WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

лише духовною свободою, свободою упокорення з дійсністю.
Марк Аврелій Антонін (121-180 pp.) як імператор, на відміну від інших стоїків, міркував великими масштабами:
спостерігаючи суцільне падіння моралі в імперії, вбачав у цьому початок загибелі держави загалом, а тому в етиці стоїків бачив єдиний вихід зі скрутного становища. У роздумах "До самого себе" проголошує, що "єдине, що знаходиться у владі людини - це її думки... Зазирни у свої нутрощі! Там... джерело добра,яке здатне бити, не висихаючи...". Головною метою людських прагнень має бути досягнення доброчинності, або підкорення "розумним законам природи у злагоді з людською суттю".
Менш провідними напрямами у римській філософії були епікуреїзм (Тіт Лукрецій Кар - близько 95- 55 pp. до н. е. - обстоював принципи спокійного і щасливого життя, якого можна досягти тільки завдяки звільненню від страху, особливо перед богами, а також через пізнання), неоплатонізм (Плотін - 205-270 pp. - пов'язував добро з розумом (душею), а зло - з почуттєвим світом. При цьому акцент на першому призводить до повного придушення усього матеріального - (зародки аскетизму).
Узагалі у давньоримських філософів домінують не гордість і відчуття єдності з розумовим началом світу, а навпаки, відчуття мізерності людини, розгубленості, надлому. Окрім цього, у римських стоїків присутні релігійні переживання, ідеї спасіння і спокутування. Різко підсилюється тема індивідуалізму, а разом з нею - тема повного відходу від земних справ у особисте моральне самовдосконалення. Мораль втрачає риси суворості й все більш виступає як співчуття, милосердя і жалість. У ній з'являється мотив любові і роздуми про її втілення у жорстокому світі.
2. Етична думка Середньовіччя та Відродження
Середньовічна європейська етика безпосередньо пов'язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі Бога і людини. УСІ морально-етичні повчання цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть у царство Небесне. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів священного писання - Біблії.
Моральна концепція християнства виходить із розуміння того, що Бог - єдина творча сила. Він - найвище Благо і моральний Абсолют. Людина, на відміну від yсіx інших істот, схожа з Творцем, тому їй надані дух і свобода волі. Але у своєму реальному існуванні людина не така, яка повинна бути за призначенням. Подолання цієї подвійності, слідування своїй "істинній" сутності і є змістом моральних зусиль людини. Це, за християнським світосприйняттям, досягається за допомогою божественної благодаті, прямої і безпосередньої участі Бога. А образ Христа, який є Богом і одночасно людиною, - це наочний взірець моральності у християнському розумінні, що втілює ідеал.
Загальні нормативні принципи християнської етики зводяться фактично до вищої заповіді - любові до Бога (любов до ближнього свого є, так би мовити, концентрацією любові до Бога). Слідування цій заповіді - зміст доброчинного життя.
Особливе місце в осмисленні цих та інших питань християнської етики займають два її найяскравіші представники - Августин Аврелій (Блаженний) і Фома Аквінський (Аквінат).
Августин Блаженний (354-430 pp.) - автор сотень творів, значними серед яких є "Про святу Трійцю", "Про град Божий", "Сповідь".
Для Августина Бог - джерело і критерій моральності, вища сутність, протилежна земній чуттєвості. У постаті Бога втілена вся повнота добра (все існує завдяки Богу, тому й будь-яке благо йде від нього), а зло (до нього має відношення людина, яка за це відповідає перед Богом) вміщено у волі, яка відвертається від вищого (космічних доброчинносгей) заради нижчого (тілесні втіхи). Але метою і сенсом людського життя є щастя, якого можна досягти тільки через пізнання Бога й випробування душі. Інструментами для цього є християнська віра і розум.
Людина є поєднанням світу Божого - душа людини, і світу земного - її тіло. Людська душа за своєю природою досконала, тому що наближена до Бога, але інколи тіло долають спокуси (гріхи).
Августин стверджує існування трьох головних видів гріха, які він називає похіттю. Перший вид - похіть плоті, спрямування до почуттєвих радощів і насолод. Другий - похіть гордині, жадоба самоствердження на тлі різних видів діяльності. Третій - похіть очей: це потяг до пізнання, осягнення таємниць природи, дізнавання про світ того, про що знає тільки Бог. Всі ці намагання є для Августина грішними, тому що націлюють людський розум і душу на земне, а не на небесне, кличуть його до чуттєвої дійсності, а не до трансцендентного.
Християнські доброчинності, за Августином, - послідовне відкидання язичницьких уявлень про доброчинності. У своїй "Сповіді" Августин на власному прикладі намагається довести марність людських зусиль, неспроможність людини звільнитися від гріха доти, поки вона безмежно не віддасться провидінню і не виявиться знаряддям Божої волі. Августин вимагає від християнина повного аскетизму й відмови від своєї індивідуальності, беззаперечного слідування вказівкам Бога.
Новий напрям духовного життя, який досяг розквіту в XIII ст., був пов'язаний з раціоналізацією світосприйняття, а його виразником був Фома Аквінський (1225-1274 pp.), головними працями якого вважаються "Сума теології" і "Сума язичників",
За Аквінським, найвище людське благо - поєднання людини з Богом, а найвище блаженство - у безпосередньому інтелектуальному спогляданні Бога. Кінцева мета людини - у пізнанні, спогляданні й любові до Бога. Шлях до цієї мети сповнений випробувань, розум веде людину до морального ладу, який виражає Божий закон; розум вказує, як слід себе поводити, щоб прийти до вічного блаженства і щастя. Передумовою моральної поведінки Аквінат вважає свободу волі, без якої неможлива відповідальність людини, тобто Аквінський відходить від Августинського фаталізму.
Що стосується доброчинностей, то Аквінський, відтворюючи чотири традиційні доброчинності - мудрість, відвагу, помірність і справедливість, - додає ще три християнські - віру, надію, любов. Фома Аквінський менш критично ставиться до потреб людського тіла та пристрастей, ніж Августин Блаженний. Він визнає за людиною можливість прагнення земних радощів На думку Фоми, моральний образ дії гарантує людині спасіння у потойбічному світі; моральна поведінка і вища відплата пов'язані між собою. Але як саме здійснюється ця Божа справедливість, людині знати не дано.
Етика Аквінського чітко розмежовує мораль і релігію, зробивши акцент на тому, що людські доброчинності без віри і Божої благодаті майже ніщо, більш того, вони не дають людині можливості безпосередньо наблизитись до Бога, жити благочинним життям. Тому лише безпосереднє споглядання Божої суті у потойбічному світі й з волі самого Бога є істинним блаженством. Такий постулат стверджує несумісність людської моралі та релігії.
Перехід від
Loading...

 
 

Цікаве