WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат

Головні етапи історичного розвитку етичної думки. (науковий реферат) - Реферат


Науковий реферат
Головні етапи історичного розвитку етичної думки.
?
1. Етичні ідеї Стародавнього світу.
2. Етична думка Середньовіччя та Відродження.
3. Етичні вчення Нового часу.
4. Західна етична думка XX століття.
5. Історія етичної думки в Україні.
Становлення і розвиток етичної думки - тривалий процес, витоки якого можна знайти вже на ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли звичайні уявлення про мораль під впливом досвіду, що поширювався, отримували новий зміст та ставали основою для виникнення загальних теоретичних висновків. Перші ж етичні системи, що досліджували моральні процеси, з'явилися на відносно розвинутій стадії класових відносин.
УМОВИ прогресу філософського мислення, а в його рамках і перші прояви етичного знання складалися неоднаково. Різні регіони Стародавнього світу сформували особливі релігійно-філософські системи, серед яких найцікавіші, з етичної точки зору були: даосизм, конфуціанство (Давній Китай), джайнізм, буддизм (Давня Індія), іудаїзм (Давня Іудея), філософські погляди на мораль Давньої Греції та Давнього Риму.
1. Етичні ідеї Стародавнього світу
Одним із важливіших напрямів розвитку етичної думки у Давньому Китаї був даосизм, який, на відміну від конфуціанства, не став провідною релігійною течією Китаю, але завдяки введенню в обіг поняття "Дао" це вчення посіло почесне місце в історії розвитку етичної думки. Засновником даосизму вважається легендарний мудрець Дао-цзи (Лао Дань) (народ. 604 p. до н. е.), якому приписують авторство книги "Дао де цзін" ("Шлях доброчинності"), де центральне поняття - Дао (шлях) обґрунтовується як понад буття, велике єдине, безмежна діяльність, закон природи, суспільства, окремої людини (її мислення та поведінки). Дао - прабатько усього існуючого: "Людина залежить від землі, земля - від неба (космосу), небо - від Дао, а Дао - від самого себе".
Інший даосист Чжун-цзі (близько 369-286 pp. до н. е.) вважав, що Дао наділяє речі формою, кольором, звуком та виглядом, тобто Дао творить (як першопочаток).
На думку даосистів, людина, як і весь світ, є закономірним породженням Дао, вона - частка природи, її призначення - крокувати шляхом доброчинності. Це є життя, яке відповідає природі. УСІ численні лиха людства трапляються через те, що люди відступають від заданих природою законів. Лао-цзи відкидає будь-які зусилля не тільки індивіда, а й суспільства щодо штучного втручання у Дао. Намагання змінити природний лад згубні для людей. Тому головний моральний принцип - "увей", поглиблене спостереження, відсутність будь-якої дії, що суперечить природному процесу, а мудрець той, хто сповідує помірність, спокій, близькість до природи.
Конфуціанство, засноване Кун-Фу-цзі (551-479 pp. до н. е.) (латинізована версія імені - Конфуцій) і поширене його учнями, було китайською державною програмою, її можна охарактеризувати як нормативну програму достойного життя окремої людини та узгодженого життя всіх у суспільстві.
Головне місце в етиці Конфуція займає поняття "жень" ("гуманність") - моральний принцип, який потребує покори підлеглих, турботи про суспільні інтереси, повагу до батьків і старших за віком. Існували п'ять великих і незмінних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших, мужність, дотримання яких було одночасно нормою для всіх і, з іншого боку, слугувало соціально-політичній верхівці. Це сприяло запобіганню соціальним вибухам, утримувало у слухняності підлеглих. Дотримування моральних норм у розумних межах спричинює доброчинність і глибоку повагу до себе та інших, на це здатні лише обрані та повноцінні особистості, так звані "ідеальні люди". Такі ідеальні особистості, по-перше, "не роблять іншим того, чого собі не бажають" (у європейській культурній традиції цей принцип отримав назву "золотого правила моральності"); по-друге, роблять так, як потребують етикет, лад та їх власний соціальний стан;
по-третє, прямують до знань, розуміють Дао як шлях благородства та духовної досконалості (творча сила Дао - що розуміється, як моральна сила, надана людині).
Джайнізм, заснований в Індії у VI ст. до н. е. у головних етичних положеннях близькій до буддизму. Так, на думку джайністів, людина, яка складається з єдності матеріальної і духовної суті, перебуває у постійному пошуку істинного шляху через позбавлення від карми (суми здійснених індивідом вчинків та їх наслідків). Лише позбавлення від карми дозволяє душі людини досягти остаточного звільнення. Моральна концепція джайністів передбачала, що людина сама впізнає добро і зло через шлях спроб і намагань (постать Бога не розглядалася як така, що може втручатися у людські справи). Щоб досягти особистого спасіння, треба було відповідати правилам "трьох коштовностей": правильно розуміти (завдяки правильній вірі), правильно пізнавати та правильно жити, а практичному досягненню мети - звільненню від карми - допомагають аскеза та благі дії (не завдавати зла живим істотам, не збагачуватися матеріально тощо).
Буддизм, заснований Сіддхартхой Гаутамой (близько 583-483 pp. до н. е.), який після пустельництва отримав ім'я Будда ("Просвітлений"), є етичною спадщиною культури Давньої Індії.
Центром вчення Будди є чотири благородні істини, згідно з якими, по-перше, життя у його багатьох проявах є страждання; по-друге, причина страждань - людські бажання і пристрасті (жадоба до життя); по-третє, знищення причин страждання криється у знищенні цієї жадоби життя. Четверта буддійська істина - відмова від життя, присвяченого чуттєвим радощам, прагнення життя аскетичного, сповненого самокатування. Людина, яка слідує всім чотирьом благородним істинам, є святою і наближається до кінцевої мети - нірвани (вгасання), яка розуміється не як загибель, а як вихід з кругообігу перероджень у стан блаженства, де не діють закони карми, де свята суть людини споглядає за всім без душевного болю.
Буддійські етико-філософські погляди можуть бути зрозумілими як універсальна схема дій людини, що морально вдосконалюється. Моральне вдосконалення, за буддійським вченням, можна витлумачити як рух від індивідуально-особистісної певності до абсолютно безособистісного начала. Метою морального самовдосконалення є досягнення людиною такого стану, в якому повністю долаються ворожнеча і чуттєва прихильність до світу і який реалізується в однаково доброзичливому ставленні до всіх живих істот.
Іудаїзм, засновником якого був Мойсей, розробив один з найдавніших та найпоширеніших кодексів моральної поведінки, сформульований у так званому "П'ятикнижжі" Моїсеєвому, або Торі (перші п'ять книг Вєтхого Завіту), та Талмуді. Мойсей подав деталізоване зведення правил, які регулюють yсі сфери життя єврейського народу. Підвалинами цього зве-дення є десять заповідей - Декалог, - які містять загальні релігійно-морально-юридичні принципи поведінки. УТІЛЮЮЧИ собою Божу істину, ці принципи
Loading...

 
 

Цікаве