WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

свідчать про суто матеріалістичну позицію Дідро, який акцентував увагу на людині як носієві наукового знання.
Клод Адріан Гельвецій (1715-1771 pp.) у своїй праці "Про розум" розглядає принцип почуття в антропологічному ракурсі, тобто дивиться на почуття як на джерело і двигун усього в світі моральному. Він проголошує домінанту безпосередніх життєвих задоволень, радощів, краси, любовної пристрасті. Але Гельвецій не зупинявся на розгляданні культу насолоди, а йшов далі, стверджуючи рівність людей у їх прагненні та здібності до любові й насолоди.
При єдиному розумінні процесу виховання як сили, що спроможна формувати людську індивідуальність, і визнанні прогресу внутрішньою лінією розвитку людини й людства,просвітителі вказували різноманітні шляхи виховання. Одні, як Руссо, підтверджували, що створеною є природа, а морально створеною - людина, яка існує за законами природи. Вони проголошували створеною первісну людину, оскільки саме вона була ближче за всіх до природи. Інші, подібно Дідро і Гельвецію, бачили процес виховання у рамках цивілізації, тому що саме вона ґрунтується на розумі, який спрямовує стосовно до трансцендентного розуміння процес виховання: до цього його критерієм була ідея Бога, тепер стала ідея природи або цивілізації.
Наприкінці XVIII ст. найвизначнішою фігурою у розвитку європейської етичної думки став Імануїл Кант (1724- 1804 pp.), який стверджував, що етика нічого не запозичує з інших наук про людину, а моральні принципи існували набагато раніше емпіричного знання про навколишній світ. У свою чергу, емпіричні знання закладені в людському розумі апріорі (від лат. "аргіогі" - "з попереднього"), тобто як переддосвідне знання. Етика Канта системно розроблена у таких творах, як "Критика практичного розуму", "Метафізика вдач", а також, у складених за записами лекціях з етики.
На думку Канта, у моральних законах задається абсолютна межа людини, та першооснова, остання риса, яку не можна переступити, не втративши людської гідності. Оскільки людина є істотою слабкою, недосконалою, для неї моральний закон може мати силу тільки як повеління, імператив. Імператив - це формула відношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини.
Категоричний імператив Канта: роби тільки відповідно до такої максими, керуючись якою ти в той самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом, - це є вимогою до людської волі керуватися моральним законом, привести свої максими у відповідність до нього. Категоричний імператив зобов'язує кожну людину ставитися до людства у своїй особі і в особі будь-якого іншого так само, як до мети, і ніколи - тільки як до засобу. Щоб не бути рабом свого природного егоїзму, людина змушена удаватись до вольового само-примушення. Обов'язок для Канта - чистота морального мотиву і твердість моральних переконань; Через обов'язок затверджується і загальність морального закону, і внутрішня гідність особистості. Індивідуальна воля може трансформуватися у загальну, а чеснота - з'єднатися зі щастям у тому випадку, якщо особистість у самій собі знайде ту тверду моральну опору, яку раніше вона шукала зовні - у природі, у вірі в Бога, у суспільному середовищі.
4. Західна етична думка XX століття.
Аналіз етичних вчень Нового та Новітнього часу свідчить, що вони розвивалися залежно від етапів еволюції суспільства. XX ст. - час бурхливих соціальних та культурних подій, час стрімкого розвитку науки і техніки, якісних змін у виробництві, глобальних проблем. Загальна криза культури і прагнення гармонізувати й удосконалити світ та душу індивідів віддзеркалилися й в етичних шуканнях.
Розмову про етику XX ст. ми розпочнемо з етики, яку можна назвати марксистсько-ленінською. Марксистська філософія, зберігаючи послідовні зв'язки з досвідом попередньої етичної думки, завжди претендувала на принципово новий підхід у вивченні сутності моралі. Вихідним пунктом своїх міркувань марксизм обрав критику попередників і вже сформованої з класових позицій системи моралі. Дослідження сутності моралі було зведено до завдань класової боротьби пролетаріату, до революційної стратегії й тактики. У рамках соціалістичною суспільства етична наука майже не розвивалася до середини 50-х років. Радянська етична наука зосередила свою увагу на таких проблемах як дослідження історії етичної думки; обґрунтування нормативної етики радянського суспільства; розробка теорії морального виховання - тобто проблемах педагогічної етики; акцентуванні питань професійної етики.
З початку XX ст., у зв'язку із посиленням кризових явищ капіталістичного суспільства, відбуваються зміни в буржуазній моралі, які виявилися у відмові від принципу гуманізму, масовому насильстві, розпусті, демагогії та популізмі. Все це у найбільш концентрованій формі виявилося у фашистській ідеології. Так, Гітлер, проголошуючи своє кредо, відкрито заявляв: "У політиці я не знаю ніяких моральних авторитетів і законів"; "Не може бути рівного права для yсіx"; "Ми повинні відібрати людей, які не дозволять, щоб ними керували міркування моралі".
Характеризуючи етичну думку XX ст., треба сказати, що у межах різних філософських шкіл виникають самостійні концепції моральності, які базуються на принципах релятивізму, волюнтаризму, суб'єктивізму та відвертого цинізму. Трагічні суперечності XX ст. знайшли відповідний відбиток у пошуках мислителів екзистенціальної орієнтації. Екзистенціалізм (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю) визначає моральність не як істинне буття, а лише як засіб суспільного маніпулювання особистістю, тобто, в цілому, як дещо вороже людині.
Відповідно вченню А. Камю (1913-1960 pp.), навколишній світ - світ абсурду, з яким людина постійно конфліктує. Людина, особистість прагне реалізувати свою свободу, тому постійно виступає проти уряду, держави, світового порядку, тобто проти усього, що здається їй втіленням абсурду та несправедливості. Ж.-П. Сартр (1905-1980 pp.) вважає, що людина вільна абсолютно, а мораль може стати засобом реалізації цієї свободи. Маючи право на щастя, людина вільна розпоряджатися своєю долею, у тому числі, й правом на смерть. Абсолютна свобода людини накладає на неї й абсолютну відповідальність, яка, у свою чергу, не пов'язана з конкретною відповідальністю за реальні вчинки. Етика екзистенціалізму абстрактна і дуже віддалена від реальних суспільних інтересів.
Етична концепція прагматизму (Дж. Л'юї, Ч. С. Пірс, У. Джеймс та ін.) заперечує теоретичний аспект моралі та зводить її до розглядання утилітарних життєвих проблем, до "практичної науки". Основу моралі складає досягнення користі будь-якою ціною й будь-якими засобами, що означає виправдання будь-якої мети й характеру діяльності.
У межах неопозитивізму існує суб'єктивно-ідеалістична теорія моралі (Б. Рассел, Р. Карнап, А. Айєр та ін.), яка заперечує об'єктивні засади моралі: особистість сама визичає зміст моральних
Loading...

 
 

Цікаве