WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

разум", пов'язуючи серце із розумом і волею. У "Повчанні" Володимира Мономаха та численних пам'ятках києво-руської писемності проголошується заклик вірувати "всім серцем і всією душею". Таким чином, серце постає своєрідним зв'язком розуму, почуттів і волі людини, за допомогою якого кожна людина залучається до Божої істини. Цей тип філософування, що склався у культурі Київської Русі, визначив своєрідність розвитку філософсько-етичної думки України наступних віків.
Наступний період - XVI-XVIII cm. - час козаччини, коли починають активну діяльність братства, розвивається масове книгодрукування, діє Острозька школа (сучасна Волинь). Братства (виникають в Україні у останній чверті XVI - на початку XVII ст.) стають осередками захисту духовних цінностей українського народу, поширення освіти. У школах братських громад філософія (та етика) як окремий предмет не викладалася. Але в них був закладений грунт до становлення професійної філософської науки вУкраїні. Найзначніший внесок у цей процес було зроблено Львівською, Київською, Луцькою братськими школами. Щодо знань з етики, братства здійснюють велику роботу, поширюючи твори Іоанна Златоуста, інших авторів, у яких розроблялась етична проблематика.
Позиція діячів братських шкіл (Мелетій Смотрицький, Йов Борецький, Касіян Сакович, фома Євлевич та ін.) репрезентована у творі Ісаї Копинського (? -1640 pp.) "Алфавіт духовний", який присвячений проблемам людини, питанням духовного, морального її воскресіння. Автор підкреслює необхідність самопізнання і морального самовдосконалення людини. В українській культурі цього часу відбувається формування етики як самостійної науки, про що свідчить діяльність професорів Києво-Могилянської академії (заснована 1632 p.) та її учнів. Києво-Могилянський колегіум, заснований Петром Могилою, поступово стає одним із значних наукових центрів Європи, своєрідним міжнародним навчальним закладом для представників слов'янських народів (росіян, сербів, хорватів, болгар тощо).
Серед проблематики, що розроблялася вченими академії, переважне місце займають гуманітарні дослідження, орієнтовані на вирішення певних соціальних, духовних, зокрема етичних проблем людини. Центральною парадигмою, що суттєво впливала на розробку етичних проблем, була "Бог-людина-світ". Прикладом такого підходу може бути трактат "Мир з Богом людині" Інокентія Гізеля (близько 1600- 1683 pp.), професора і ректора Києво-Могилянського колегіуму, архімандрита Києво-Печерської Лаври), у якому автор осуджує надмірні податки на трудящих, вважає це несправедливістю і гріхом з боку тих, хто робить побори. В епоху по-ширення буржуазних ідей закладаються підвалини розуміння справедливості у тісному зв'язку з цінностями матеріальними, що мають пряме відношення до життя людини. Стверджується принцип справедливості - повага до кожного як до людини.
Значний внесок в історію етичної думки в Україні зробив Феофан Прокопович (1681-1736 pp.), викладач курсу етики з 1705 p., ректор академії (1712-1715 pp.). Він був енциклопедичне освіченим ученим і у своїх дослідженнях багато уваги приділив проблемі людини. У своїй "Етиці" він розкриває механізм та сенс людської діяльності, тобто кожна людина діє, бо "вона бажає чогось, заради чого це робить", ф. Прокопович вважав, що головне завдання етики, яка керує людською поведінкою, "... досліджувати й навчати, у чому полягає найвище добро або найвище щастя й блаженство".
Яскравим представником вихованців Києво-Могилянської академії був Георгій Кониський (1715-1795 pp.). Науковий доробок його свідчить про істотний прогрес у розвитку філософсько-етичних ідей у XVIII ст. в Україні. У праці "Моральна філософія, або етика" Г. Кониський досить глибоко для свого часу досліджує природу людини, формулює складну концепцію людської активності. Активність він пов'язує з соціальною діяльністю й відповідальністю людини за свій вибір і вчинки, що дуже важливо. Моральний вибір і вчинок людини залежать від волі. Воля, вважали києво-могилянці, не є вільною від розуму, вона втілює "практичні" рішення розуму. Досконалим є такий моральний вчинок, що грунтується на гармонії розуму і волі. Внутрішня гармонія людини залежить від згоди між розумом і волею, від діяльності відповідно до обраної мети. Метою ж людської діяльності взагалі є благо. Вище благо "приготував людині Бог", але є й земне благо, пов'язане з життєдіяльністю людини. Воно (благо) може бути істинним і уявним: перше - це духовні доброчинності, здоров'я, сили людини; друге - це те, що властиве не людині, а її оточенню (гроші, багатство, почесті). Взагалі благом вважається все, що стало для людини бажаним: наявність здоров'я, доблесті, продовження роду, почуттєвих насолод, відчуття благополуччя та щасливої долі, але все це має бути у помірних межах. Людина має прагнути насолоди, але не повинна перетворювати її на самоціль. Г. Кониський також був проти проповідування морального ідеалу, що здатен знищувати цінності людського
життя.
Філософсько-етична концепція, розроблена професорами Києво-Могилянської академії, є теоретичним виразом культури українського барокко, у межах якої зростає найзначніша філософська система. Автором цієї системи був видатний український мислитель, вихованець Києво-Могилянської академії Григорій Сковорода,
Г. С. Сковорода (1722-1792 pp.) - видатний представник Просвітницької доби, коли суспільство усвідомлює можливості людського розуму. Сковорода успадковує просвітницькі традиції Києво-Могилянської академії, хоча це успадкування не є буквальним. У той час, коли найсвітліші голови Академії зосереджували увагу на пізнанні природи, Г. Сковорода звертається до людини, в центрі його вчення - етико-гуманістичні проблеми. Своє розуміння духовності (що тотожне гуманізму) філософ пояснює вченням про два світи:
видимий, зовнішній і невидимий, внутрішній. Невидиме присутнє у всіх речах як вічне, незмінне, істинне. Людина - це також єдність видимого й невидимого. Через свою невидиму натуру людина тотожна Богові: істинна людина і Бог - це одне й те саме. Бог пізнається не стільки через освоєння природи, скільки через пізнання самої себе, невидимої людини, через моральне самовдосконалення. Моральне вдосконалення внутрішнього світу наближає людину до свободи - це один з принципів філософії Просвітництва, що повною мірою виявився у філософській системі Г. Сковороди. Європейська філософська думка XVIII ст. чітко розділяла античну духовну спад-шину від духу християнства у сфері моралі (антична філософія виходила з ідеї щастя в межах людського життя, а християнська мораль будується на проповідуванні щастя у потойбічному світі). В етиці Г. Сковороди переплітаються антична і християнська традиції. Він твердив: якщо щастя та істина можливі, то не десь і колись, а тут і зараз. Щастя треба знайти, ось чому головне завдання - пізнати самого себе. Пізнання людиною самої себе є кінцевою умовою щастя
Loading...

 
 

Цікаве