WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Походження та історичні типи моралі (науковий реферат) - Реферат

Походження та історичні типи моралі (науковий реферат) - Реферат

турбота про підданих, їх благоденство. Не належать до безумовних доброчесностей працьовитість, тверезість, подружня вірність. Примусова праця для більшості населення була необхідною, але навряд чи виконання підневільних робіт могло сприйматися позитивно. Що ж до пияцтва і подружньої зради, вони засуджувалися лише у випадку, якщо зачіпались чиїсь інтереси, у першу чергу, майнові.
Причину зла в буденному житті стародавня культура певною мірою пов'язує із соціальною нерівністю, природою окремої людини (наприклад, пожадливістю) і покладає на неї відповідальність. Як і межі доброчесності, межі зла визначаються соціальним становищем. Очевидні злочини й провини не входять до зведень законів, покарання за них визначається звичаєвим правом. Засуджується навмисне убивство, крадіжка і пограбування, чародійство, клятвопорушення і лжесвідчення. Зберігається поняття харчових заборон, ритуальної нечистоти.
У пошуках миру й гармонії, справедливості й добра Схід задовго до європейців сформулював принцип (який можна назвати смисловим стрижнем сучасної системи моралі): як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть і ви.
Історія західної цивілізації багато в чому визначилася образним строєм, ідейним потенціалом збірника текстів, що увійшли у нашу культуру під назвою Вєтхий Завіт і почитаються не тільки сучасним іудаїзмом, а й численними християнськими церквами. Стисла, афористична форма біблійного Декалогу (Десяти заповідей) Мойсея іноді змушувала дослідників пред'являти неправомірні вимоги до стародавнього кодексу. Однак ця афористичність дозволила Декалогу вийти за межі вузьконаціональних вимог до поведінки, висловити загальнолюдський зміст норм моральності: "Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшості, щоб перегнути правду"; "А хабара не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих" (Вихід. 23:2,8); "Не зробите кривди в суді: не будеш потурати особі вбогого, і не будеш підлещувати до особи вельможного, - за правдою суди свого ближнього!" (Ле-вит. 19:15).
Загалом, опис повсякденних і фантастичних подій у Вєтхо-му Завіті можна визначити як історію укладення Яхве договору з людьми, починаючи з Адама і закінчуючи пророком Мой-сеєм, який передав умови договору людям у вигляді написів на кам'яних плитах - Закону. Оповідання ж про нещастя єврейського народу повинні були переконати у необхідності до-тримуватися 10 заповідей, аби не втратити заступництва най-могутнішого з богів.
У давньоіудейській системі моральних цінностей, мабуть, яскравіше, ніж у будь-якій іншій давній східній культурі, виявляється пріоритет інтересів спільноти за рахунок індивіда, інтересів "своїх" за рахунок "чужих". Але й тут знаходимо дивовижну для тих суворих звичаїв вимогу бути справедливим до чужинців: життя мінливе, і кожен може втратити захист і підтримку ("бо й ви були приходьками в єгипетським краї" (Вихід. 22:20).
Отже, у давній східній культурі моральна свідомість тісно переплетена з практичним і магічним розумінням користі та знання. Мораль перших цивілізацій розвивалася у рамках традиційної культури і мала всі ознаки архаїчної свідомості. Але деякі риси відрізняють її від моралі первісного світу. Ці відміни пов'язані, перш за все, з розвитком патріархату, виділенням сім'ї як основної суспільної одиниці, диференціацією моральних цінностей на основі соціальної нерівності, а також із впливом теоретичного знання і писемного слова. Більш динамічна, більш відкрита культура доходить висновку про необхідність миролюбності.
2.3. Мораль і звичаї античності
Сучасна західна цивілізація починає свою історію від Стародавніх Греції та Риму, для неї це - античність (давнина). Однак і сусідами, і об'єктами воєнних операцій, і партнерами у торгових справах, і джерелом знань, мистецтв, умінь, рабів
для європейців були давні східні цивілізації.
Звичайне для Сходу і ранніх етапів античності домашнє рабство переростає у класичне. Справа навіть не в тяжкості рабської праці, а у позбавленні її людської гідності: раба не називали на ім'я, відповідальність за його вчинки лягала на хазяїна, свідчення раба в суді приймалися лише в тому випадку, якщо були одержані під тортурами. Класичне рабоволодіння породило демократію ("владу народу" - більшості вільних над меншістю вільних громадян-чоловіків). Частка у спільній земельній власності означала громадянство, була основою полісу (міста-держави). Для римлянина поліс - форма, в якій він виступає як людина, оскільки об'єднаний із співгромадя-нами правом, захищений від чужинців стінами та богами-заступниками, може реалізувати основні цінності, які були здебільшого ідеалом, а не реальністю; воля в межах закону, достойність відповідно до суспільного становища, законослухняність, обов'язок перед богами, батьківщиною і співгромадянами (пріоритет суспільних інтересів), доблесть. Найдавніші закони, обороняючи життя і майно громадян, досить часто визначали як міру покарання страту, не лишаючи це питання на розгляд суду. У той самий час ці закони мали відвернути кровну помсту. Людину античності не можна звинуватити у нехтуванні життям або ж неповазі до смерті; відмова у похо-ванні та ексгумація предків вважалися ганебним для неї покаранням. Громада могла прогнати небажану особу (остракізм) за межі поліса, внаслідок чого грек ставав "чужим", іноземцем, позбавлявся прав і привілеїв. Слід зазначити, що в грецькій цивілізації існував і дуже своєрідний варіант полісного розвитку, спартанський, що грунтувався на примусовому зрівнюванні всіх громадян (включаючи царів) у всіх стосунках заради збереження єдності, традицій. Ця система вимагала тотального контролю за кожним "рівним" з точки зору його відповідності прийнятим стандартам (Закони Лікурга, близько IX-VIII ст. ст. до н. е.) в усіх сферах - від форми бороди і плаща до шлюбу і народження дітей.
Як греків, так і римлян можна назвати надзвичайно "суспільними" людьми: вони цілими годинами обговорювали новини, філософські і літературні твори на бенкетах, у театрах, лазнях, гімнастичних залах і цирках, бурхливо виявляючи емонії. Тут створювалася громадська думка, виносилися оцінки й вироки; тож якщо говорити про звичаї, вони переважно мали безпосередньо колективний характер. У той самий час виникнення етики, розвиток теоретичної свідомості справляли величезний вплив на стан моралі, її індивідуалізацію.
Господарчою, воєнною, культовою одиницею античного суспільства була сім'я. Вона будувалася на законах патріархату і обов'язкової моногамії для жінок. Народження дітей вважалося обов'язком перед громадою, предками і самим собою. Діти були зобов'язані шанувати батьків, підтримувати їх у старості, батьки ж - давати дітям необхідну освіту. На відміну від спартанської системи освіти,метою якої було формування здатності виживання будь-якою ціною, зміст афінської визначався добре відомим афоризмом: здоровому тілу потрібен здоровий дух. Навчання інтелектуальне, музичне і фізичне диктувалося суспільними потребами і грунтувалося на принципах калокагатії (єдності прекрасного і доброго) і агоністи-ки (змаганні за досягнення
Loading...

 
 

Цікаве