WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

з прагненням, здійснюється, а не залишається благим побажанням. Гарантія доброчинного життя (істинне блаженство) вміщується у принципі: уникай крайнощів і дотримуйся середини. До того ж, згідно з Аристотелем, доброчинне життя є життя людське, що переслідує земні блага.
Уперше в історії етики Аристотель зробив предметом дослідницької уваги питання продобровільність вчинків і свободу вибору. Він розділяв добровільні і недобровільні вчинки. При цьому, з його точки зору, лише добровільні діяння потребують подяки або засудження, а ті, що зроблені без свідомого волевияву, мають отримувати або прощення, або співчуття.
Аристотель високо оцінював дружбу. Він вважав, що це стосунки, позбавлені розрахунку. Істинна дружба вміщує мету в самій собі. Тільки розумна і доброзичлива людина спроможна до вищого виду дружби - дружби, єдиними підвалинами якої є однодумство і повага.
Ідеалом морального життя Аристотель вважав життя мудреця, саме тому споглядальна діяльність розуму відрізняється значущістю і цінністю заради себе самої і вміщує у собі притаманне їй одній блаженство, тільки воно надає інтелектуальну і духовну насолоду, яка в принципі не може бути надмірною.
Видатним моральним вчителем елліністичного періоду був Епікyp (341-270 pp. до н. е.). З його ім'ям пов'язана одна з важливіших традицій філософської етики, що отримала назву евдемонізм (від грец. "eudaimonia" - "щастя"). Епікур вважав, що вирішення етичної проблеми міститься у правильному тлумаченні щастя. Щасливі люди є доброзичливими, у них немає ані потреби, ані приводу сваритися поміж собою - такий моральний пафос має вчення Епікура.
Попередник Епікура, Аристотель, розчленив поняття щастя на дві складові: а) внутрішня (душевна) досконалість - те, що залежить від самої людини, та б) зовнішня (матеріальне благополуччя) - те, що не залежить від людини. Вони співвідносяться поміж собою таким чином, що душевні якості людини суттєвою мірою зумовлюють її щастя, але не повністю. Епікур пішов далі, вважаючи, що відчуття щастя цілком знаходиться під владою людини. Вищим благом він вважав блаженство, насолоду (гедоне), які складаються із задоволення природних потреб і досягнення душевної рівноваги, безтурботності - спокою душі (атараксії), а з цим - і щастя (евдемонії); останнє розумілося як самодостатність індивіда. Головна етична ідея Епікура - обґрунтування свободи як незалежності від зовнішнього. Найкраще задоволення для людини - у відсутності будь-яких страждань.
Головними джерелами страждань, згідно з Епікуром, є страх перед богами, страх перед необхідністю і страх смерті. Коли людина усвідомить, що ні боги (існують в "міжсвітових просторах" і не втручаються у дії людей), ні невблаганна необхідність слідувати долі (не всепоглинаюча), ні смерть (коли є людина, смерті нема, а коли є смерть, то немає вже людини) не впливають на її життя, тільки тоді вона буде дійсно вільною і зможе повністю віддатися вищій меті - блаженству.
Евдемонічний ідеал Епікура - безтурботність мудреця, який вміє уникнути усього, що турбує і пригнічує, що надходить до людини із зовнішнього світу або зсередини її власної істоти (бажання, пристрасті). До щастя наближує незалежність. Етика Епікура індивідуалістична, хоча він зовсім не відкидав такого міжособистісного блага, як дружба. У його розу-мінні дружба - це вільне спілкування індивідів, які обрали один одного для бесід і проводження часу з доброї волі.
Одночасно з вченням Епікура виникає такий напрям елліністичної думки, як стоїцизм, який мав дві форми - грецьку і римську. Засновником стоїцизму був грецький філософ Зенон (336-264 pp. до н. е.), який вбачав вищий сенс людського існування у підпорядкуванні природі, у повному сприйнятті світу. У світі, згідно з поглядами стоїків, царює жорстока необхідність, яка є вираженням космічного розуму. Протидіяти цій необхідності безглуздо, а підкорюваність їй -- є залученням до вищого розумного першопочатку. Але для такого повного і свідомого підкорення треба удосконалити особистий розум (наблизитися до космічного Розуму), навчитись не піддаватись суб'єктивним почуттям - бажанню, страху, насолоді та скорботі. Ідеал спрямувань стоїків - спокій (атараксія) чи стан, вільний від пристрастей (апатія) або, хоча б безпристрасне терпіння (анатея). Якщо людина помірна, мужня, справедлива і розсудлива, позбавлена жалощів і завжди діє за наказом обов'язку, якщо вона з радістю і легкістю приймає все, що надається невблаганною долею, тоді вона істинно мудра. Саме вільне і свідоме підкорення долі є достоїнством, одним із проявів якого є самовільний відхід з життя
Давні римляни, які запозичили багато ідей від греків у сфері етики, найбільшу зацікавленість виявили до стоїцизму та еклектицизму. Найвідомішими і найвпливовішими з них були представник еклектицизму Марк Тулій Цицерон, та стоїки Сенека, Епіктет, Марк Аврелій, які зробили важливий внесок у розвиток суспільної свідомості та моралі.
Марк Тулій Цицерон (106-45 pp. до н. е.) - працював у сфері розробки державного устрою, шукаючи найкращим варіант державного будівництва; відомий також як розробник латинської філософської термінології. Найкращий суспільний устрій вбачав у комбінації трьох головних державних форм: монархії, аристократії та демократії. Мета держави, за Цицероном, є забезпечення цивільної безпеки і вільне використання майна (в останньому можна бачити зародки комунізму). У сфері етики поділяє позицію стоїків стосовно доброчинності: людина є розумна істота, яка має у собі щось божественне. Доброчинність - подолання всіх життєвих труднощів через свідоме і активне вольове втручання самої людини. Цицерон на відміну від багатьох філософів того часу, пропонував об'єднати всі філософські вчення в єдине.
Сенека (4 p. до н. е. - 65 p. н. е.) майже всі свої твори, серед яких найвідомішими вважаються "Про милосердя"; "Про щасливе життя", "Про вільний час", "Про доброчинність" тощо, присвятив етичним проблемам. Головними ідеями і напрямами етики, за Сенекою, є принцип злагоди з природою (жити щасливо - жити у злагоді з природою) і принцип підкорення людини долі. Сенека відкидає намагання багатьох сучасників накопичувати матеріальні багатства, отримувати високі посади у державі, мотивуючи це так: "Що вище хто піднявся, то ближче той до падіння...". Сенс життя він убачав у досягненні абсолютного душевного спокою, чого можна досягти, переборовши страх перед смертю. Людина, за Сенекою, повинна постійно прагнути досягти вдосконалення, тоді її життя буде найбільш достойним.
Головним ядром філософсько-етичної концепції Епіктета (50-138 pp.) була думка про покорення даній реальності, що призводило до пасивності. Дійсною суттю людини є розум, тому слід турбуватися не про тілесне задоволення, а тільки про душевний спокій. Через те, що головним чинником і джерелом розвитку світу є Світовий розум - Логос, Епіктет обмежує свободу і незалежність
Loading...

 
 

Цікаве