WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Походження та історичні типи моралі (науковий реферат) - Реферат

Походження та історичні типи моралі (науковий реферат) - Реферат

суспільних відносин, стосунків між людьми. Якщо звичай стверджує суще (реальне), то мораль - належне (ідеальне). Для звичаю характерна детальна, однозначна, жорстка, ситуаційно обмежена регламентація, де відкидаються імпровізація, свобода вибору варіантів дії, вчинків. Звичай вимагає виконання і не цікавиться мотивами поведінки. Мораль же вимагає особистої відповідальності й за вчинки, й за їх мотивацію, й передбачає свободу вибору моральних цінностей, цілей і засобів їх досягнення. Тому мораль вважається більш розвинутим і складним способом регулювання поведінки людей у порівнянні зі звичаєм. Це історично досконаліший спосіб соціальної регуляції.
У цивілізованих суспільствах важливого значення набуває право як соціальний інститут, що виконує дещо схожі з мораллю соціальні функції. І мораль, і право виникають для задоволення суспільної потреби у підтримці стабільності й цілісності суспільства. Вони несуть у собі сукупність відносно стійких вимог, норм, приписів, правил, які виражають суспільну волю, історичну необхідність, де закладені уявлення про добре, справедливе, належне. І мораль, і право намагаються охопити практично всю сукупність суспільних відносин, але це вдається їм по-різному, специфічно.
Специфіка моралі пов'язана з її всепроникаючим характером (присутністю в усіх без винятку сферах і видах життєдіяльності людини за допомогою мотиваційних та оцінювальних механізмів людської свідомості), універсальністю. Приписи моралі носять універсальний, всюдисущий, загальнолюдський характер і застосовуються у будь-яких життєвих ситуаціях. Моральні вимоги завжди формуються як всезагаль-ні, універсальні, вони для всіх і конкретно для кожного. Більшість моральних приписів носить узагальнений, світоглядний характер. У моралі людина поводить себе не як приватна особа, а як представник усього розумного світу, визнає інших рівними собі, гідними поваги незалежно від демографічних, майнових, інтелектуальних, релігійних та інших параметрів. Мораль регулює стосунки людей з приводу суспільних, приватних і інтимних рівнів життєдіяльності, слугує єднанню з людьми, стверджує моральну спільність людства, тоді як право обмежується регулюванням тільки тих соціальних відносин, що мають найбільший суспільний інтерес (захист життя людей, їх власності, матеріальні, майнові, трудові, сімейні сто-сунки тощо), і не втручається у стосунки товариськості, дружби, кохання й інші сфери духовного, інтимного життя людей, їх думки, почуття.
Право має офіційний, закріплений соціальними інституціями (інституціональний) характер. Воно виникає набагато пізніше моралі, разом з державою, спирається на її силу та авторитет. Норми права мають офіційно-обов'язковий характер, їх виконання забезпечується, якщо це необхідно, органами державної влади примусово аж до застосування сили. Цінності моралі (норми, вимоги, приписи, правила, оцінки, принципи, ідеали, уявлення про добре, зле, справедливе тощо) не мають такого інституціоналізованого характеру, вони підтримуються силою громадської думки та особистими переконаннями людей, їх совістю. Вони можуть, якщо це потрібно, підтримуватись і правовою нормою, і авторитетом держави.
Право - це чітко сформульовані однозначні норми, завжди писані, де виражена воля законодавця. У них формально закріплені, зафіксовані права та обов'язки громадян. Мораль же спирається на письмово не оформлені вимоги (приписи, повеління, заборони), які виникають стихійно у творчості людей і відбиваються у суспільній свідомості як потреби суспільного життя. Моральні цінності носять безособовий, анонімний характер, звернені до всіх і від імені всіх.
Мораль завжди пов'язана з добровільним виконанням вимог, правил, приписів на основі власного вільного вибору автономної особистості. Свобода є дійсною причиною морального вчинку. Моральний вчинок відбиває характер мотивації, виконується з поваги до моральних цінностей суспільства, сприйняття моральної цінності як власної. Для права головним є законослухняність поведінки, відповідність вчинку нормі закону, його не цікавить характер мотивації особистості. Моральні характеристики людини враховуються правом при правопорушеннях.
Право має більш консервативний, статичний, формальний характер, не завжди встигає за змінами у соціальних процесах. Воно може гальмувати процеси оновлення суспільства. Діючі закони можуть не відповідати суспільним потребам та інтересам, але не можуть бути змінені без законодавця. Мораль як неформалізований, ідеальний феномен, є більш динамічним, гнучким регулятором. Специфічною рисою моралі є її принципово безкорисливий характер, орієнтація не на утилітарні цінності, корисливі дії, вчинки, а на примноження добра, благородство, справедливість, оскільки вона вирішує не прагматичні завдання, а завдання самовдосконалення особистості.
Право завжди мало й має одним із своїх джерел і засад стихійну практику стосунків, що склалися, і відбиває звичаї народу, його громадську думку. Відбір, конкретизація норм моральної взаємодії, що заявили про себе, раціональне їх осмислення й обгрунтування стає для законодавця одним із шляхів законотворення.
Правова і моральна регуляція не існують у чистому вигляді. Будь-яка правова норма, документально зафіксований стан, інструкція, статут, будь-яке усне розпорядження не в змозі однозначно визначити діяльність безпосереднього виконавця у сфері інституціональних стосунків. Завжди залишається певний простір і для власного розуміння, ставлення виконавця, для його самовизначення щодо справи, людини. Тому правова і моральна регуляція доповнюють одна одну, взаємодіють для стабілізації цілісності суспільства. Але право залишається більш зовнішнім регулятором поведінки, а мораль - глибоко внутрішнім, особистісним способом орієнтації, саморегуляції життєдіяльності чи культури життя людини.
Отже, мораль відрізняється від інших форм духовного життя (науки, релігії, мистецтва, філософії) такими властивостями як імперативність, нормативність, оцінювальність.
Імперативність - це форма вираження повелінь (приписів, вимог), спосіб їх реалізації, що орієнтує особистість залежно від конкретно-історичних умов, обставин на конформізм, адаптацію до встановлених (усталених) суспільствомстандартів поведінки. Мораль у такому ракурсі велить, певним чином, як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе.
Золоте правило моральності - ставитись до іншого так, як хотів, щоб інші ставились до тебе. Вона завжди була одним із способів погодження суспільних та індивідуальних інтересів, у взаємодії яких пріоритет залишається за суспільним. Імперативна властивість моралі покликана забезпечувати єдність суспільства, наступність у розвитку його духовного життя, орієнтує індивідуальну поведінку залежно від норм суспільного життя, що історично склалися. В історичному розвитку відомі жорсткі форми зовнішнього соціального контролю за поведінкою людини (від первісного до феодального суспільства - так звані традиціоналістські суспільства, де домінували відносини особистісної залежності). Поступово у регулюванні поведінки перевага надавалася
Loading...

 
 

Цікаве