WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Походження та історичні типи моралі (науковий реферат) - Реферат

Походження та історичні типи моралі (науковий реферат) - Реферат

найвищих результатів).
Важливою рисою античного життя було те, що політика не зводилася до інтриг вузького кола придворних, і, якщо вже не дозволяла досягти повної справедливості, то, в усякому разі, зберігала віру в можливість досягнення її саме політичним шляхом. Проте згодом цей принцип було доведено до абсурду, і за часів розпаду античної цивілізації пожадливі до видовищ і хліба натовпи продавали свої голоси політичним діячам.
З накопиченням багатства відходять у минуле старі цінності: знатність, доблесть, відданість і честь, порівняно з якими життя окремої людини зовсім не цінувалося. Цей ідеал суперечив реальному життю: самопожертва несумісна з ростом індивідуалізму. Соціальна цінність людини тепер визначалася грошима. До фізичної праці, звичайної для родової аристок-ратії, за часів класичного рабства ставляться з презирством. Ці зміни усвідомлюються як занепад моралі, розпад цивілізації. Криза дійсно охопила всю систему, тому численні закони, спрямовані на збереження моральних цінностей (а по суті:
відновлення традицій, повернення "золотого віку"), не змогли виконати свого призначення. У цей неспокійний час в Імперію ринула величезна кількість східних культів, лідером же виявилося вчення про боголюдину, яка (на відміну від старих богів) мала людську здатність співчувати всім стражденним, божественну здатність переборювати смерть, царські право і могутність у перебудові світу за законами справедливості. На противагу законам земного світу християни проповідували безумовну миролюбність і братську любов. Чекаючи дуже скорого пришестя Ісуса, християни відмовлялися від особистої власності, сім'ї, своєї волі, бо старі цінності мали втратити свій сенс із загибеллю світу Зла.
Отже, мораль античного суспільства характеризується протилежними тенденціями у своєму розвитку: наростання індивідуалістичної орієнтації, яка виявляється у прагненні самовдосконалення, високому рівні самопізнання, з одного боку, а з іншого - у надзвичайному користолюбстві, марнославстві, жорстокості в боротьбі за владу, переживанні пороку як естетичної цінності.
2.4. Станово-корпоративна мораль Середньовіччя
-Середньовічна культура включає в себе елементи племінної, язичницької культури і рафінованої (християнизованої) античної, і, нарешті, буржуазні елементи. Тому можна сказати, що Середньовіччя - це, з одного боку, вищий рівень розвитку традиційного суспільства, а з другого - його подолання, руйнація, зародження цивілізації сучасного типу. Людина Середньовіччя більш гостро й безпосередньо, ніж наш сучасник, переживала події, бурхливо виявляла свої почуття: від дикої невтримності до шаленої радості існування. Адже людське життя у ті часи протікало більш відкрито, у всіх на очах - у буквальному значенні цього слова; відлюдькуватість, інтимність не характерні для тієї доби. УСІ зміни відбувалися циклічно, початок збігається з кінцем. Кінець Світу означав його початок. Ця повторюваність подій робить усіх раніше й нині живучих відповідальними за первородний гріх, усіх іудеїв також - за смерть Ісуса Христа (хрестоносці вважали, що карають катів Христа, а не їх нащадків). Для людини Середньо-віччя дивним чином співіснують світ реальний і світ ідеальний, ідеал і груба реальність, жахи й небезпеки земного світу - з Небом і Адом, Рай Адама та Єви - з тим, до якого потрапляють праведники і який ствердиться на Землі після Пришестя Христа, а обірваний і жадібний грабіжник - з піднесеним і шляхетним лицарем. Індивідуалізм, розроблений античністю і сприйнятий християнством як індивідуальна відповідальність перед Богом, існує поряд із загальнолюдською відповідальністю, яка наступить разом з невідворотним Кінцем Світу. Істинна наука, справжнє мистецтво, "добрі" звичаї - у копіюванні, відтворенні священної влади й краси. Те ж можна зауважити і щодо права: останнім доказом у судовому розслідуванні могло стати свідчення про те, що "так робилося з незапам'ятних часів".
Як і раніше, кожна людина визначається незалежністю до суспільної групи - станом. Ми бачимо тут ту саму піраміду" на вершині якої - Бог, на нижній сходинці - простолюдини. Християнство малювало ідилічну, урівноважену картину суспільства, в якому кожна верства покірно займає відведене їй Боголл місце в очікуванні Страшного Суду, котрий має від-новити справжню рівність. Бідність у цій системі вважалася позитивною цінністю (особливо у Ранньому середньовіччі) і перепусткою до Раю. Вона потребує милосердя й подаяння.
Належність до соціальної групи означала певний рівень багатства, розкошів. Багатство не за статусом - ганебне. Силою об'єднання виступають певні права (привілеї) і певні обов'язки, станова честь. Спроба перейти до іншого стану, тобто злинити зовнішній вигляд, поведінку, рід діяльності, викликає жорстоке глузування і обіцянку безславного кінця, ганьби. Разом з тим чесноти і пороки не стільки індивідуальні, скільки абстрактно узагальнені, мають станово-корпоративний характер. Ідеалізований лицар щедрий, шляхетний, відважний, в очах селянина він - хтивий і користолюбний, селяни - скупі, монахи - розпусні, жінки - балакучі, а всі вони - здобич Диявола! Праця як цінність визначається не у зв'язку з її змістом, мучення у праці - це засіб боротьби з гультяйством, отже, й з розпустою як такою. Тут є своя ієрархія: найкраща праця - аграрна, торгівля викликає підозри, лихварство безсумнівно засуджується (як і більшість ремесел) .
Сполучною ланкою станової піраміди - від Бога до найменшої людини - є договір. Договір із сеньйором передбачає взаємні зобов'язання - служіння, з одного боку, і заступництво (патерналізм - від лат. - "батьківський"), з іншого. Вірність договору - одна з основних чеснот Середньовіччя, порушення договору - злочин проти станової честі. З іншого боку, сповідь, визнання гріховності, каяття знімає провину - від імені Бога церква прощала гріхи. А з XII-XIII ст. з'являються індульгенції (від лат. - "милість"), якими гріх, відповідно до "Такси святої апостольської церкви" відпускався за плату - залежно від його тяжкості. Індульгенція зрівнює здійснений проступок і намір його здійснити. Таким чином церква привласнила собі повноваження вищої судової інстанції. Церква була центром суспільного життя, джерелом інформації. Численні обряди, свята, таїнства формували поведінку й думку парафіян. Відлучення від церкви фактично виключало людину із суспільства. Віра відокремлює "своїх" від "чужих", поділ світу відбувається тепер за принципом віросповідання (релігійний расизм, за висловом історика Ле Гоффа). Однак іновірця можна навернути до істинної віри, а єретика (від грец. - "особливе віровчення") - ні. Він більш небезпечний ворог, якого треба знищити, покаявсявін чи не покаявся. До ненависті тут домішувався марновірний страх, який привносить у життя підозрілість і жорстокість. Людина Середньовіччя твердо впевнена, що за кожний вчинок є відплата, тож тортури і страти можна вважати наслідком загостреного почуття справедливості.
Другим полюсом культури Середньовіччя було лицарство. Хоча ідеали придворного життя сприймаються як протилежні релігійним цінностям (покорі та всепрощенню), проте між
Loading...

 
 

Цікаве