братів Гонкур - Едмона (1822-1896) і Жюля (1830- 1870). На сторінках своїх романів вони розглядали людську природу, витоки її моральних настанов, насамперед у сфері фізіології та у контексті основних біологічних законів. У художній практиці натуралістів було здійснено спробу інтеграції філософії, природничих наук і літератури.
Важливе місце в структурі проблеми естетичної специфіки літератури посідає питання стимулів художньої творчості, що, зокрема, зумовила практику ведення щоденників провідними письменниками XIX-XX ст.:
Т. Шевченком, Ф. Достоєвським, братами Гонкур, К. Манном та ін.
Наприкінці XIX ст. в європейській літературі виникає цікава тенденція, що стимулює процес "діалогу культур". Найпоказові-шим щодо цього є феномен української літератури межі століть. Так, творчі пошуки О. Кобилянської, Л. Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, В. Винниченка, М. Євшана, М. Вороного та інших, з од-
252
ного боку, є виявом специфіки української національної самосвідомості, а з іншого - заглиблені у європейський літературний контекст. Спадщина цих письменників є яскравою сторінкою не тільки в національній, айв загальноєвропейській літературі та культурі. Саме тому спільні мотиви можна побачити у творах О. Кобилянської і Е. Золя, Л. Українки і Г. Ібсена, М. Вороного і Ш. Бодлера.
Події, що відбуваються у літературі наприкінці XIX ст., позначені цікавими пошуками та експериментами, які пов'язані з формуванням художньо-естетичної^ системи модернізму (від фр. тосіегпе - новітній, сучасний). Його теоретичними засадами були ірраціоналіс-тичні концепції А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, екзистенціалізм М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, психоаналіз 3. Фрейда, теорія "колективного позасвідомого" К. Г. Юнга, інтуїтивізм А. Бергсона, феноменологія Е. Гуссерля.
Модерністський напрям був представлений
Loading...

 
 

Цікаве