WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Естетична специфіка літератури - Реферат

Естетична специфіка літератури - Реферат


Реферат на тему:
Естетична специфіка літератури
Література (від лат. ІШега - буква} - форма художньої діяльності людини, яка естетично опановує світ через слово.
Класична література має свою жанрово-родову специфіку, що розвивалася впродовж усього періоду її існування. Основу літератури складають три її роди, кожен з яких формує власну жанрову структуру:
Поряд з класичною літературою існує фольклор (від англ. /оІМоге - народна мудрість) - народна творчість, з якою безпосе-редньо пов'язані героїчний епос, казки, легенди, пісні, прислів'я тощо.
Особливе місце у цьому ряду посідає міф, який стимулював творчу діяльність видатних письменників античності: Гомера (між XII-VIII ст. до н. е.) - "Іліада" та "Одіссея"; Есхіла (525-456 до н. е.) - "Прометеи закутий", трилогія "Орестея"; Софокла (496-406 до н. е.) - "Антігона", "Едіп-цар"; Евріпіда (480-406 до н. е.) - "Медея", "Іпполіт" (див. розділ "Категорії естетики" та розділ "Трагічне"). У цей же період активно працював творець комедій Арістофан (445-385 до н. е.) - "Вершники", "Птахи" та ін. Саме ці письменники створили літературу, що отримала назву грецької класики.
Представники давньогрецької літератури заклали фундамент подальшої інтерпретації категорій трагічного (творчість У. Шекспіра - "Макбет", "Отелло", "Король Лір" тощо, "Франц фон Зікенген" Лассаля та ін.) і комічного (творчість Дж. Свіфта, М. Твена, А. Франса, Б. Шоу, О. Уайльда).
Водночас з розвитком драми у давньогрецькій літературі важливе місце посідає лірика (від грец. ІугіНоз - виконаний під акомпанемент ліри), що фактично є провісницею віршотворчих розмірів. З лірикою
244
пов язані імена відомих давньогрецьких поетів, серед яких особливої уваги заслуговує доробок Тертея (VII ст. до н. е.) та Анакреонта (бл. 570 - 478 до н. е.).
Цікаві процеси відбувались і у давньоримській літературі, що по-дарувала світу блискуче сузір'я письменників: Вергілія (70-19 до н. е.) - автора відомої поеми "Енеїда", Горація (65-8 до н. е.), який створив значну кількість ліричних віршів, та Овідія (43 до н. е. - бл. 18 н. е.), перу якого належить поема "Метаморфози", що привертає увагу як літературознавців, так і філософів.
Саме доба античності заклала основи для виникнення синтезу між літературою та філософією.
Важливе місце у розвитку літератури посідають давньоруські літописи. Виникнення цього оригінального явища пов'язане з Х- XI ст. і безпосередньо асоціюється з ім'ям Володимира Мономаха (1053-1125). Проте вершиною давньоруської літератури безперечно є "Слово про Ігорів похід", присвячене подіям 1185 р. - походу князя Ігоря на половців.
Епоха середньовіччя представлена цікавим процесом розвитку епічних творів, що мали героїчний характер і були побудовані на міфологічній основі: "Пісня про Нібелунгів" (Німеччина), "Пісня про Роланда" (Франція) та ін. У цей період формується ще одне оригінальне явище - провансальська лірика, де йдеться про кохання поета-лицаря до прекрасної дами. Провансальська лірика була безпосередньо пов язана з феноменом лицарського роману, що запозичував свої сюжети з давніх легенд і був представлений іменами Б. де Сент-Мора (Франція), В. фон Ешенбаха та Г. Страсбурзького (Німеччина).
Особливої уваги у літературі Х-XIII ст. заслуговує феномен персидської класичної поезії, що передусім пов'язана з іменами Фірдоусі (932/941 - 1026), О. Хайяма (1048-1122) та Сааді (1203-1292), доробок яких є яскравим взірцем філософської поезії. Своєю творчістю видатні письменники ніби підтверджували думку Арістотеля, яку відомий філософ висловив на сторінках своєї праці "Поетика": "поезія вища за історію", маючи на увазі, що поезія пов язана з загальним, а історія - з одиничним.
Новий етап у розвитку літератури XVI ст. безпосередньо асоцію-ється з добою Відродження. Художні пошуки, що відбувалися у цій галузі, охоплювали більшість країн Західної Європи, насамперед Іта-лію, Англію, Францію, Іспанію та Німеччину.
Італійське Відродження у літературі було яскраво репрезентова-не творчістю Данте Аліг'єрі (1265-1321) - автором "Божествен-
245
ШЕКСПІР УЇЛЬЯМ
(1564-1616) - англійський письменник, реформатор європейської драматургії. Визначною рисою його творчості є активізація діалогу між літературою і культуротворчими науками. Художня спадщина Шекспіра - яскравий взірець інтерпретації естетичних категорій "трагічного" - "Ромео і Джульетта", "Гамлет-", "Король -Лір", "Макбет", "Отел-,ю" та "комічного" - "Приборкання непокірної". "Комедія помилок", "Два веронці". "Сон літньої ночі", "Багато галасу даремно". "Дванадцята ніч" тощо. Об'єктом художнього осмислення У. Шексніра стали проблеми влади ("Король Лір", "Макбет"), зрад-ництва ("Отелло", "Гамлет") та ін., інтерпретуючи які драматург використовував етико-естетичний і психологічний підходи. Свої най-відомініі трагедії та комедії англійський драматург створив, спираючись на принципи реалістичного методу, тоді як в його останніх п єсах - "Перікл". "Зимова казка", "Буря" - чітко простежуються фантасмагоричні мотиви, віддається перевага нереалістичному способу пізнання дійсності.
ної комедії". В основу твору покладено історію подорожі автора поеми до пекла, чистилища та раю у супроводі видатного римського поета Вергілія. Спираючись на принцип спадковості (автор сприй-мається як нащадок давньоримського поета), Данте філософськи ос-мислює проблеми сенсу людського буття.
З італійським Ренесансом пов'язаний розквіт творчості двох вели-ких співвітчизників Данте - ліричного поета Р. Петрарки (1304- 1374) та Д. Боккаччо (1313-1375) - автора всесвітньо відомого "Декамерона".
Література англійського Відродження передусім асоціюється з іменем У. Шекспіра (див. розділ "Театр"), який у своїй творчості блискуче інтерпретував естетичну категорію "трагічне".
Своєю творчістю У. Шекспір стверджував ідею гуманістичних загальнолюдських цінностей, апелюючи до моральних принципів доби Відродження.
Цікаві процеси, що відбувалися в іспанській літературі XVI- XVII ст., представлені спадщиною Лопе де Веги (1562-1635), що ознаменувала новий етап у розвитку драматургії, і М. Сервантеса
246
(1547-1616), який використовує у своєму романі "Дон Кіхот" синтез трагічного і комічного начал.
Слід зазначити, що література XVI-XVII ст. у кращих своїх взірцях неодноразово зверталася до осмислення у художніх творах основних естетичних категорій, зокрема категорії комічного. Цікаві пошуки відбувалися у інших країнах Західної Європи, передусім у Франції, Німеччині та Великій Британії. Так, розвиток французької і німецької літератури пов'язаний з іменами Ф. Рабле (1494-1553) - "Гаргантюа і Пантагрюель", У. фон Гуттена (1488-1523) - "Діалог" та Е. Роттердамського (1469-1536), роман якого "Похвальне слово Глупоті" свідчив про високий рівень літературних здібностей автора, а також давав
Loading...

 
 

Цікаве