WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Стародавня Греція - колиска європейської культури - Реферат

Стародавня Греція - колиска європейської культури - Реферат

Афіною і Афродітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парісу. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покровителькою Паріса і Трої. А принижені Гера та Афіна встали на бік греків-ахейців.
Відзначимо один суттєвий штрих: створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв - Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору - Гектару. Гектор - улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить.
Протиставлення героїв - це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу - ахейського світу пограбунків та війн.
Гектор - провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право.
Мить смерті - це і мить боротьби. Останній заклик Гектора - це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до "людей майбутнього".
Перемога ахейців у Троянській війні була певним підсумком і провісником лих. У кінці XIII ст. до н. е. племенний світ північнобалкансько-го регіону залучився до руху. Виникло багато варварських племен, до яких належали як народи, що розмовляли на діалекті грецької мови - дорійців, так і народності негрецького походження - фрако-іллірійського. Це була трагедія.
Господарству мікенських держав було завдано невиправних збитків. Стрімко занепадали ремесло та торгівля, різко скорочувалася чисельність населення. Дорійці знищили правлячу верхівку палацових держав, мікенську культуру було зруйновано. Проте слід зазначити, що окремі острівці мікенської культури впереміш із знову заснованими поселеннями дорійців продовжували існувати до кінця XII ст. до н. е. Настає доба так званих "темних століть".
Для матеріальної культури Греції субмікенської доби (XII- IX ст. до н. е.) притаманні прояви поступової варваризації, аграрного анабіозу суспільства. Мистецтво "відгукнулося" появою у XI-X ст. "протогеометричного" стилю та в IX-УІП ст. до н. е. "школи геомет-ричного вазопису" (так звані дипілонські амфори та кратери).
Грецька культура з XII ст. і аж до кінця VIII ст. до н. е. розвивалася в цілому в одному темпі з культурами варварської периферії. Перші ознаки самостійності і оригінальності з'являються до УН ст. Справжній тріумф античного стилю відбувся у VI ст. до н.е. у вигляді монументальної скульптури "куросів" та "кор", у розписі античних чорнофі-гурних ваз. Шлях цей був надзвичайно складним і унікальним. У давньогрецькій культурі перемагають раціоналізм та рефлекторність.
Наступні етапи давньогрецької культури датуються так:
" архаїчний період - VII-VI ст. до н. е.;
" класичний період-V- до останньої третини IV ст. дон. е.;
" елліністичний період - остання третина IV ст.-І ст. до н. е. Архаїчний період. Знаменує остаточну перемогу людського начала, зник жах перед Звірем.
Людина, у всій своїй складності і непередбачуваності, стає героєм поезії і театру. Лірика і театр переповнені людськими пристрастями.
Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм. Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр) і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні - під звуки ліри (звідси - лірика), але вже двох - чи трискладовим столом. Арзилох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо (Сапфо) з острова Лесбос, її вірші - це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти. Сафо очолювала общину дівчат, "будинок служниць муз", школу жіночих божеств кохання, краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього - досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі - переповнені чарівності, похіть збуджує бажання, Поетична культура, яку Сафо прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній Греції мала назву "еротика" і була культурою кохання.
Найважливішим досягненням цього періоду у давньогрецькій культурі були виникнення театру і, відповідно, поява трагедії. Культ бога Діоніса та свята на його честь - Діонісіа, пісні козлоногих супутників Діоніса - сатирів, майданчик для перевдягання акторів, суена для хору-оркестру - все це атрибути великого відкриття. Феномен давньогрецької трагедії криється у "відкритті свідомості".
Трагедія - це видовище свідомості і свідомість як видовище. Героїзм трагічного героя - героїзм надзвичайної свідомості. Це пробудження від міфу. Це битва за людську справедливість. Боротьба трагічного героя проти долі була відображенням соціальних потрясінь VII-V ст. до н. е. за політичну рівність і справедливість. Трагедії Есхіла готували грунт для демократичних перетворень в Афінах, були провісниками "золотого століття" Перікла.
Вільні люди античних міст безумовно розуміли те, що їхня країна має досить високий рівень духовної культури. У еллінів було поширене уявлення про особливий дарунок, яким божественне провидіння наділило їх. Ці уявлення втілилися у сказання про титана Прометея (дослівно означає "провидець"), який врятував людство від жалюгідного життя і взагалі від загибелі.
У трагедії Есхіла "Прометей прикутий" титан розповідає про заслуги перед людством. Факел Прометея символізує велике значення творчого пориву, без якого людина не була 6 людиною.
Раціоналізм та творчий порив еллінів привели до рішучого повороту від релігійно-міфологічного сприйняття світу До нового наукового його тлумачення. Цей поворот, здійснений зусиллями багатьох видатних умів, був зумовлений глибинними зрушеннями у житті давньогрецького народу. Перемога демократичного ладу та укріплення міської громадянської общини - полісу, закони Салона та Велика грецька колонізація, поява залізних знарядь праці й чужоземне рабство - все це дало можливість більш глибоко, науково переосмислити світ.
Пізніше систематизуючий розум еллінів склав канон семи мудреців, першим з яких став Фалес Мілетськші (бл. 625- 547 pp. до н.е.)- засновник іонічної натурфілософії. Однак кульмінацією раннього розвитку науки був Геракліт а Ефесу (бл. 520- 460 pp. до н. е.). Суть філософського вчення Геракліта полягає у цілісності розвиненого ним погляду на єдину природу світу і єдину проникаючу його закономірність. Головне у його картині світу -діалектичність. Цей прорив забезпечив появу великої філософської тріади - Сократа, Платона і Арістотеля.
Слід зазначити, що до середини V ст. до н. е. відбулося виділення політичної інтелектуальної еліти із сильним впливом на носіїв політичної влади. Реформи, що їх проводили Фемістокл, Ефіальт та Перікл потребували професійних політиків, людей, здатних філософськи мислити. Цим пояснюється популярність, яку сягали в Афінах софісти - платні вчителі мудрості. Багато видатних політиків з аристократичних кіл були тісно пов'язані з філософами, прислухалися до 'їхніх порад. Великий вплив на Перікла мав Анаксагор. Існував цілий гурток Перікла - інтелектуальне оточення, яке впливало на вироблення політичної лінії. Основна ж маса громадян завжди ставилася до інтелектуальної еліти з недовірою і зневагою. Так, ще за життя Перікла громадяни домоглися розправи над Анаксагором та Фідієм. Пізніше ці тенденції посилилися. Яскравим прикладом може бути трагічна доля Сократа, приреченого до страти.
Сократ (470/469-399 pp. до н. е.), за визначенням Цицерона, "спустив філософію ; неба на землю". Заклик до
Loading...

 
 

Цікаве