WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Трагічне - Реферат

Трагічне - Реферат


Реферат на тему:
Трагічне
Категорія трагічного відображує гострі суспільні суперечності, боротьба яких завершується загибеллю прогресивних сил. Проте, гинучи, вони залишаються у свідомості людей безсмертними як символ майбутнього, стимул до подальшого суспільного розвитку.
До основних естетичних категорій належить і категорія "трагіч-не" (від грец. іга§і{їо& - властивий трагедії).
Як відомо, термін "трагедія" має міфологічні витоки і пов'язаний з культом бога Діоніса (Бахуса, Вакха), який поєднував протилежні функції: родючості землі, виноградарства, символ високих урожаїв і функцію смерті, виступав як володар душ мертвих.
Бог Діоніс як носій землеробського культу протиставлявся богу Аполлону як виразнику психології родової аристократії.
На честь бога Діоніса влаштовувалися щорічні релігійно-культові свята - діонісії, наприкінці яких у жертву богу приносили козла - символ козлоногого сатира - супутника бога Діоніса. Так виникло поняття "трагедія" - Іга^оеаіа - передсмертний крик козла.
Класичним зразком трагічного є давньогрецька трагедія, а перше теоретичне пояснення її специфіки пов'язане з працею Арістотеля "Поетика".
На думку Арістотеля, трагедія має перевагу над іншими жанрами, оскільки здатна емоційно впливати на людину, стимулює катарсичне співпереживання, спонукає читача і глядача до співучасті в морально-психологічній оцінці подій, які розгортаються. За Арістотелем, трагедія має складатися з шести елементів: фабули, характеру, мовного висловлення, думок, сценічного оформлення і музичної композиції.
Особливого значення Арістотель надавав фабулі, її окремим еле-ментам (перипетії). Фабула, на думку філософа, повинна бути чіткою, мати такий обсяг, щоб її легко було запам'ятати. Він вважав, що дія трагедії мала відбуватися протягом одного обороту сонця. Теорія трагічного Арістотеля спирається на мистецьку практику, передусім на творчість Гомера та Софокла.
107
ЕСХІЛ (бл. 525-456 до н. е.) -
давньогрецький поет-драматург, "батько трагедії". Був сучасником розквіту афінської демократії. Обстоював віру в справедливе суспільство, у силу закону. Саме у творах Есхіла трагедія набуває рис монументальності, композиційної чіткості. Есхіл - автор трагедій "Орестея", "Семеро проти Фів", "Прометей закутий".
Важливе місце в роздумах Арістотеля про трагедію посідають людські чуття, передусім страждання і страх. Через сприйняття страждання героя глядач переживає стан катарсису - очищення, починає співчувати герою, аналізує та оцінює власне життя. Так виявляється естетична і морально-етична сутність трагічного.
В умовах античності трагедія насамперед розглядається як розкол цілого на ворогуючі частини, наслідком чого є загострення трагічних конфліктів влади, обов'язку, честі.
В античних трагедіях важливу роль відіграють доля, рок, які тя-жіють над героєм. Спроба героя піднятися над долею призводить до його загибелі. Найбільш послідовно принципи давньогрецької трагедії втілені у творчості Есхіла, Софокла та Евріпіда.
Зовсім в іншому аспекті подана трагедія в часи середньовіччя. Присвячуючи своє життя богу, трагічний герой уособлював передусім ідею страждання, мучеництва. Наслідком трагічної дії виступали почуття втіхи, розради. У сучасній літературі можна навіть зустріти визначення середньовічної трагедії як "трагедії втіхи і розради".
На межі середньовіччя і доби Відродження формується творчість видатного італійського поета, засновника італійської літературної мови ДАНТЕ АЛІГЄРІ (1265-1321). Вершиною творчості Данте є написана впродовж 1307-1321 рр. поема "Божественна комедія", що складається з трьох частин - "Пекло", "Чистилище", "Рай" і 100 пісень, які сприймаються як своєрідна поетична енциклопедія середньовіччя. Цей твір примусив сучасників принципово по-новому
108
СОФОКЛ
(бл. 496-406 до н. е.) -
