WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Нового часу - Реферат

Культура Нового часу - Реферат

позбавленої надмірної імпозантності. В деяких країнах розв'язувалися проблеми планування міст майбутнього. Народжувались архітектурні утопії: графічні архітектурні пейзажі Д. Б. Піранезі, так звана паперова архітектура.
Узвичаювалися міські ансамблі громадських споруд і тип приватного, інтимного житлового будинку. Разом з тим у мистецтві XVIII ст., порівняно з попередніми епохами, стали меншими синтетичне сприймання і повнота охоплення життя. Порушувався колишній зв'язок монументального живопису і скульптури з архітектурою, в них посилилися риси станковізму і декоративності. Предметом особливого культу стало мистецтво побуту, декоративних форм. Поряд з тим зросла взаємодія і взаємозбагачення різних видів мистецтва. Досягнення, набуті одним видом мистецтва, вільніше використовувались іншими. Так, був досить плідним вплив театру на живопис і музику.
Мистецтво XVIII ст. пройшло два етапи. Перший_про-довжувався до 1740-1760 рр. Він характеризується видозміною пізніх форм бароко в декоративний стиль рококо. Своєрідність мистецтва першої половини XVIII ст. - в поєднанні дотепного і глузливого скептицизму і вишуканості. Це мистецтво, з одного боку, витончене, аналізує нюанси почуттів і настроїв, спрямоване до граціозної інтимності, стриманого ліризму, з іншого боку, тяжіє до "філософії насолод", до казкових образів Сходу- арабів (шейхів), китайців (чаклунів), персів (фокусників). Одночасно з рококо розвивався реалістичний напрям. У деяких майстрів він набув гостровикривального характеру (У. Хогарт). Відкрито виступала боротьба художніх напрямів всередині національних шкіл. Другий етап пов'язаний з плюралізмом естетичних ідеалів, їхньою конкуренцією, змагальністю, за плечима яких стояли різні культурно-політичні позиції державних інституцій і народних традицій.
Життєстверджувальний класицизм протиставляв декоративності рококо природну простоту, суб'єктивній сваволі пристрастей - пізнання закономірностей реального світу, почуття міри, благородство думок і вчинків.
Одночасно з класицизмом, і зазнаючи його впливу, продовжував функціонувати реалістичний напрям, у якому художники намагались узагальнювати життєві явища.
У другій половині XVIII ст. в мистецтві зародився сентименталізм з його культом почуття і пристрасного поклоніння всьому простому, наївному, щирому. Виник і пов'язаний з ним передромантичний напрям у мистецтві, пробудився інтерес до середньовіччя і народних форм мистецтва. Всі ці напрями та ідеї знайшли прояв у різних видах мистецтва - архітектурі, живописі, скульптурі, музиці.
На початку XVIII ст. монументальний архітектурний стиль змінився новим художнім напрямом - мальовничо-урочистим, вишуканим рококо (від фр. - декоративний мотив на зразок мушлі). Сформувавшись у 20-ті роки XVIII ст., рококо досягло розквіту в 30-ті-40-ві роки. В цей час будівництво із Версаля остаточно переноситься в Париж, який продовжував зберігати за собою славу найбагатшого і найкрасивішого міста Європи.
Архітектура втрачала тенденції до грандіозних ансамблів за версальським взірцем. Але потяг до розкоші набирав іншої форми. На зміну садибному замку XVII ст. приходить міський дім, готель, що потопає у зелені садів, невеликий особняк французької аристократії, верхівки буржуазії, розбагатілих лихварів-нуворишів. Залиті світлом, вишукані са-лони і будуари ставали феєричним фоном для приватного життя і побуту аристократичної верхівки, яка видерлася після смерті Людовіка XIV з-під деспотичної опіки королівського двору. В особняках типу рококо вже не було характерної для класицизму єдності вирішення зовнішнього об'єму і внутрішнього простору, архітектори часто відступали від логічної ясності і раціонального підпорядкування частин цілому. Невеликі за розмірами кімнати і зали відокремлювалися, їх робили різними за формою, залежно від призначення. Житлові кімнати розташовувалися зазвичай вздовж другого поверху фасаду, повернутого в сад. Інтер'єри готелів рококо вражають безмежною розкішшю, ювелірністю оздоблень.
