WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Театр - Реферат

Театр - Реферат

відомих "драм честі" ("Овеча криниця") і "комедій плаща та шпаги" ("Собака на сіні") та Кальдерона де ла Барка (1600-1681), трагедії якого завершували "золоте століття" іспанського театру.
Справжній розвій мистецтва театру XVI ст. пов'язаний з творчістю Уїльяма Шекспіра (1564-1616), з його трагедіями "Гамлет", "Отелло", "Король -Лір","Ромео і Джульетта" і комедійними п'єсами "Дванадцята ніч", "Багато галасу даремно" та ін.
У своїх творах Шекспір розглядав складні, суперечливі людські характери, конфлікти, а головне, аналізував одне з найскладніших філо-софських понять - чинник часу. Час, що має чітку констатацію:
минуле - сучасне - майбутнє, рухає дію шекспірівських п'єс, особ-ливо це простежується у трагедії "Гамлет".
Фактично, починаючи з цього періоду, відбувається процес ство-рення постійних театральних труп (яскравим прикладом цього був шекспірівський театр "Глобус"). Мистецтво театру починає іден-тифікуватися як з творчістю драматургів, так і з іменами режисерів та акторів.
Цей процес значно активізується у XVII-XVIII ст. і пов'язаний не тільки з творчістю видатних драматургів Франції Ж. Б. Моль-бра (1622-1673) - "Тартюф", "Мізантроп", "Скупий", її. Кор-неля (1606-1684) - "Сід" та Ж. Расіна (1639-1699) - "Федра", а й з діяльністю театру "Комеді франсез" і його видатним актором М. Бароном (1692-1730).
225
Пошуки, що здійснювалися у французькому театрі XVII-XVIII ст., а також у театральному мистецтві Англії, Італії, Німеччини, були стимульовані нормативною естетикою Н. Буало, раціоналістичною філософією Р. Декарта, а пізніше - поглядами та ідеями Просвітництва, зокрема теоріями Дідро, Вольтера, Лессінга. Цей період можна вважати початком процесу дифузії між культуротворчими науками: філософією, естетикою та мистецтвознавством, що матиме цікавий розвиток у майбутньому.
Ситуація, що склалась у цьому виді мистецтва у країнах Східної Європи, зокрема в Україні та Росії, була зумовлена специфікою со-ціально-політичного розвитку - існуванням кріпацтва. Тому поряд з професійним театром Ф. Волкова, на сценах якого йшли п'єси О. Сумарокова, М. Ломоносова та Д. Фонвізіна, значного поширення набуває кріпацький театр - феномен надзвичайно складний, але водночас цікавий і важливий для теоретичного аналізу. Він фактично не мав аналогів в історії світового театрального мистецтва і інтерпретується як явище тільки російського та українського театру.
У першій половині XVII ст. починають простежуватися перші па-ростки української побутової драми та інтермедії, а у другій половині XVII ст. виникає унікальне явище в історії українського театрального мистецтва - народний ляльковий театр-вертеп. Разом з китайським театром "тіней", турецьким театром "карагез", західноєвропейським ляльковим театром (маріонетки, ляльки на палицях і ляльки на пальцях) вертеп, з одного боку, зумовлює феномен світового театру ляльок, а з іншого - є втіленням специфіки національної самосвідомості.
Кінець XVIII ст. в історії українського театрального мистецтва пов'язаний з діяльністю професійного театру (Харків, Полтава), фундаторами якого були брати Тобілевичі - І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський.
У XIX ст. у країнах Західної Європи великої популярності набу-вають демократичні тенденції, що приводять до виникнення масових, народних театрів, серед яких особливо слід відзначити "бульварні" театри Парижа, "малі театри" Нью-Йорка і театри "передмістя" Відня. Діяльність професійних театрів цього періоду була пов'язана з двома провідними напрямами - романтизмом, що найяскравіше виявився у театральному мистецтві Англії, Франції та Італії і подарував світові таких блискучих акторів, як Е. Кіна, Ф. Леметра, С. Бернар, Т. Сальвіні і Е. Дузе, та реалізмом, що став однією з основних течій у російському та українському театральному мистецтві.
Цей напрям був яскраво представлений драматургією М. В. Гоголя, О. М. Островського, І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-226
ЗАНЬКОВЕЦЬКА МАРІЯ КОСТЯНТИНІВНА -
справжнє прізвище Адасовська (1857- 1934) - українська актриса. Початок її творчої діяльності збігся з важливим етапом у розвитку українського театру - періодом розквіту його драматургії та режисерсько-акторської майстерності. Художні пошуки актриси були безпосередньо пов'язані з театральним рухом, який очолили М. Кропив-ницький, М. Старицький, М. Садовський та П. Саксаганський. Творчість М. К. Зань-ковецької насамперед асоціюється з інтерпретацією категорії "трагічного" на українській сцені: Харитина ("Наймичка" І. Кар-пенка-Карого); Олена ("Глитай, або ж Павук" М. Кропивницького); Катря ("Циганка Аза" М. Старицького); Аксюша ("Ліс" О. Островського) та ін. Жанрово-тематична орієнтація, якій віддавала перевагу актриса, специфіка образного рішення ролей закріпили за нею титул "української Єрмо-лової". Висока професійна майстерність М. К. Заньковецької, особливості її світовідчуття і світобачення зробили актрису втіленням жіночого начала української національної самосвідомості.
Основ'яненка, М. П. Старицького, І. К. Карпенка-Карого, А. П. Чехова, яка стимулювала режисерські та акторські пошуки провідних діячів театру XIX ст. М. С. Щепкіна, М. Н. Єрмолової, В. Ф. Коміссаржевської, М. Л. Кропивницького, М. К. Заньковецької та ін.
Перехід від XIX до XX ст. у світовому театральному мистецтві позначений авангардистськими пошуками та експериментами. Аналогічні процеси відбувалися практично в усіх видах мистецтва, що пояснювалось значним впливом на творчість провідних митців філософських концепцій А. Шопенгауера, С. Кьєркегора, О. Конта, Ф. Ніцше, 3. Фрейда, А. Бергсона та ін.
Саме на зламі століть і розпочнеться цікавий культуротворчий процес активної взаємодії науки та мистецтва (у даному випадку - театрального). Це приведе до виникнення всесвітньо відомої системи К. С. Станіславського, наріжними засадами якої були ідеї надзавдання та наскрізної ідеї, що мали нерозривний зв'язок з мистец-
227
СТАНІСЛАВСЬКИИ КОСТЯНТИН СЕРГІЙОВИЧ -
справжнє прізвище Алексеев (1863-1938) - російський режисер, актор, теоретик і педагог, реформатор російського театру. І либинне розуміння природи і специфіки театрального мистецтва зумовило своєрідну універсальність Станіславського, що виявилася у трьох іпостасях: художньо-практичній, організаційній і теоретичній.
Творчий шлях митця являв собоїо рух від акторської діяльності до режисури. Його акторська палітра була надзвичайно різноманітною:
Підколесін в "Одруженні" М. Гоголя, Не-щасливцев у "-Лісі" О. Островського, Арган в "Удаваному хворому" Ж. Б. Мольєра, Сатін у "На дні" М. Горького, Астров у "Дяді Вані" А. Чехова та ін.
твом
Loading...

 
 

Цікаве