WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Нового часу - Реферат

Культура Нового часу - Реферат

Реферат на тему:
Культура Нового часу
План
1. Реформація і становлення культури Нового часу
2. Художня культура періоду Реформації.
3. Епоха Просвітництва та її основні риси.
4. Наукові досягнення в епоху Просвітництва. Розвиток медицини.
5. Роль літератури в житті європейського суспільства доби Просвітництва.
6. Ідеї Просвітництва в мистецтві.
І. Тенденції культурного розвитку, започатковані епохою Відродження, знайшли своє продовження у XVII ст. Водночас виникли й інші соціально-історичні чинники, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя Західної Європи.
Значною мірою вони зумовлювалися попереднім історичним розвитком, і все ж це були новітні тенденції суспільного розквіту, котрі започаткували формування нових політичних і економічних структур, нове розуміння світу і людини, нову систему культурних цінностей.
Новизна цих поглядів проявилася першочергово в Реформації. Реформація (в перекладі з лат. - перетворення, виправлення) - загальновизнана назва широкого суспільно-політичного руху, що на початку XVI ст. охопив майже всю Європу. Спрямований проти католицької церкви, він спричинив утворення нової сутності церков, так званого протестантського напряму.
З ідеологічного погляду, Реформація досить послідовно відображала новий, буржуазний, час в історії Європи, відіграла величезну роль у руйнації старого феодально-патріархального укладу в культурі, мисленні, способу життя.
Протестантизм виробив особливу етику - етику праці, економічної діяльності, договірних відносин, акуратність, педантизм та інші бюргерські чесноти.
Названі соціокультурні засади - вельми своєрідна і потужна коренева система сучасного добробуту багатьох розвинених націй, підстава для високого рівня життя, працелюбності, організованості, політичної культури.
Протестантська цивілізація увібрала кращі досягнення західного середньовіччя: зберегла традиції римського права, самоврядування міст, автономію університетів тощо. Реформація забезпечила і деякі особливі риси культури Нового часу в галузі філософії, науки, мистецтва, моралі.
Розпочалася Реформація в Німеччині. 31 жовтня 1517р. професор теології Віттенберзького університету Мартін Лю-тер (1483-1548) прибив свої "Дев'яносто п'ять тез" на дверях місцевої церкви, вони були спрямовані проти практики продавання Індульгенцій на відпущення гріхів. Це поклало початок Реформації, яка тривала з XVI до середини XVII ст. У ході Реформації від католицизму відкололася релігійна опозиція, яка отримала назву протестантизму (з лат. - проголошення, урочиста заява). Проте-стантизм представляли такі релігійні течії, як лютеранство, англіканство, анабаптизм, кальвінізм, цвігліанство тощо.
Релігійним наслідком Реформації, де вона перемогла, було утворення кількох нових, так званих протестантських, церков (лютеранських, кальвіністських, англіканських, унітаристських та ін.).
Можна сказати без перебільшення, що Реформація змінила обличчя Європи, суттєво посприявши поступовому створенню того соціального і культурного ладу, що й дотепер існує у більшості європейських держав.
Незважаючи на успіх Реформації, католицька реакція (контрреформація), очолена папством, зуміла організувати могутній спротив. Головними її знаряддями стали орден єзуїтів та реорганізована інквізиція.
Контрреформація, перемігши в Південній Німеччині, Австрії, Польщі, ознаменувалася суворими гоніннями проти будь-якого прояву вільнодумства; у 1559 р. - було вперше опубліковано "Індекс заборонених книг".
На світоглядних засадах Реформації виникають нові художні напрямки і школи. Центр духовного життя зміщується у релігійно-світоглядну царину, на передній план висувається ставлення людини до Бога, шо означало відхід від властивого Відродженню погляду на людину та її духовний світ як на найвищі життєві цінності. Загострення віросповідницьких суперечностей викликало до життя численну полемічну літературу, нові літературні жанри: гімни, псалми, проповіді, відозви.
На хвилях Реформації з'являється епос на біблійну тематику, який знайшов відображення у творах Д. Мільтона (1608-1674) "Втрачений рай" та Ф. Г. Клопштока (1724- 1803) "Мессіада". Ідеї нової епохи знайшли яскравий прояв у живописі та графіці, зокрема у творах німецьких ху-дожників А. Дюрера і Л. Кранаха Старшого.
Альбрехт Дюрер (!471 -1528) працював головним чином у гравюрі і живописі; крім того, розробляв теоретичні питання образотворчого мистецтва про перспективу та пропорції. Творчість цього художника пройнята духом свободи, інтересом до різноманітностей життя, що прийшли на зміну середньовічній скутості, і водночас духом страждання й тривоги з приводу тяжких і кривавих соціальних конфліктів, нестійкості всього земного. Це виразно проглядається в його відомих гравюрах "Лицар, смерть і диявол", "Меланхолія", а також у живописній картині "Чотири апостоли".
Лукас Кранах Старший (1472-1553) прихильно ставився до діячів Реформації, був приятелем М. Лютера. У ранніх живописних творах "Розп'яття", "Відпочинок на шляху до Єгипту" та інших намагається подолати пізньоготичні традиції умовностей та орнаментальності і створити реалістичні образи, пройняті духом гуманізму; риси Відродження і традиції готики переплітаються у зображеннях Мадонни, біблійських і міфологічних персонажів. Л.Кранах досягає великої художньої майстерності як у зображенні поетичного, багатого на деталі пейзажу, так і у відтворенні гос-троти характеристик у портретному живописі, зокрема у портретах М. Лютера і Ф. Меланхтона.
Специфіка культури доби Реформації полягає у поєднанні в собі рис середньовіччя і Нового часу, відтворенні складного синтезу політичних, релігійних та інтелектуальних колізій.
Важливим фактором соціокультурних змін у XVII ст. стає наука, перш за все - експериментальне природознавство. У результаті прогресу природничих наук і математики виробляється механіко-матеріалістичне уявлення про природу, що якнайповніше виражене у класичній праці І. Ньютона "Математичні начала натуральної філософії" (1687 р.).
Філософське обгрунтування різних форм пізнавальної діяльності було реалізоване в XVII-XVIII ст. у рамках двох суперечливих напрямків - раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм (від лат. гаїіо - розум) визнає єдиним джерелом пізнання розум, а емпіризм (від лат. етрігіиз - чисто практичний) - чуттєвий досвід.
Для раціоналістів сумнів є передумовою всякого мислення, яке в свою чергу надає людському існуванню справжнього сенсу. "Я мислю - отже, існую" - таким був принцип декартівського раціоналізму. Раціоналізм вбачав у розумі здатність істинно осмислити існуючу реальність і не допускав можливості отримання хибних знань унаслідок пізнавальної діяльності; якщо розум помиляється, то лише через емоції і волю. В контексті раціоналізму можна виділити дуалізм Р. Декарта (1596-1650), пантеїстичний монізм Б. Спінози (1632-1677) і об'єктивний ідеалізм Г. В. Лейбніца (1646-1716). Основи емпіризму закладені Ф. Беконом(1561 - 1626), який вважав почуття недостатнім і ненадійним джерелом знань, тому завдання науки вбачав у її здатності застосовувати раціональний метод до чуттєвих даних. Таким чином, становлення раціоналістичного світогляду в контексті розвитку експериментального природознавства і філософії було, безумовно,
Loading...

 
 

Цікаве