Типовий зразок рококо - інтер'єр готелю Субіз, створений архітектором Жерменом Боффраном (1667-1754). Овальна зала будівлі відрізняється грацією форм, невимушеною витонченістю.
У середині 50-х років XVIII ст. стиль рококо був підданий критиці за надмірну манірність, чуттєвість і складність композицій живописних декоративних елементів. В архітектурі почалася стилізація під грецьке мистецтво, хоч і дещо романтизована. Модним став англійський ландшафтний парк - цілковита протилежність французькому регулярному. Він мав справляти враження, ніби його не займала рука людини. Містки і хижі виникали в ньому начебто ненароком, руїни наводили на роздуми. В орнаментиці теж переважали грецькі мотиви - меандр, пальмети, гротески. Якщо в малому Тріаноні (архітектор Жак-Анж Габріїль, 1689- 1782) у версальському парку - класичні риси, але доповнені ліризмом та інтимністю, то вже через рік у розпочатій у Парижі церкві св. Женев'єви (з 1791р. - Пантеон, місце поховання славетних людей Франції) посилюється героїчне начало. Архітектор цієї величної споруди - Жак-Жер-мен Суфло (1713-1780). Саме в майбутньому у витворах Клода-Нікола Леду (1736-1806) судилося розвинутися цій героїчній лінії нового класичного напряму.
У зодчестві Франції передреволюційних десятиліть переважали громадські споруди. В Парижі, Бордо, Безансоні будувалися театри, розраховані на широке коло глядачів, ділові торгові будинки, біржі тощо. Ясність і простота, гармонія і пропорційність усіх частин архітектурної композиції - ось до чого прагнули теперархітектори, які на собі відчули вплив просвітницької думки.
Власні національні шляхи англійська неокласика знаходить у містобудівній діяльності, меблях і посуді, а також вставках для меблів з яшмової маси. Однак неокласика тут не така нова, як на континенті, бо античністю в Англії захоплюються давно.
В Італії досягнення мистецтва тісно пов'язані з венеціанськими впливами. Попит на декоративне розмальовування палаців венеціанської знаті і картини, вівтарні образи для церков викликав надзвичайний розвиток монументально-декоративного живопису, який продовжив традиції бароко (темпераментне мистецтво Себастьяна Річчі, жанрові мотиви Джованні Баттісти П'яцетті).
Найвидатнішим майстром XVIII ст., типовим для Венеції, виразником її духу, був представник пізнього бароко в європейському мистецтві Джованні Баттіста Тьєполо (1696-1770). Кожний сюжет його - чи то бенкет Клеопатри, чи суд Соломона - він перетворював на святкове ви-довище. Тьєполо - автор велетенських як церковних, так і світських розписів. У нього величезний декоративний хист і висока колористична культура. Він умів розрізняти в юрбі з десяток постатей, а всі інші вимічав однією мальовничою масою. Динамічність композицій, сміливість перспек-тивних вирішень, невичерпна фантазія художника якнайкраще відповідали не тільки бароковій архітектурі церков, а й тій пишній церковній виставі, яку являло собою венеціанське богослужіння XVIII ст.
Венеція цього століття дала світові чудових майстрів ведути - міського архітектурного пейзажу (Антоніо Каналетго, Франческо Гварді "Венеціанський дворик"), наприклад, жанрового живопису, який відтворював концерти, уроки танців, маскаради (П'єтро Лонгі).
Художники Франції XVIII ст. пройшли ту ж еволюцію від рококо до
Loading...

 
 

Цікаве