WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

страху перед богами. Також треба додати, що майже всі давні філософські течії розглядали моральність людських стосунків лише в аспекті їх застосування у релігійно-юридичній системі тогочасного суспільства. Здебільшого градація доброчинностей не була однаковою, якимось якостям час від часу надавалася перевага, якісь забувалися або переходили до категорії неприйнятних для суспільства. Крім того, верхівка суспільства не обминала нагоди втрутитися у розвиток етичної думки, пропонуючи свої варіанти доброчинностей.
Середньовічна етика (V-XV ст.) узяла на озброєння догмат християнської віри в Бога і доброчинності, притаманні цій вірі. Цими доброчинностями були віра, надія і любов до Бога. Раннєсередньовічні моралісти підійшли у багатьох аспектах до геоцентризму, вбачаючи у самій можливості сво-бодної волі людини відхід від закладених Богом універсальних моральних законів, в яких вміщується всесвітнє добро. Тому людина, коли не звертається до Бога в своїх діях, завжди робить зло (звідси ідея загальної гріховності і необхідності масового каяття). Але християнська етика все ж мала і такий позитивний момент, як посилення особистісного начала в моральному вченні християнства, незважаючи на соціальнийстатус людини, до якої звертаються моральні вказівки (це свідчить про рівність усіх перед Богом). Таку позицію посилювала ідея боговтіленості Христа в особі людини, яка постраждала за всі гріхи людства. Таким чином, важливі моральні проблеми в добу Середньовіччя, коли існувало тотальне панування релігії та церкви, вирішувалися у щільному зв'язку з релігійними догматами і в інтересах церкви.
Відродження зуміло аргументованіше і детальніше розвинути антропологічні надбання античної етичної думки. Відтепер погляд учених-моралістів (Ф. Петрарки, П. делла Мірандоли, Н. Макіавеллі) був привернутий виключно до людини в її прагненні змінити світ за своїми задумами. Творчі сили людства відносилися до вищого рангу, при цьому на постать Бога вже дивилися сміливіше і ототожнювали його з об'єктивними законами природи, які людина може вивчити і примусити слугувати собі.
Доба Нового часу привнесла в етичну думку впливи нового релігійного напряму - протестантизму, який викликав до життя нову етичну концепцію активного служіння Богові. Релігійні зміни спричинили появу таких форм вільнодумства, як атеїзм, деїзм, скептицизм (М. Монтень, П. Бейль), пантеїзм тощо.
У XVII-XVIII ст. у етико-філософській думці з'явилася теорія розумного егоїзму (Спіноза, Гельвецій, Гольбах та ін.). Результатом нового сплеску філософської думки щодо етичної проблематики стала розробка вчення про автономну мораль (І. Кант), яка не потребує існування вищої субстанції для її продуціювання (самозаконна мораль) і інструменту її роз-повсюдження - релігії.
Етичні здобутки доби Просвітництва у XIX ст. розвинули ідеї Л. Фейєрбаха та ?. ?. Чернишевського, згідно з якими людині невигідно заподіювати зло іншим, тому що у відповідь заподіють зло їй самій.
Українська етична думка у своєму розвиткові пройшла складний і дуже цікавий шлях, який можна поділити на три головні доби. Перша - у межах XI-XV ст., - питання, пов'язані із розвитком духовності людини розглядалися на фоні розвитку державного інституту, який домінував над усіма сферами життя тогочасного суспільства, а також і над питаннями вирішення загальнолюдських моральних норм. У силі була концепція "держава-Бог-людина", з якою було щільно пов'язане людське існування. Державно-релігійні настанови вимагали від людини бути смиренною, слухняною і терплячою.
Другу добу (XVI-XVIII ст.) можна охарактеризувати як підйом філософської думки не тільки в Україні (розповсюдження братств і братських шкіл), айв Європі взагалі. Ціле сузір'я філософів-українофілів (І. Копинський, П. Могила, І. Гізель, М. Смотрицький, Й. Борецький) ретельно готувало грунт для подальшого глибокого вивчення етичної проблематики у світлі тогочасних суспільно-політичних змін. Треба відмітити, що українська етична думка розвивалася в унісон іззахідноєвропейською, свідченням чого є звертання до питань самопізнання і морального самовдосконалення людини. Окремо в українській філософській думці виділялися постаті Ф. Прокоповича, Г. Кониського і Г. Сковороди, які розробляли проблематику добра і справедливості як головних категорій, що впливають на діяльність людського суспільства.
Третя доба (XIX-XX ст.) характеризувалася постановкою і розробкою концепції "людина-нація" (особливо під час національно-визвольної боротьби), у світлі опрацювання якої українська етична думка розмежувалась на два напрями - радикальний (людина задля свого щасливого існування повинна перебудувати суспільне життя) і академічний ("філософія серця"). У XX ст. етичну проблематику в Україні розробляли майже виключно вчені-марксисти, які спромоглися "вбрати" етичні настанови в "одежу" марксистського розуміння головних етико-філософських питань.
Етика XX ст. остаточно розвинулася як окрема наука і оперувала здебільшого концепціями "людина-Бог" і "людина-суспільство" у їх протиставленні чи взаємовпливі. Здебільшого увага зверталася на такі проблеми, як загальна моральна відповідальність людини, антагонізм розвитку внутрішнього світу особистості й суспільства, криза взаємо-стосунків між людьми різних культур, вирішення проблем морального самовдосконалення тощо. Науковий атеїзм виявився великою перешкодою на шляху розвитку ідеї споріднення Божих моральних настанов і вказівок з людськими моральними принципами.Насамкінець можна підсумувати, що етика, виникнувши як необхідність пояснити колізії суспільного життя, зіткнення протилежних типів моральних настанов, пройшла довгий і складний шлях, який не може припинитися ніколи, тому що розвиток суспільства і людини набуває нового значення у контексті сучасного всесвітнього діалогу багатьох культур. Тому завдання сучасних стиків можна вбачати в тому, щоб знайти нові, узагальнюючі та прийнятні для всіх моральні настанови, заходи, які б змусили людство розвиватися у злагоді та гармонії.
Література:
1. Етика: Навч. Посібник / В.О.Лозовой, М.І.Панов, О.А.Стасевська та ін..; За ред.. В.О.Лозового. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 14-46.
2. Малахів В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001. - С. 41-71.
3. Горський В. Історія української філософії. - К., 1996. - 286 с.
4. Лук М. Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX - поч. XX ст.ст. - К., 1993. - 150 с.
5. Иванов В.Г. История этики древнего мира. - СПб., 1997. - 256 с.
6. Дробницкий О.Г. Понятие морали: Историко-критический очерк. - М., 1974. - С. 228-247, 254-276.
7. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - М., 1989. -573 с.
8. Соловьев Э.Ю. Прошлое толкует нас. Очерки по истории философии и культуры. - М., 1991. - С. 167-184, 403-431.
Loading...

 
 

Цікаве