WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Історичні закономірності розвитку мистецтва - Реферат

Історичні закономірності розвитку мистецтва - Реферат

образах.
Це дає митцеві можливість осмислити світ, розкрити внутрішній стан своїх героїв, мотиви їхньої поведінки, особливостіхарактеру, тоб-то дати художньо-естетичну оцінку зображеному. Отже, митець виконує
142
один з найголовніших своїх обов'язків - формує систему естетичних цінностей, які, впливаючи на людину, дають їй можливість для духовного і морального удосконалення.
Характерною особливістю мистецтва, що відрізняє його від інших форм суспільної свідомості, є емоційно-чуттєве начало, яке стимулює митця до створення, а аудиторію до сприймання художнього твору. Адже надзавданням мистецтва є не фіксація подій, а філософсько-естетичне осмислення зображуваного, інтерпретація характерних процесів та явищ через систему художніх образів, що у сукупності створюють естетичну атмосферу, яка захоплює почуття і розум людини.
Великою прерогативою мистецтва є його здатність художньо осмислювати дійсність, розкривати і досліджувати внутрішній світ людини.
Художній образ, зміст і форма в мистецтві. Проблема специфіки художнього образу привертала увагу дослідників упродовж усієї історії розвитку цивілізації. Споконвічне (свідоме чи позасвідоме) бажання проникнути у внутрішній світ людини, опанувати механізмами впливу на неї привело до виникнення теоретичної проблеми образу.
Поняття "образ" зустрічається вже у теоретичних розробках Платона. В інтерпретації античного філософа образ - це відображення певної речі. Позиція Платона важлива тому, що саме він уперше почав працювати з феноменом художника, запропонувавши свою модель розуміння мистецтва, яке, на думку філософа, є "тінню від тіні буття". Засновник об'єктивного ідеалізму твердив, що світ - це первинна копія Абсолюту, а мистецтво, відповідно, його вторинне копіювання. Таке розуміння філософом природи мистецтва пояснює його тлумачення художнього образу.
Учні Платона - Арістотель і Плотін - також зверталися до фе-номена художнього образу, проте на відміну від свого вчителя наголошували, що мистецтво не займається копіюванням предметів, а намагається проникнути у принципи, що містять у собі джерело природи.
Процес активізації інтересу до феномена художнього образу роз-починається у XVIII ст., він пов'язаний з іменами А. Шефтсбері, Г. Е. Лессінга, Д. Дідро та ін. Проте вперше образ стає одним з фундаментальних понять естетичної науки у теоретичних розробках Ф. Шіллера.
Цей факт сам по собі глибоко симптоматичний. Адже осмислен-ням природи художнього образу займається один з видатних пред-ставників "веймарського класицизму", людина, яка сама створювала систему образів і мала змогу інтерпретувати їх, спираючись на власний
143
ШІЛЛЕР ИОГАНН КРІСТОФ
ФРІДРІХ (1759-1805) - німецький драматург, поет, теоретик мистецтва. Він є автором відомих трагедій "Розбійники", "Підступність і кохання"; історичних драм "Марія Стюарт", "Орлеанська діва"; трилогії про Ва^ленштейна. Особливе місце в творчій біографії Й. Ф. їїіід-лера посідає драма "Вільгельм Телль" (1804), що є яскравою художньою інтерпретацією категорії піднесеного. Свою художню діяльність Шіллер органічно поєднував з теоретичними розвідками у галузі естетики. Його наукові інтереси були пов'язані з проблемою художнього образу, категорією трагічного та її інваріаціями, питанням естетичного виховання. Основні теоретичні праці Й. Ф. Шіллера: "Про трагічне в мистецтві" (1792), "Про піднесене" (1795), "Листи про естетичне виховання людини" (1795) та ін.
творчий досвід. На думку Шіллера, у художньому творі втілюються світоглядницькі ідеї митця, його власні почуття і міркування.
У подальшому проблема художнього образу привертає увагу Ф. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля, М. Чернишевського, В. Бєлінського, О. Потебні, Д. Лукача, а також сучасних науковців А. Єремєєва, Б. Га-лєєва, М. Кагана, В. Мазепи та інших дослідників, які вважали, що справжній художній образ виникає лише тоді, коли складається синтез антиномічних, тобто виключаючих одне одне понять суб'єктного та об єктного, раціонального та емоційного, типового та індивідуального.
Суб'єктно-об'єктний зв'язок є основою художнього твору у будь-якому виді мистецтва, адже дійсність - об'єкт в інтерпретації суб'єкта - художника перетворюється на нову, особливу реальність, народжену його фантазією.
Різні митці можуть у своїй творчості звертатися до одного й того самого об'єкта, але трансформований він буде через суб'єктивне світосприймання художника. Історія світової літератури і мистецтва володіє трьома яскравими прикладами інтерпретації міфологічного образу Землі: роман Е. Золя, повість О. Кобилянської і фільм О. Дов-женка, в яких зазначений об'єкт став квінтесенцією, тобто сутністю творів і зумовив їх спільну назву.
Міфологічний образ Землі тлумачився французьким письменни-ком у 1887 р., українською письменницею - у 1901 р. та українським режисером у 1930 р. фактично під одним кутом зору, що було викли-кано надзавданням митців - показати існування містичного зв'язку 144
між Землею і людиною, який закладений на первинному рівні та пов'язаний з нездоланністю природного начала головних героїв. Водночас ці твори цілком самобутні, "проведені" через суб'єктивний світ їхніх авторів, що зумовлений специфікою національної самосвідо-мості. Кожен з них посідає гідне місце у класиці світової культури.
В історії світового кіномистецтва існує так звана практика римейків, коли через деякий час режисер звертається до фабули фільму - об'єкта, що вже був осмислений його попередником. Таких прикладів можна навести чимало. Скажімо, у різні часи об'єктом кіне-матографічного прочитання ставав шедевр світової літератури - роман Л. М. Толстого "Війна і мир", який у 1956 р. екранізувався американським режисером К. Відором, а через десять років під зовсім іншим кутом зору інтерпретувався С. Бондарчуком. Тривалий про-міжок часу розділяє кіноверсії блискучої драми-феєрії Л. Українки "Лісова пісня", що у 1961 р. була здійснена В. Івченком, а у 1982 р. привернула увагу Ю. Іллєнка.
Твори мистецтва можуть мати спільну об'єктивну основу, проте у художньому образі, як це підкреслював французький філософ А. Бергсон, втілюються суто суб'єктивні уявлення митця. Вони властиві тільки конкретному індивіду і ніколи не повторюються. Крім того, вчений вважав, що процес створення художнього образу відбувається непередбачене: починаючи роботу над своїм твором, митець не знає, що чекає його в кінці. Такий підхід мав місце у творчості таких митців, як Л. Бунюель, С. Далі. Проте водночас виникають ситуації, коли образи в уяві художника складаються у певну систему і приводять (наголосимо - в уяві!) до створення закінченого твору. В цьому плані цікавий доробок класика французького кіно Р. Клера, який створював свої картини за принципом: "Мій фільм готовий, його залишається тільки зняти".
Важливе місце при створенні художнього образу
Loading...

 
 

Цікаве