давньогрецький поет-драматург. У своїх творах намагався поєднати класичну традицію Есхіла з новим підходом до створення трагічного конфлікту, а саме:
возвеличував ідею свободи людини, поглиблював психологічні характеристики героїв. Софокл - автор трагедій "Едіп-цар", "Антігопа", "Електра".
подивитися на "вічні" проблеми: сенс людського життя, філософію смерті, значення моральних цінностей. Ці "вічні" проблеми мають лише трагічне вирішення, адже фіналом людського життя є смерть. Проте тема вічності життя через спадковість поколінь пов'язала дан-тівську інтерпретацію трагічного з поняттям пафосу - глибоким внутрішнім переживанням, хвилюванням і пристрастю.
Важливі теоретичні зміни в розумінні природи трагічного виникають завдяки творчості англійського драматурга УЇЛЬЯМА ШЕКС-ПІРА (1564-1616). Видатний гуманіст доби пізнього Відродження, Шекспір у своїй творчості відобразив соціальні суперечності, які передували Англійській революції XVII ст.
У творчій спадщині Шекспіра трагедія займає особливе місце. Впродовж життя він написав як трагічні хроніки "Генріх IV", "Річард II", "Річард III", так і твори, в основу яких було покладено зображення глибоких соціальних конфліктів, відбито масштабні суспільні суперечності - "Гамлет", "Король Лір", "Макбет".
У трагедіях Шекспіра, на відміну від попередніх епох, наголос робиться на долі людини, що пов'язана з іншими людьми, і цей зв'язок створює такий своєрідний феномен, як "світ людей". Трагедії Шекспіра позбавлені залежності героя від сил долі чи волі бога. Практично кожна п'єса англійського драматурга несе в собі проблему моральних пошуків, діє відповідно до свого розуміння честі, обов'язку, гідності.
Можна погодитися з твердженням дослідників творчості Шекс-піра, що "нова людина" за часів Шекспіра вже визначила свою
109
ЕВРІГПД
(бл. 480 - 406 до н. е.) - давньогрецький поет-драматург. Творчість Евріпіда збігається з періодом занепаду афінської демократії. У трагедіях драматурга простежується іронічне ставлення до міфологічної свідомості, критикуються етичні традиції і норми попередніх часів. У його творах вперше з'являється інтерес до долі звичайних людей, до побутових конфліктів. Така орієнтація не була властива трагічним творам Есхіла чи Софокла. Евріпід - автор трагедій "Вакханки", "Геракл", "Медея", "Іпполіт".
мораль - макіавеллізм у політиці, війна всіх проти всіх у соціальному житті, віра в силу грошей в усіх сферах життя, навіть до найінтимніших, таких як любов, дружба, - почуттів, які особливо цінував Шекспір, тобто всього того, що узагальнено можна назвати людяністю.
На відміну від митців доби середньовіччя, Шексггір, по суті, не порушує проблеми релігійних почуттів людини; релігія не виступає значним чинником у розгортанні трагічної дії. Своєрідна нейтральність щодо релігійних почуттів є важливою ознакою світосприймання людини пізнього Відродження. У цю добу увага акцентується на морально-етичних цінностях, на вірності ідеалам. Тому смерть як обов'язковий елемент трагічної дії є водночас свідченням вірності ідеалам людини, вірності даній клятві - незалежно відтого, стосується це державних проблем ("Гамлет") чи особистих людських почуттів ("Ромео і Джульетта").
Традиційно трагедії У. Шекспіра оцінюються через залучення категорії "час", і одне з історичних надбань шекспірівського досвіду вбачається в умінні драматурга поєднати "вічні" смисложиттєві понят-тя з конкретно-історичним періодом. Окрім того, трагедії Шекспіра - це зіткнення гармонійної людини з дисгармонійною дійсністю, високої "ідеальної" моралі з жорстокою реальністю, в якій панує етика компромісів. Шекспір мріє про цілісну, універсальну особистість, реальне існування якої неможливе. Одну з найбільш тонких і глибоких інтерпретацій шекспірівської людини, феномена шекспірівського театру дав, на нашу думку, Гете: "Шекспірівський театр - це чудова шухляда рідкостей, у якій світова історія начебто по невидимому зв'язку з часом
110
крокує перед нашими очима. Проте
Loading...

 
 

Цікаве